Аналіз, проведений американською контррозвідкою, показує, що в 58% випадків економічне і промислове шпигунство здійснювалось за завданнями зарубіжних компаній, в 22% — в інтересах іноземних урядів і в 20% — приватних і державних зарубіжних наукових центрів і лабораторій [1].  При цьому менш розвинуті країни, як правило, прагнуть до вивезення технологій, доступних на комерційному ринку, хоча для цього нерідко доводиться порушувати правила експортного контролю. Розвинені держави, зі свого боку, мають на меті отримання секретних розробок, здатних підвищити міць їх збройних сил. Останнім часом також спостерігається тенденція до збільшення числа розкрадань окремих ультрасучасних компонентів і вузлів, які можуть використовуватися для модернізації застарілих збройових, розвідувальних та інформаційних систем.

Експерти особливо виділяють діяльність на території США спецслужб КНР, Японії, Ізраїлю, Франції, Південної Кореї і Тайваню. Іноземні розвідники прагнуть також добути закриті відомості про виробничу і маркетингову політику американських корпорацій, діяльність яких, перш за все, стосується оборонного комплексу, про укладені ними з урядовими відомствами США контракти, а також заходи з нарощування експорту високотехнологічної продукції.

Еволюція методів економічного шпигунства передбачає розвиток адекватних заходів протидії. Тому економічна контррозвідка є невід’ємною складовою системи служби безпеки — як на державному, так і на корпоративному рівні. В її завдання входить контроль за інформаційними потоками і можливими шляхами витоку

Бернар Бенсон — винахідник нових видів зброї, мільйонер, який розбагатів на реалізації патентів з різних видів озброєнь (система телеуправління для торпед, принцип польоту ракет з самонавідними голівками, крило «Дельта» для надзвукових літаків, системи комп’ютерів та інше — всього понад 100 патентів), виступаючи  на конференції ЮНЕСКО  заявив, що накопичення секретів в запам’ятовуючих пристроях становить небезпеку, яка може обернутися катастрофою, і закликав негайно зайнятися її попередженням . Витік майже 80% даних пов’язаний з елементарною необачністю або халатністю.  Мова йде також  про особисте листуванні, саме воно є одним з каналів витоку важливих промислових секретів з необережності.

У зв’язку з цим органами військової розвідки і безпеки США заведені міні-досьє більш ніж на 25 мільйонів американців, які вважалися потенційно небезпечними.

Французький дослідник Моріс Денюзьер зазначає: «Сучасна наукова, промислова та економічна інформація здебільшого легкодоступна. 95%  даних, що вас цікавлять, можна отримати зі спеціальних журналів і наукових праць, звітів компаній, внутрішніх видань підприємств, брошур і проспектів, які роздають на ярмарках і виставках. Мета шпигуна — роздобути ті 5% інформації, що залишилися, в якій і криється фірмовий секрет, таємниця майстерності » [7].

Здійснення транснаціональними корпораціями екномічної розвідки призвело до плинності кадрів у спецслужбах і пов’язаних з цим втрат птенціалу Так, склад співробітників розвідки (не тільки ЦРУ, а й інших відомств співтовариства, працюючихх на економічному напрямі, щорічно оновлюється приблизно на 20%, оскільки багато професіоналів переходять на більш високооплачувану роботу в приватні компанії.

У США існує асоціація колишніх агентів Федерального бюро розслідувань (ФБР). Вона налічує близько 4500 членів, які пропонують промисловості свої послуги для боротьби зі шпигунами. Асоціація видає довідник про вільних детективів, а також публікує список вже працюючих. Тільки в одній компанії «Форд» працює 39 колишніх агентів ФБР, захищаючи її промислові секрети [7].

Комерційна таємниця як об’єкт інтелектуальної власності і посягань.   Найбільш поширеною формою охорони ІВ є комерційна таємниця (конфіденційність) [8]. Комерційна таємниця віками використовувалася в бізнесі. Наприклад, Китай століттями реалізовував комерційну перевагу від збереження в таємниці секрету виробництва шовку з ниток тутового шовкопряда. Таємниця технології виробництва скла майстрів острова Мурано (Венеція) до сих пір зберігається в найсуворішому секреті і передається тільки у спадок. А чого варте полювання за секретом китайського фарфору, який вкрали французи, а запатентували англійці, попередньо запозичивши його у сусідів. Або викрадення американцями креслень прядильних машин, які працювали на англійських фабриках в Ланкаширі, що стало відправною точкою для створення і розвитку бавовняної промисловості в Новому Світі.

Комерційній таємниці початково приписувалось дві переваги над патентами: 1) низька вартість набуття прав і 2) необмежена тривалість користування ними. Прийнята в більшості штатів судова практика, яка визнає безліч патентів недійсними і робить інформацію, що  міститься в них доступною для конкурентів, надає комерційній таємниці додаткові переваги. Чинне законодавство, наприклад, вважає, що для визнання порушення комерційної таємниці вже не потрібне підтвердження використання всіх елементів секрету, що міститься в ній. Досить довести наявність в продукції конкурента істотної подібності. Рівень новизни, необхідний для визнання наявності комерційної таємниці, нижче того, що потрібний для підтвердження патентоспроможності. Факту виявлення розкриття для громадськості хоча б деякої частини винаходу може бути достатньо для анулювання патенту, але не комерційної таємниці.

Водночас, комерційна таємниця рідше привертає увагу громадськості та фахівців, ніж інші види інтелектуальної власності. Причин тому кілька. По-перше, конфіденційність не пов’язана з процесом державної реєстрації; вона використовується в повсякденній практиці кожним підприємцем. По-друге, хоча загальні положення національних законів про комерційну таємницю (секрети виробництва) мають схожість, принципи правозастосування в різних країнах різні. По-третє, суперечки, що стосуються комерційної таємниці, зазвичай позбавлені широкого розголосу і тому не є предметом публічного обговорення.

Економічне значення комерційної таємниці.   Комерційна таємниця є специфічним об’єктом ІВ і основною складовою нематеріальних активів підприємства. Володіння нею в сучасних обставинах є базисом для збереження конкурентних переваг на ринку (особливо при міжнародній конкуренції), необхідною умовою залучення інвестицій і збереження результатів інноваційної діяльності.

У популярному фільмі «Соціальна мережа» (The Social Network), що отримав безліч нагород, розповідається про те, як засновник і власник інтернет-мережі Facebook Марк Цукерберг привласнив конфіденційний бізнес-план студентів Гарварда, які найняли його для завершення роботи над їх сайтом ConnectU. Проти мережі Facebook дійсно було порушено судову справу, в тому числі в зв’язку з привласнення. В результаті спір було вирішено за багато мільйонів доларів [9].

За оцінками експертів, сукупна вартість комерційної таємниці міжнародних компаній сфери торгівлі становить 5 трлн. дол.  Щорічно вони втрачають близько 250 млрд. дол. в результаті втрати комерційної таємниці [10]. За останнє десятиліття ризики втрати комерційної таємниці значно зросли. Ці тенденції актуальні і для пострадянських країн.

У зв’язку з широким розвитком інформаційних технологій і диференційованих технічних можливостей, особливо важливими і актуальними стають проблеми, пов’язані з економічним шпигунством. На сьогодні засоби промислового та економічного шпигунства для деяких компаній і держав стали ефективним інструментом випередження конкурентів і становлення конкурентоспроможності на вищому рівні. Існують відпрацьовані прийоми проникнення в таємниці. Так, згідно з   недавнім звітом фірми Mandiant, що займається комп’ютерною безпекою, в розпорядженні Китаю, є тисячі таких фахівців — хакерів. Ніхто не знає скільки секретів зберігається в компаніях і їх вартість. Однак основним аргументом на користь секретності в порівнянні з патентами є забезпечення безпеки. Водночас багато компаній навіть не усвідомлюють рівень витоку своїх секретів. Так, 90% компаній, які обслуговуються фірмою Mandiant, навіть не помітили фактів проникнення в їх файли китайських хакерів [11].

Китайська влада не змогли б здійснити економічні перетворення «без дешевого і необмеженого доступу до технологій інших країн». Такий же висновок зроблений і Агентством по запобіганню загроз національній безпеці США в спеціальній доповіді 2010 р., де йдеться про те, що модернізація китайської армії «сильно залежить від інвестицій в китайську науку і технологічну інфраструктуру і від отримання новітньої зброї з-за кордону». Так само відзначається, що китайська система крадіжки технологій унікальна тим, що вона дає свободу дій «дослідним інститутам, корпораціям та іншим організаціям, які розробляють власні схеми зі збору інформації, виходячи зі своїх потреб».

За даними доповіді Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) США світова економіка щорічно втрачає до 445 млн. дол. через злочини в мережі. В останні роки переживає бурхливе зростання кібершпигунство, від якого страждають торгівля, конкурентоспроможність та інновації. Збиток від нього, за найскромнішими підрахунками, оцінюється в 375 млн. дол., а за найсміливішими — в 575 млн. Про це йдеться у доповіді, спонсором якої є компанія McAfee, що займається розробками в сфері антивірусного програмного забезпечення. Кібершпигунство знижує рівень прибутків винахідників та інвесторів, має серйозні наслідки і для ринку праці розвинених країн. Найзначніші втрати несуть найбільші економіки світу — США, Китай, Японія і Німеччина. Автори доповіді оцінюють їх збитки в 200 млн. дол. щорічно [11].

Згідно з розрахунками фірми промислової безпеки ASIS International річна вартість вкраденої у компаній ІВ склала в США 300 млрд. $. Екстрапольована на весь світ ця цифра складе понад 1 трлн. $. За 16 років після прийняття в США Закону про економічне шпигунство (EEA), яким крадіжка економічних секретів була зведена в ранг федеральних злочинів, в третині проведених згідно з цим законом розслідувань були замішані вихідці з Китаю або особи, що працювали на цю країну.  Після 2008 року вже 44% справ мали відношення до Китаю. Відповідачі викрадали секрети, які стосуються військового літакобудування та створення космічного човника, комерційну таємницю компаній as Ford, GM, Dow Chemical, Motorola і DuPont [12].

Заперечуючи висунуті звинувачення, китайська влада відзначала що їх компанії також є жертвами промислового шпигунства. Посилаючись на глобальне дослідження фірми McAfee, яка займається безпекою інформаційних технологій, представники китайського бізнесу повідомили про найбільш високий середній рівень збитку від крадіжки ІВ, що припадає на кожну з їх компаній: 7,2 млн. дол. в Китаї і тільки 375 тис. дол . — у Великобританії [12].

  З практики протидії економічному шпигунству.  У світовій практиці існує чимало випадків порушення права на комерційну таємницю та промислового шпигунства — одного з найдавніших методів недобросовісної конкуренції. Як правило, вони мають латентний (прихований) характер, водночас іноді висвітлюються в судових рішеннях, ЗМІ та спеціальній літературі.

Найбільш доступна інформація про випадки економічного шпигунства існує в США. Аналізуючи інформацію з сайту Федерального бюро розслідувань (ФБР), судову практику можна скласти відповідне досьє, виявити певні закономірності щодо об’єктів і суб’єктів економічного шпигунства [13]. Найбільш резонансні справи — косметичні компанії — Avon проти Mary Kay Cosmetics (1991р.), ІТ-компанії — Microsoft проти Oracle (2000), спір за участю Apple і Samsung (триває). До речі, остання справа в 2014 р. набула дещо інших обрисів, залучаючи до суперечки ще й компанію Google за використання операційної системи, подібної Apple.

Наведемо кілька прикладів гучних справ з економічного шпигунства в США за останні роки.

У штаті Мічиган 30 квітня 2013 р. була засуджена подружня пара — колишній інженер General Motors та її чоловік — до ув’язнення і штрафу 25 тис. дол. Згідно зі звинуваченням, вони намагалися викрасти гібридну технологію, що стосувалася комерційної таємниці General Motors з наміром використовувати її в рамках спільного підприємства з автомобільним конкурентом General Motors в Китаї (Chery Automobile). Технологія була скопійована переписуванням секретних інформаційних матеріалів на жорсткий диск, який був знайдений у підсудних. За попередніми підрахунками General Motors вартість викрадених документів становила понад 40 млн. дол. [14].

Нещодавно компанія Dupont, що володіє великою часткою світового ринку в області діоксиду титану, що оцінюється щорічно в мільярди доларів, була схильна до ризику крадіжки комерційного секрету закордонним конкурентом — компанією Pangang Group Co. У червні 2013 року китайському виробникові вітряних турбін Sinovel було пред’явлено звинувачення в незаконному привласненні комерційних секретів, оцінених в 1 млрд. дол., компанії AMSC (США) [8].  У штаті Кентуккі 16 квітня 2014 року був засуджений колишній співробітник компанії White Drive Products Inc за розкрадання комерційної таємниці. Як і в попередньому випадку, документи без дозволу були скопійовані на портативний USB-диск. Після цього обвинувачений Гроус почав роботу з прямими конкурентами компанії White Drive Products Inc. Крім ув’язнення, Гроус також повинен сплатити штраф у розмірі 1 млн. дол.

У Каліфорнії 24 квітня 2013 р. було пред’явлено звинувачення Девіду Носалю відразу за кількома випадками викрадення комерційної таємниці комп’ютерної фірми-роботодавця Девіда. Зокрема, він зробив 3 вторгнення в комп’ютерну систему компанії Korn / Ferry International, а також двічі був звинувачений у викраденні комерційної таємниці для свого нового бізнесу. Отримавши несанкціонований доступ до комп’ютера компанії, він скопіював документи, що містять торгові секрети].

Недавній випадок (судове засідання відбулося 9 червня 2014 р.) стосувався справи за обвинуваченням інженера-хіміка Матіаса Тезок у використанні комерційної таємниці. За 25 років своєї діяльності компанія Voltaix LLC розробила провідний в галузі секретний науковий метод для застосування в своїй діяльності, а саме особливий таємний і конфіденційний рецепт виробництва в сфері виготовлення хімікатів для напівпровідникової і сонячної енергетики. При прийомі на роботу (на пуско-налагоджувальні роботи), Матіас Тезок, як і інші співробітники, підписав угоду про нерозголошення таємниці, яку згодом порушив. Після звільнення з Voltaix LLC, він відкрив власну фірму Metaloid Precursors Inc, яка почала використовувати технологію виробництва Voltaix LLC для своєї економічної вигоди [17].

Грег Чунг (Greg Chung) шпигував для Китаю майже 30 років (з 1979 по 2006 рік). Він працював на компанію Boeing і Rockwell International в якості спеціаліста з розрахунку напруги (stress analyst). Чунг викрав секретні відомості про конструкції космічного шаттла, ракети Delta IV і вантажного військового літака C-17 в інтересах китайського уряду [18]. За словами Чунга, його мотивом виступала «відданість своїй Батьківщині». Він вкрав сотні тисяч документів у свого американського роботодавця і передавав їх китайському уряду під час подорожей до Китаю під виглядом читання лекцій, таємно зустрічаючись з китайськими агентами. Чунг співпрацював також з іншим китайським шпигуном Чи Маком (Chi Mak), щоб передавати цінну інформацію в Китай.

Слідчі дійшли висновку, що Чунг почав шпигувати для китайців ще в кінці 1970-х, відразу після того, як став громадянином США і був найнятий Rockwell International. Він працював в компанії Rockwell, поки вона в 1996 році не була куплена Boeing і аж до звільнення в 2002 році. Через рік, компанія знову найняла його в якості консультанта. Він був звільнений лише після того, як ФБР почало розслідування його діяльності. Незаконну діяльність Чунга слідчі виявили, розслідуючи в 2006 р. справу з економічного шпигунства іншого китайського шпигуна. Розслідування привело їх в будинок Чунга, де була виявлена ​​схованка конфіденційних документів. Ці документи включали, зокрема, інформацію про паливну систему для ракети-носія на шатлі, тобто ті документи, які інженеру було суворо наказано закривати в кінці кожного дня.  Компанія Boeing інвестувала в розробку цих технологій 50 млн. дол.  протягом п’яти років [19].

Американський інженер Грег Чунг був визнаний винним у веденні 30-річної діяльності економічного шпигунства, після того, як поліція виявила в його будинку 300 тисяч сторінок секретних матеріалів. Він був визнаний винним за шістьма пунктами в економічному шпигунстві; по одному пункту, що діяв як іноземний агент; за звинуваченням у змові; а також за статтею, що він повідомляв неправдиву інформацію федеральним агентам.

Адвокати Чунга намагалися довести, що їхній клієнт був всього лише злодієм документів, знайдених у нього в будинку, і наполягали, що він не був шпигуном. Вони стверджували також, що Чунг порушив тільки політику конфіденційності компанії Boeing, принісши документи до себе додому. Однак він не порушував ніяких законів, і уряд США не може довести, що він передавав секретну інформацію Китаю. Однак суддя Кормак Дж. Карні відхилив припущення про те, що Чунг був злодієм, як «сміховинне». У судовій постанові окружний суддя Кормак Дж. Карні зазначив: «Довіра, яку висловила компанія Boeing містеру Чунгу, щоб захистити свою власність і комерційну таємницю, очевидно, значила для містера Чунга дуже мало. Він знехтував ним, щоб служити КНР (Китайська Народна Республіка), яку він з гордістю проголосив своєю батьківщиною». У лютому 2010 р.  Грег Чунг був засуджений до більш ніж 15 років позбавлення волі. Суд над Грегом Чунгом був першою справою в рамках Закону про економічне шпигунство (Economic Espionage Act) 1996 р. Китайський уряд у цій справі не зробив ніяких коментарів.

Інший китайський шпигун — Лі Мак, який також фігурував у цій справі, зізнався, що ще в 1978 р. він був відправлений в США для того, щоб отримати роботу в оборонній промисловості з метою здійснення промислового шпигунства. Більше 20 років він передавав інформацію про конструкцію тихих електричних силових установок для підводних човнів США, відомості про радіолокаційі системи Aegis, а також інформацію про стелс — літаки, що розробляються ВМС США. Китайський уряд також доручив Макові шукати інформацію про будь-які інші технології. Макові допомагали члени його сім’ї під час зашифровування і таємної передачі інформації в Китай. У травні 2007 р. Лі Мак був визнаний винним у змові, відсутності реєстрації в якості агента іноземної уряду, а також в ряді інших порушень. Він був засуджений до більш ніж 24 років позбавлення волі. [20].

Колишній науковий співробітник компанії Dow Chemical, Вень Чю Лю (Wen Chyu Liu) в січні 2012 р був засуджений до 60 місяців в’язниці за двома звинуваченнями, штрафу в $ 25000 і вилученню $ 600 000. У лютому 2011 р. він був звинувачений в крадіжці торгових секретів у свого колишнього роботодавця і продажу їх компанії в Китаї. Лю вступив в змову не менше ніж з чотирма діючими і колишніми співробітниками. Він подорожував по Китаю, щоб продати отриману інформацію, заплатити залученим співробітникам за матеріали та інформацію. Одного зі співробітників він підкупив за $ 50 тис. готівкою, щоб отримати керівництво з виробничого процесу та іншу необхідну інформацію, пов’язану з хлорвмісним поліетиленом (CPE).

Вень Чю Лю, він же Девід В. Лю, в 1960-і роки приїхав в США з Китаю як аспірант. У 1965 р. Лю став працювати науковим співробітником в Dow Chemical Company’s, відділі, розташованому в Плакемін штату Луїзіана (Plaquemine, LA). Він був зайнятий на різних етапах розробки і виробництва еластомерів, в т.ч. хлорованого поліетилену.

Хімічна компанія The Dow Chemical Company (Dow) є провідним виробником хлормісткого поліетилену («CPE»), що є еластомірним полімером, який вона продає по всьому світу під назвою «Тірін CPE». CPE — це біла, порошкоподібна речовина, стійка до екстремальних тисків і температур. CPE використовується в гідравлічних, автомобільних і промислових шлангах, електричних оболонках кабелів, а також будівельних і конструкційних матеріалах таких як вінілова обшивка. Компанія Dow виробляє CPE на двох підприємствах: в Плакемін (Луїзіана, США) і в Стаді (Німеччина). Свідки уряду показали, що компанія Dow вклала мільйони доларів у розробку і вдосконалення процесу виробництва CPE та його кінцевий продукт. Вони стверджували, що інвестиції і дослідження корпорації привели до розвитку важливих уточнень за умовами експлуатації і виготовлення CPE, а також до поліпшення проектних технічних специфікацій деяких апаратів і обладнання, що використовуються в процесі. Уряд заявив, що Лю змовився вкрасти комерційну таємницю компанії Dow і продавав цю інформацію китайським виробникам для власного збагачення.

Компанія Dow 1 липня 1999 р. подала цивільний позов проти Лю, звинувачуючи його в крадіжці комерційних секретів, які використовувалися у виробництві своєї CPE. [21].

Термін «комерційна таємниця», як це визначено в законодавстві США, означає: всі форми і види фінансової, ділової, наукової, технічної, економічної або технічної інформації, в тому числі моделі, плани, збірники, програмні пристрої, формули, конструкції, прототипи, методи, методики, процеси, процедури, програми, або коди, матеріальні чи нематеріальні, незалежно від форми зберігання (фізичному, в електронному вигляді, наочно, фотографічно, або в письмовій формі), якщо її власник прийняв розумні заходи, щоб тримати таку інформацію в таємниці, і якщо інформація має економічну цінність, фактичну або потенційну, не будучи загальновідомою, і не будучи легко встановленою.

За словами свідків уряду, компанія Dow вважає виробничий процес і обладнання, призначене для процесу, комерційною таємницею, яка надає їй конкурентну перевагу. Компанія вживає відповідних заходів фізичної та юридичної безпеки для захисту своєї технології і процесів, які використовуються у виробництві CPE. Такі заходи включають обмеження доступу до об’єктів компанії Dow і угоди про конфіденційність і нерозголошення інформації з працівниками, в т.ч. з Лю.

Лю (Liou) працював в Dow з 1965 р. аж до свого виходу на пенсію в 1992 році. Він працював у відділі досліджень і розробок з різних аспектів виробництва виробів компанії Dow, в т.ч. CPE. Приступаючи до роботи Лю підписав угоду про конфіденційність, в якій зобов’язувався не розголошувати конфіденційну інформацію та комерційну таємницю третім особам. Після виходу Лю на пенсію компанія Dow відправила йому лист, нагадуючи про відповідну угоду. На початку 1990-х, до виходу на пенсію, Лю і його дружина створили компанію Pacific Richland в Батон-Руж (штат Луїзіана). Незабаром після цього, китайські компанії висловили зацікавленість в створенні хлорованого полівінілхлориду (CSM або CPVC). Хоча Dow ніколи не виробляла CSM, CPE використовується як інгредієнт у виробництві CSM. Лю найняв на роботу ряд колишніх і тоді нинішніх співробітників компанії Dow, щоб допомогти йому в розвитку налагодження процесу виробництва CPE. Серед співробітників були наступні особи: Джон Уілер — інженер, колишній керівник проекту з модернізації заводу з виробництва CPE в Плакемін і консультант компанії Dow, коли Лю завербував його; Хейн Мейер — інженер, який допоміг побудувати завод Dow в Стаді і працював до 1997 р. на Dow в Німеччині; Кот Стокер — старший інженер, відповідальний за координацію щоденного виробництва CPE, який працював на компанію Dow в 1999 р. і був автором значної частини керівництва з виробництва CPE компанії Dow. Під час розслідування справи всі троє співпрацювали з урядом і давали свідчення проти Лю в ході судового розгляду. Таким чином, свідки уряду показали, що після створення Pacific Richland, Лю попросив Уилера забезпечити процес проектування виробництва CPE, щоб Pacific Richland міг продати його китайським компаніям. Уілер показав, що він створив схему інженерного потоку для процесу виробництва CPE, заснованого на знанні фабрик Dow з виробництва CPE. Лю і Уілер потім зробили кілька поїздок до Китаю для продажу процесу CPE для китайських клієнтів і Лю фінансував ці поїздки. Китайські компанії Qingdao Chemical Works («Qingdao») and Hubei Shaunghuang Chemical Group Company («Hubei») висловили зацікавленість в будівництві заводів в Китаї. Згідно свідчень, компанії були спеціально зацікавлені в отриманні «технології Dow.» Лю підписав контракти про продаж обом компаніям інженерного пакета CPE і наполіг на тому, щоб отримати від цих контрактів майже 2 млн. дол. Згодом Стокер створив для Лю керівництво з виробництва CPE. Стокер показав, що велика частина розділів цього керівництва була плагіатом з керівництва по виробництву CPE компанії Dow. Лю нарешті поставляє це керівництво з процесу виробництва CPE та інженерний пакет, в який увійшли численні інженерні документи, технологічні схеми, схеми і діаграми трубопроводів і приладів в Хубей. Технологічні схеми зображували весь процес виготовлення CPE від початку до кінця. Свідчення Уилера, Стокера, Мейера, і Джеймса Акерс (топ-інженер Dow) звернули увагу на численні аналогії між процесом виробництва CPE Dow і змістом матеріалів Pacific Richland, відправлених Лю в Китай. Зокрема, Уілер показав, що Лю найняв його, щоб вкрасти інформацію Dow, щоб побудувати завод CPE в Китаї; а Уілер зізнався, що він особисто вкрав CPE комерційну таємницю Dow разом з Стокером, Мейером і Лю. Уілер потім порівняв схему процесу для заводу в Стаді з технологічною схемою, відправленою китайцям, яка характеризує етапи процесу, і показав що це «по суті те ж саме.» Він також показав, що Лю заплатив йому близько $ 196 тис. протягом двох з половиною років. Уілер заявив, що Стокера взяли для надання допомоги в CPE-проекті саме тому, що він тоді мав доступ до технології Dow. Уілер заявив, що Циндао вимагав саме «процес Dow», і стверджував, що Лю пообіцяв, що «він буде забезпечувати процес CPE від Dow Chemical»; він також заявив, що Хубей був зацікавлений в технології Dow. Уілер також розглянув і зіставив креслення сушарки Dow з Стад і сушарки з псевдозрідженим шаром, який Лю надав китайцям і свідчив про те, що вони були по суті ідентичні, адже «проект по Стаду був використаний, щоб зробити інший проект, проданий китайцям». Уілер показав, що Лю і всі інші працювали в одній і тій же невеликій робочій зоні, де розроблявся процес CPE. Він стверджував, що розробка процесу зайняла у них лише кілька місяців, щоб завершити китайські пакети, так як вони вже «мали пакет Dow CPE в своїх руках.» Нарешті, Уілер показав, що після того, як Dow подала цивільний позов, він став свідком того, як Лю викинув кілька коробок документів на стоянці у смітник перед зустріччю зі своїм адвокатом. Стокер, співробітник Dow в той час, коли Лю направив матеріали для китайських компаній, показав, що Лю спеціально «хотів технології Dow» від нього і Лю погодився виплатити йому $ 50 тис. готівкою за допомогу. Він показав, що в керівництві представлений огляд хімічного процесу, опис апаратів і сосудів, їх розмірів, і те, що кожен з них виконує в процесі експлуатації. Лю вимагав це керівництво процесом для китайського проекту, тому що він мав зобов’язання надати його в рамках свого договору з китайцями. Стокер, який є автором значної частини керівництва процесом Dow, показав, що він займався плагіатом більшої частини керівництва Dow, розробляючи керівництво процесу для Pacific Richland і Лю знав, що інформація йшла від Dow і це є причиною того, що Лю обіцяв заплатити Стокеру $ 50 тис. Стокер також показав, що, дізнавшись про те, що Dow збирався подати цивільний позов проти них, він і Уілер вилучили файли з їх комп’ютерів в Pacific Richland; Уілер повідомив Стокеру, що Лю знав, що вони видалили файл. Стокер також показав, що після початку цивільного позову компанії Dow він і Лю домовилися, що будуть оскаржувати позов і брехати. Нарешті, Стокер показав, що Лю пізніше переїхав в Канаду щоб поставити себе поза досяжністю закону США.  Мейер зізнався, що він особисто надав секретну технологію Dow з виробництва CPE, щоб Лю продав китайським компаніям. Мейер показав, що, коли він побачив, що вони використовують дослідження і розробки Dow, він підійшов Лю зі своїми побоюваннями, але той заспокоїв його, сказавши, що він не повинен турбуватися про це, він перевірив — все законно.

Обвинувачення. Федеральне велике журі 24 березня 2005 р. висунуло звинувачення Лю по 15 пунктам, які інкримінували йому змову, отримання та володіння вкраденими торговими секретами, шахрайство, незаконні грошові операції, і лжесвідчення. Лю був заарештуваний 22 серпня 2006 р. в Сіетлі (штат Вашингтон) на міжконтинентальному рейсі з Тайбей, Тайвань. Якби його визнали повністю винним за всіма пунктами звинувачення, він був би засуджений до 300 років в’язниці, і майже $ 10 млн. штрафів або в два рази його валового прибутку від шахрайства (в залежності від того, що більше). Згідно з обвинувальним актом, Лю в вступив в змову мінімум з чотирма діючими і колишніми співробітниками установ Dow в Плакемінсі і Стаді (Німеччина), які працювали там на виробництві CPE. Мета цієї змови полягала в тому, щоб привласнити комерційну таємницю, а потім продати технологію виробництва CPE різним китайським компаніям. Як представник своєї кампанії, Лю подорожував по всьому Китаю, продаючи вкрадену інформацію. Він платив нинішнім і колишнім співробітникам Dow за отримані матеріали та інформацію, пов’язану з виробництвом CPE в Dow. В одному випадку, Лю підкупив тодішнього співробітника підприємства в Плакемінсі за $ 50 тис готівкою, щоб отримати керівництво по виробничому процесу і іншу інформацію, пов’язану з CPE.

Лжесвідчення. Коли компанія Dow подала проти Лю федеральний цивільний позов, він помилково заперечував під присягою, що укладав угоди з спільниками подорожуючи по Китаю, щоб зустрітися з представниками китайської компанії, зацікавленої в проектуванні і будівництві нового заводу з виробництва CPE. Після цього, пішли вже федеральні кримінальні звинувачення.

Засудження. 7 лютого 2011 р., після тритижневого судового процесу, федеральне журі в Батон-Руж, штат Луїзіана визнала Лю, якому було 74 роки, винним у змові і крадіжці з метою торгівлі секретною інформацією і в лжесвідченні в зв’язку з крадіжкою ним комерційної таємниці компанії Dow Chemical і продажу її компанії в КНР. Йому загрожувало до 10 років позбавлення волі за змову і розкрадання комерційної таємниці, і не більше п’яти років у в’язниці за лжесвідчення журі присяжних. Кожен пункт звинувачення тягне також максимальний штраф в розмірі $ 250 тис. У результаті Лю був засуджений за змову з метою крадіжки комерційної таємниці і лжесвідчення. Він подав апеляцію, але судом йому було в ній відмовлено. Районний суд засудив Лю до позбавлення волі 60 місяців по кожному обвинуваченню.

Резюме. Більшість розкрадань комерційної таємниці здійснюється «інсайдерами» (власними службовцями компанії або особами, які працюють з ними за контрактом). За даними розслідувань, пов’язаних з порушенням закону EEA на них припадає понад 90% випадків. [22]. Зазвичай вони записують інформацію на флеш-диски або передають її по мобільних телефонах або електронній пошті. Респонденти дослідження фірми McAfee вважають, що рейтинг збитку від інсайдерів вищий, ніж від уразливості програмного забезпечення або від кібершпіонажу.

Геннадій Андрощук,

завідувач лабораторії правового забезпечення розвитку науки і технологій НДІ інтелектуальної власності НАПрН України,

консультант Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти