У Європі все частіше говорять про повернення до стандартів «холодної війни». Зокрема, як вважають у британській контррозвідці МІ-5, відбувається відродження так званого «золотого періоду шпигунства». В останні роки ми стали свідками активізації суперництва між розвідувальними органами Російської Федерації і спецслужбами країн-членів НАТО. Та й Швеція з Фінляндією не залишились осторонь.
У цьому контексті відразу пригадується гучна справа отруєння у Великій Британії колишнього співробітника ГРУ ГШ ЗС РФ Сергія Скрипаля та його доньки. А наприкінці липня 2018 р. Генеральний директор Естонської служби зовнішньої розвідки Мікк Марран, виступаючи на Форумі безпеки в американському місті Аспен, заявив, що у його країні діє широка мережа агентури впливу Росії, що складається з політиків, журналістів, дипломатів і бізнесменів. Цій же проблемі присвячене нещодавно опубліковане у тижневику «Дзеркало тижня» дослідження німецького історика і публіциста Дмитра Хмельницького.
Не відстають від російських колег «лицарі плаща і кинджала» з Піднебесної, яких дуже цікавлять новітні технології та стратегічно важливі проблеми у відносинах між Китаєм та європейськими країнами. Можна навіть не сумніватися, що до формування таких ініціатив, як «Один пояс, один шлях» приклало руку Міністерство державної безпеки КНР.
На тлі «великої гри», яка відбувається за участі глобальних «гравців», на Старому континенті точиться і своєрідна «мала гра». Її значення не варто недооцінювати, оскільки вона теж має безпосередній вплив на внутрішню безпеку як усього Євросоюзу, так і окремих його членів.
Національна розвідувальна організація Туреччини – MIT, яка завжди тримала у полі зору свою понад 3-мільйонну діаспору у Німеччині, знову почала розігрувати «європейську карту». Анкара визнала факти проведення спеціальних операцій на території вісімнадцяти іноземних держав (за сприяння їх властей, більшою чи меншою мірою), у ході яких було затримано 80 осіб. І це лише офіційні дані. Президент Туреччини Реджеп Ердоган заявив, що МІТ не спиниться на досягнутому.
Найбільш скандальною стала таємна екстрадиція з Республіки Косово у березні 2018 р. шести турецьких громадян — співробітників коледжу «Мехмет Акіф», який фінансується проповідником Фетхуллахом Ґюленом. Останнього влада Туреччини звинувачує у спробі військового перевороту у липні 2016 р. Прем’єр-міністр Косова звільнив з посад міністра внутрішніх справ і керівника місцевої спецслужби через непогоджений з ним арешт і висилку згаданих осіб. У відповідь на невдоволену заяву Анкари з цього приводу президент частково визнаної держави зазначив, що Косово — не місце ані для гюленізму, ані для ердоганізму.
Влітку 2018 р. з України теж вивезли двох опозиціонерів — бізнесмена Саліха Зегі Ігіта і журналіста Юсуфа Інана. Коли інформація про це стала відома громадськості, Національна поліція та Генеральна прокуратура спочатку пробували відхреститися від причетності до дій турецької влади, переклавши відповідальність на Службу безпеки України. Правда, пізніше з’ясувалося, що екстрадиція відбулася цілком офіційно, на запит міністерства юстиції Туреччини, як осіб, що розшукуються за проведення терористичної діяльності. За деякими даними, опозиціонерів могли вивезти й у «добровільно-примусовому» порядку, навіть і без запиту на екстрадицію. Співробітникам МІТ вдалось б схилити їх до повернення на батьківщину під загрозою смерті рідних та близьких. Ймовірно, саме тому Саліх Зегі Ігіт і Юсуф Інан не чинили опору і не намагалися нічого зробити під час паспортного контролю при перетині українського кордону.
До речі, лише одна із операцій МІТ все-таки зазнала провалу. Але трапилось це не у Європі, а у Монголії. Там у липні 2018 р. був захоплений керівник мережі міжнародних шкіл, пов’язаних з тим же проповідником Фетхуллахом Ґюленом, Вейсель Аксай, який проживає в Улан-Баторі вже 25 років. Його намагалися вивезти з країни на турецькому військовому літаку. Коли про це довідалися сім’я і друзі викраденого, вони зібралися в аеропорту і заблокували виліт спецрейсу. Після різкої заяви МЗС Монголії про порушення її державного суверенітету екіпаж був змушений звільнити Вейселя Аксая.
Сьогодні MIT розширює масштаби своєї присутності у європейських країнах, збільшуючи там кількість оперативних співробітників під дипломатичним та іншими прикриттями і зміцнюючи агентурні позиції. Крім проведення заходів щодо політичних противників президента Реджепа Ердогана турецька розвідка продовжує займатися своєю традиційною діяльністю стосовно «класичних» об’єктів — Греції та Кіпру. У числі розвідувальних пріоритетів МІТ залишається також боротьба з курдськими опозиціонерами, передусім, з Робітничою партією Курдистану, зважаючи на ситуацію у Сирії та в Іраку.
Навесні 2018 р. відносини між Анкарою та Афінами загострилися настільки, що їх стали характеризувати як «не війна, але й не мир». Грецькі експерти, взагалі, вважають, що Туреччина протягом останніх кількох років веде проти їх країни гібридну війну. Зусилля МІТ на цьому напрямку розвідувальної діяльності (щодо свого союзника по НАТО!!!) націлені на здобування інформації у політичній, культурній, економічній та оборонній сферах. Тому ні для кого не стала несподіванкою шпигунська справа, у центрі якої був німецький громадянин (у ЗМІ проходив як «Мартін»), котрий працював на MIT. За легендою, він проживав у Греції як заможний пенсіонер. Відвідуючи грецькі острови в Егейському морі (біля узбережжя Туреччини), іноземець фотографував мальовничі пейзажі, а одночасно й військові бази та об’єкти критичної інфраструктури. За свою роботу агент щомісяця отримував 1250 євро. У ході розслідування цієї справи місцева контррозвідка з’ясувала, що подібним «туризмом» займалася ще ціла група «пенсіонерів» з країн Північної Європи.
Після того, як нафтогазові компанії «ENI» і «Total» повідомили про можливу наявність на шельфі Кіпру значних запасів природного газу (приблизно від 170 до 230 млрд. куб. метрів), Анкара ще більше стала зацікавлена у підтримці самопроголошеної держави — Турецької Республіки Північного Кіпру. І у цій підтримці МІТ відіграє не останню роль.
На додаток до усього цього не можна залишати поза увагою спеціальні інформаційні операції, які проводяться МІТ для досягнення певних політичних цілей. Конкретним прикладом є конституційний референдум, який відбувся у квітні 2017 р., і у якому брали участь 1,3 млн. зарубіжних турків. У першу чергу, це стосувалося Німеччини і Нідерландів, де, з одного боку, існує велика турецька діаспора, а з іншого, — сформувалися структури, опозиційні нинішній владі в Анкарі. Для недопущення провокацій голландські власті видворили міністра у справах сім’ї та заборонили в’їзд міністрові закордонних справ Туреччини, які планували виступити перед співвітчизниками на мітингу у Роттердамі. Але це тільки підлило масла у вогонь і мало не спричинило масових безладів на вулицях європейських міст.
Існує припущення, що турецькі спецслужби причетні до штучного створення міграційної кризи на балканському напрямку та управління цим процесом. Такий інструмент досить ефективно використовується Анкарою для тиску на Німеччину та ЄС. Зрештою, саме це мало для Туреччини вигідні фінансові наслідки.
За деякими оцінками, МІТ має майже 6 тисяч агентів серед своєї 3-мільйонної етнічної общини у ФРН, що у статистичному співвідношенні можна порівняти лише з агентурним апаратом східнонімецької «Штазі» часів «холодної війни». Якщо до певного моменту у Німеччині акцептували діяльність МІТ, яка працювала, в основному, по середовищу турецької та курдської діаспори, то останнім часом ставлення до цієї спецслужби змінилося. Керівник Федерального відомства захисту конституції Ханс-Георг Маасен висловив побоювання, що МІТ може спровокувати зіткнення між прибічниками та противниками президента Реджепа Ердогана. Не подобається німецькій контррозвідці й прискіпливий інтерес МІТ до співробітників Федерального відомства у справах міграції та біженців, передусім, перекладачів турецької мови. Минулого року було розпочато слідство проти 20 осіб, які з позицій Турецько-ісламського союзу релігійних установ у Німеччині шпигували за опозиційними діячами. Однак, доки вирішувались бюрократичні процедури, підозрювані благополучно повернулися до Туреччини.
Якщо зараз про роботу турецьких спецслужб на території ЄС почали говорити все частіше (особливо, у контексті останніх політичних змін у цій країні), то про розвідувальну діяльність на європейському «фронті» іншої держави з того ж регіону написана значна кількість статей і книг. Ізраїльська розвідка протягом багатьох років вільно почувається на Старому континенті, концентруючи свої зусилля на боротьбі з терористами «ХАМАСу», «Хізбалли» та інших організацій. У ході проведення операцій співробітники «Моссаду» не переймаються тим, що їхні дії можуть призвести до міжнародних скандалів чи кризи у відносинах з окремими країнами Європи. Варто пригадати лише полювання на терористів «Чорного вересня» після розстрілу збірної Ізраїлю на Олімпійських іграх у Мюнхені (операція «Гнів Божий» тривала з 1972 р. до 1992 р.!!!) та викрадення фізика-ядерника Мордехая Вануну з-під носа британських журналістів.
Сьогодні ця тема повернулася в інформаційний простір завдяки статті в «Le Monde» під звучним заголовком «Тінь «Моссаду» простягається над Парижем». Журналісти стверджують, що столиця Франції перетворилася на своєрідний оперативний центр ізраїльтян для боротьби з ворогами єврейської держави. Сигнал, який французькі спецслужби вислали через ЗМІ, був достатньо чіткий і зрозумілий – «Моссад» знову вийшов за межі «толерантності» до себе, і не тільки у Парижі.
Свого часу, у період минулої «холодної війни», французька контррозвідка, за надмірну активність, фактично, «викинула» ізраїльтян з країни і змусила їх перебазуватися до резидентури у Бельгії. А на початку 2010 р. у Парижі був розміщений центр планування та логістики для операції з ліквідації одного з лідерів військового крила «ХАМАСу» Махмуда Абдель Рауфа аль-Мабхуха. Його вбили у січні того ж року в Дубаї, але «розстрільна» команда, яка використовувала підроблені іноземні паспорти (включаючи французькі), діяла не зовсім професійно і наслідила у готелі, що призвело до гучного міжнародного скандалу. У керівництва Головного управління внутрішньої безпеки (ГУВБ) особливу лють викликав той факт, що одне з приміщень, задіяних при підготовці акції проти палестинського бойовика, було розташоване в урядовому кварталі Парижа. Коли ж ГУВБ зафіксувало вербувальні підходи ізраїльської розвідки до співробітника спецслужб Франції, резидентові «Моссаду» та ще одному його колезі довелось терміново розпрощатися з країною перебування.
Розвідувальна присутність Ізраїлю у Європі (подібно, як і у випадку Туреччини) має також інші прояви, які далеко виходять за рамки боротьби з тероризмом. Йдеться, зокрема, про забезпечення військових та економічних інтересів Тель-Авіва, а конкретно, про роботу щодо Ірану, інших сусідів Ізраїлю і, безсумнівно, отримання новітніх технологій. Суперництво з іранськими спецслужбами стає все більш запеклим, про що свідчить хоча б викриття «Моссадом» мережі представників так званих Сил «Кудс», які вербували мусульман-шиїтів. Цією інформацією ізраїльтяни поділилися зі своїми європейськими партнерами. У свою чергу, й іранські «дипломати» не гайнують часу, на що нещодавно звернуло увагу Федеральне відомство захисту конституції ФРН, назвавши посольство Ірану у Берліні центром проведення розвідувальних операцій. Слід зазначити, що сам факт наявності резидентури у складі будь-якої дипломатичної місії не є сенсаційним відкриттям, але таке «затаврування» і «розкрутка» цієї теми у ЗМІ – серйозне попередження про порушення певних неписаних стандартів. Тим паче, коли про це говорить сам міністр внутрішніх справ Хорст Зеєхофер у контексті затримання за ордером ЄС у липні 2018 р. у Баварії радника посольства Ірану в Австрії Асадолли Асаді, звинуваченого у плануванні вибуху на зустрічі іранських опозиційних груп у Франції.
На прикладі діяльності у Європі спецслужб Туреччини, Ізраїлю та Ірану достатньо чітко видно масштаби проблеми, але не можна забувати, що крім них на Старому континенті працюють теж інші, менш відомі «гравці». Так, наприклад, у Німеччині влітку 2018 р. відбувся суд над таким собі громадянином в’єтнамсько-чеського походження Лонгом Н.Х., який рік тому брав активну участь у викраденні і вивезенні до В’єтнаму колишнього керівника державної нафтової корпорації Чінь Суан Тханя (на батьківщині засуджений до довічного ув’язнення). Операція була проведена у центрі Берліна серед білого дня. Завдяки цій справі стало зрозуміло, як може працювати в’єтнамська розвідка з використанням представників своєї діаспори в Європі.
Володимир Паливода,
головний консультант
відділу проблем національної безпеки
Національного інституту стратегічних досліджень