Вадим Тютюнник, позаштатний радник ЦДАКР, співробітник НІСД, 

Валентин Горовенко, позаштатний радник ЦДАКР, співробітник НІСД

 

На початку січня 2026 року Президент України В.Зеленський доручив Керівнику його Офісу, Секретарю Ради національної безпеки і оборони України та Міністру оборони України «…оновити і представити на затвердження стратегічні основи оборони» держави [1] та «…змінювати базові документи щодо оборони України, зокрема, план оборони нашої держави…» з урахуванням оновлених пріоритетів, визначених в ході бойових дій [2].

В цьому контексті варто звернути увагу на те, що у провідних ядерних державах, в НАТО та ЄС важливою частиною таких основ їх безпеки і оборони є стримування воєнних загроз.

Відомо, що певні засади теорії та практики стримування існували у світі впродовж багатьох століть. Воно використовувалось з головною метою – відмовити опонентів від здійснення дій, пов’язаних із примусом, передусім, від силового нападу.

Перші загальні засади стримування Америкою колишнього СРСР розробив в 1946 -1947 роках американський дипломат Дж.Кеннан [3]. Після появи ядерної зброї вони отримали розвиток в теорії ядерного стримування, що міститься у наукових працях Г.Кана [4], Г.Г.Шнайдера [5], Б.Броді [6], Т.К.Шеллінга [7] та багатьох інших американських вчених. На їх основі у США та колишньому СРСР готувалися і ухвалювалися відповідні стратегії та впроваджувалась політика нового ядерного стримування.

Її реалізація у період Холодної війни призвела до встановлення рівноваги між ядерними арсеналами цих головних ядерних держав. Тоді ж з’явилась Концепція взаємного гарантованого знищення (МАD). Згідно з нею у разі виникнення ядерної війни як нападаюча сторона, так і сторона, що обороняється, будуть гарантовано знищені. І це дозволило уникнути світового ядерного конфлікту та значно скоротити американські та радянські запаси ядерної зброї.

Після розпаду СРСР замість біполярного утворилось багатополярне ядерне протистояння. До клубу ядерних держав, крім США, Китаю, Франції, Великої Британії і росії, увійшли Індія, Пакистан, Північна Корея та Ізраїль. Впритул до нього наблизився Іран. Водночас поява у провідних ядерних державах великої кількості різноманітної високоточної неядерної зброї, передусім далекобійної, дозволяла ефективно вражати стратегічні воєнні, економічні та інфраструктурні об’єкти на усій території країн-супротивниць не застосовуючи ядерну зброю та стираючи поняття ліній бойового зіткнення, тилу і фронту.

Тому вказані держави адаптували засади свого ядерного стримування до нових геополітичних та воєнних реалій. Сучасне стримування, будучи важливою частиною стратегічних основ їх безпеки та оборони, об’єднує ядерне з неядерним стримуванням воєнних загроз, передусім, загрози збройної агресії противника.

Важливо, що неядерне стримування все більше відіграє основну роль у сучасній системі міжнародної безпеки. Воно дозволяє ядерним державам запобігати конфліктам та забезпечувати стабільність без використання ядерної зброї. Однак при цьому у вказаних країнах відсутні окрема теорія неядерного стримування та публічні документи з його реалізації.

Нагадаємо, що в класичній теорії стримування виділяють дві форми його реалізації залежно від механізму/методу впливу на рішення противника щодо здійснення збройної агресії: стримування шляхом покарання (deterrence by punishment) та стримування шляхом відмови/заперечення (deterrence by denial).

Відомо також, що стримування шляхом покарання ґрунтується на загрозі відплати. Противнику погрожують та дають зрозуміти, що у відповідь на агресію він отримає удар, перш за все ядерний, шкода від якого багаторазово перевищить будь-яку можливу вигоду від агресії. При цьому ставка робиться не на захист від агресії шляхом оборони, а на психологічний тиск і залякування: агресор повинен вірити, що у відповідь на його напад буде нищівна ядерна відповідь.

Своєю чергою стримування шляхом відмови/заперечення спрямоване на унеможливлення досягнення агресором бажаних цілей, зокрема, через створення ефективної оборони, передусім протиракетної та протиповітряної, демонстрацію її готовності, отримання воєнної допомоги і взаємодії із союзниками та партнерами тощо. У даному випадку противника переконують в тому, що його напад не досягне мети, буде зірваний або призведе до поразки.

На практиці стримування є дуже складним політичним, воєнним та психологічним процесом, під час якого згадані дві його форми не є взаємовиключними і можуть використовуватися паралельно. Але незмінним залишається базовий постулат теорії стримування: щоб стримування держави ефективно працювало, її супротивник повинен вірити, що керівництво цієї держави має волю та здатність перешкодити йому досягти цілей своєї збройної агресії або ризикувати отриманням неприйнятних для них втрат.

Визначальним інструментом у процесі реалізації стримування є сили об’єднаного стримування, оснащені міжконтинентальними балістичними ракетами та балістичними ракетами середньої дальності наземного базування, крилатими ракетами повітряного, наземного і морського базування та авіабомбами з ядерними і  неядерними боєзарядами.

Засади об’єднаного стримування наводяться у відповідних законах, стратегіях, оглядах, доктринах тощо. Принциповим є те, що воно відбувається не лише у мирний час, а й в ході збройного конфлікту.

Зокрема у США засади об’єднаного/інтегрованого стримування містяться в Стратегії національної безпеки (NSS), Національній оборонній стратегії (NDS) та найбільш детально – в Огляді ядерної політики (NPR).

Наприклад, у поки чинному Огляді ядерної політики 2022 року (далі – Огляд) [8] містяться: засади політики стримування США, зокрема, завдання у цій сфері; країни, відносно яких здійснюється стримування; сили та засоби, що залучаються до нього; концептуальні підходи до інтеграції неядерних та ядерних сил для створення сил інтегрованого стримування з метою здійснення, у тому числі, неядерного стримування.

У ньому також підкреслюється, що в майбутньому ядерна зброя, як і раніше, забезпечуватиме унікальний внесок в стримування, який не може бути заміщений жодною іншою складовою воєнної могутності США. Вона призначена для стримування стратегічного нападу будь-якої форми або масштабу (включаючи існуючі та майбутні неядерні загрози, що мають потенційно стратегічне значення), забезпечення ядерних гарантій американським союзникам та партнерам, а також для досягнення цілей Америки у разі неуспіху стримування.

Поєднання регіонального та глобального стримування визначено в Огляді одним з ключових завдань американської політики стримування. Підкреслюється велике значення регіонального стримування, особливо на Європейському напрямі. НАТО залишиться ядерним союзом, доки існує ядерна зброя. США продовжуватимуть практику спільних ядерних місій та розгортання ядерної зброї в Європі. В цьому акцент робиться на дислокованій у ній оперативно-тактичній авіації подвійного призначення.

Одним із пріоритетів в Огляді є посилення інтеграції неядерних та ядерних сил для створення сил інтегрованого стримування з метою здійснення, у тому числі, неядерного стримування.

Які суттєві зміни буде внесено до вказаних засад ядерного та неядерного стримування США, можна буде остаточно з’ясувати лише після оприлюднення адміністрацією президента Д.Трампа затвердженого ним оновленого Огляду ядерної політики. Адже, у нещодавно опублікованій новій Національній оборонній стратегії 2026 вже, наприклад, визначається, що США здійснюватимуть стримування Китая в Індо-Тихоокеанському регіоні шляхом відмови/заперечення завдяки створенню потужної оборони розташованого у ньому Першого острівного ланцюга.

Франція, володіючи другім після США в НАТО ядерним потенціалом, не входить до Групи ядерного планування Альянсу на відміну від Великобританії, яка є третьою ядерною державою у ньому. Ця Група вирішує питання щодо застосування Альянсом ядерної зброї. Керівництво Франції вважає, що її національні інтереси мають лише європейський вимір і тому рішення стосовно застосування власної ядерної зброї прийматимуться виключно Парижем.

Президент Франції Е.Макрон, виступаючи на Мюнхенській безпековій конференції 13 лютого 2026 року, яка є однією з найважливіших міжнародних платформ в галузі оборони та зовнішньої політики, заявив про необхідність переусвідомлення ядерного стримування, зокрема, використання у ньому також звичайних озброєнь, передусім, балістичних ракет дальньої дії. Очікується, що він оприлюдніть 2 березня 2026 року оновлені підходи до французької ядерної доктрини.

Як відомо, влітку 2022 року у НАТО, після розв’язання росією широкомасштабної війни проти України, було ухвалено нову Стратегічну концепцію Альянсу (далі – Концепція) [9]. У ній подальшого розвитку набули теоретичні та практичні питання щодо стримування, передусім, стримування вперше визначено найголовнішим завданням НАТО.

Також вперше наголошується, що Альянс «…рішуче захищатиме кожний дюйм його території» та зберігатиме суверенітет і територіальну цілісність усіх держав — членів, забезпечуватиме перемогу над будь-яким агресором. Ці положення свідчать про перехід НАТО до стримування росії шляхом відмови/заперечення. Тоді як у минулому пріоритетним було її стримування шляхом покарання. І в разі конфлікту з росією допускалась можливість тимчасової окупації нею частини територій держав — членів Альянсу, зокрема, Балтії або Польщі.

Щоправда планувалось, що в даному випадку такі території звільнятимуться після прибуття до відповідних держав та вступу у бойові дії основних сил НАТО, насамперед збройних сил США. У Концепції зазначається, що держави — члені Альянсу відтепер прагнутимуть не допустити окупації навіть невеликої частини своєї території. Однак після оприлюднення нових засад оборонної політики США в Національній оборонній стратегії 2026 європейські держави мабуть зрозуміли, що це завдання буде відтепер виконуватися на східному фланзі НАТО виключно їх збройними силами…

Наразі стримування Альянсу ґрунтується на поєднанні ядерного потенціалу, звичайних озброєнь та засобів протиракетної оборони, які підкріплюються спроможностями в космічному і кібернетичному просторах. НАТО застосовуватиме військові та невійськові інструменти пропорційно, узгоджено і в сукупності задля реагування на усі загрози безпеці – так, коли і в якій сфері Альянс вважатиме за доцільне. Планується адекватно зміцнювати стримування, щоб позбавити будь-якого потенційного противника шансів вчинити агресію.

Вперше у Концепції наводиться низка конкретних шляхів з посилення неядерного стримування. Поза тим, ядерна зброя НАТО залишатиметься основним інструментом зі стримування агресії, запобігання примусу та збереження миру на євроатлантичному просторі. Держави — члени Альянсу вважають, що ця зброя має винятковий характер. Тому обставини, за яких вони могли б вдатися до її використання, є вкрай віддаленими.

Стримування НАТО також покладається на американську ядерну зброю передового базування в Європі і внески задіяних у ньому держав — членів Альянсу. Національні внески до місії ядерного стримування НАТО включають бойові літаки, здатні застосовувати як неядерні, так і ядерні боєприпаси.

Складно прогнозувати, чи триватимуть позитивні процеси з підвищення спроможностей НАТО для посилення стримування росії в умовах реалізації нової воєнної політики президента США Д.Трампа. Хоча представники його адміністрації запевняють свої союзників що таке, передусім, ядерне стримування здійснюватиметься американською стороною й надалі.

У таких умовах європейські держави-члени НАТО та ЄС знову активно розглядають питання щодо формування автономного суто європейського ядерного стримування. Це пов’язане, передусім, з посиленням воєнних загроз з боку москви, у тому числі щодо застосування ядерної зброї, а також зростаючої невпевненості у виконанні Вашингтоном в разі російської агресії проти них відомих зобов’язань за статтею 5 угоди Альянсу про спільну оборону.

Перед початком вищезгаданої Мюнхенської конференції було опубліковано Мюнхенську доповідь з безпеки 2026 під назвою «Під руйнуванням» (Under Destruction). У ній, серед іншого, наводиться оцінка наступних варіантів розвитку потенціалу ядерного стримування в Європи: посилення сил та засобів відповідного американського ядерного стримування; збільшення ролі Франції та Великобританії у такому стримуванні; формування відповідного наднаціонального європейського стримування; виробництво та придбання нових незалежних засобів європейського стримування; надання особливої уваги розвитку неядерного стримування [10].

Крім того, під час цієї Конференції відбувалось обговорення у закритому форматі питань стосовно формування європейського розширеного стримування. Рро це також неодноразово заявляли президент Франції Е.Макрон, канцлер Німеччини Ф.Мерц та прем’єр-міністр Великобританії К.Стармер.

Більш докладно особливості сучасного стану теорії та практики стримування воєнних загроз у провідних ядерних державах, в НАТО та ЄС аналізуються у статтях [11 — 13].

В Україні положення щодо стримування з’явилось у законодавстві ще в 1993 році у першій її Воєнній доктрині. В ньому йшлося про «створення і підтримання воєнного потенціалу на рівні, достатньому для стримування збройної агресії» [14]. Себто, для стримування мав використовуватися лише воєнний потенціал держави.  При цьому не визначалися зміст стримування та державна інституція, відповідальна за його здійснення.

В подальшому вживались заходи з часткового усунення цих недоліків.

Так у 2000 році в Законі України «Про Збройні Сили України» було встановлено, що «Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй» [15]. Ця норма залишається чинною.

У Воєнній доктрині України 2004 року йшлося про «запобігання можливій збройній агресії шляхом її воєнно-силового стримування, зокрема, шляхом створення загрози заподіяння потенційному агресору шкоди, не адекватної очікуваній, у разі застосування воєнної сили проти України;» та про «…запобігання можливій  збройній  агресії через її стримування воєнними і невоєнними засобами;». А завдання щодо реалізації такого воєнно-силового стримування покладалось на Об’єднані сили швидкого реагування [16].

Вперше у цій Доктрині передбачалось здійснювати стримування не лише воєнними, а і невоєнними засобами, які не наводилися у ній.

Своєю чергою у Державній програмі реформування і розвитку Збройних Сил України до 2005 року планувалось створити Стратегічні неядерні сили стримування, «…призначені для стримування евентуального противника від намірів використовувати проти України військову силу шляхом постійної загрози нанесення таких втрат, які не відповідають очікуваним результатам агресії» [17].

Однак такі Сили стримування дотепер не створені.

У Воєнній доктрині України 2009 року залишалися незмінними наведені вище положення Воєнної доктрини України 2004 року.

У Воєнній доктрині України 2012 року одним з основних шляхів запобігання виникненню воєнних конфліктів було визначено «забезпечення боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань на рівні, достатньому для стримування потенційного агресора від застосування воєнної сили проти України;».

Передбачалось, що з метою стримування потенційного агресора, у разі виникнення передумов застосування воєнної сили, Україна, залежно від обставин, може:

«активізувати дії в міжнародному інформаційному просторі;

звернутися до Ради Безпеки ООН, інших міжнародних та регіональних організацій, впливових держав, держав-гарантів безпеки України відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (далі – Будапештський меморандум) щодо здійснення заходів з недопущення застосування воєнної сили проти України;

увести правовий режим воєнного (надзвичайного) стану;

демонструвати власну обороноздатність, готовність і рішучість до відбиття агресії, здатність заподіяння потенційному агресорові неприйнятних втрат.».

Зазначені положення передбачали залучення до здійснення стримування, крім Збройних Сил (ЗС), інших військових формувань України. Вперше у ній наводилися деякі невоєнні заходи стримування.

Також у ній визначалось, що «Основною метою підготовки держави до збройного захисту національних інтересів є досягнення рівня обороноздатності, достатнього для стримування інших держав від застосування воєнної сили проти України, а в разі воєнного конфлікту – для оперативного і злагодженого переходу держави з мирного на воєнний стан і відсічі збройній агресії, ліквідації (локалізації, нейтралізації) збройного конфлікту, територіальної оборони і цивільного захисту України.» [18].

Разом з тим, у Воєнній доктрині 2015 року положень щодо стримування вже не було. Це пояснювалось її авторами тим, що з 2014 року розпочалась відсіч російській збройній агресії і стримування втратило свою роль. У дійсності вказане було серйозною помилкою. Адже, вище підкреслювалось, що стримування має відбуватися і під час оборони та відсічі збройній агресії. Це підтверджується також досвідом ведення Україною з 2022 року оборони у війні росії проти нашої держави.

У 2018 році в прийнятому Законі України «Про національну безпеку України» продубльовано раніше згадану норму законодавства стосовно того, що «Збройні Сили України забезпечують стримування та відсіч збройної агресії проти України…» [19].

У 2020 році затверджено Стратегію національної безпеки України, яка ґрунтується, перш за все, на засадах «стримування – розвиток оборонних і безпекових спроможностей для унеможливлення збройної агресії проти України;» [20].

Основним завданням у сфері воєнної безпеки в ній визначено «розвиток потенціалу стримування. Безумовним пріоритетом є боєздатні Збройні Сили України, підготовлений і вмотивований військовий резерв та ефективна територіальна оборона, які у поєднанні зі спроможностями інших органів сектору безпеки і оборони здатні завдати таких неприйнятних для противника втрат на землі, у повітрі, на морі та у кіберпросторі, що унеможливить реалізацію його агресивних намірів».

Вкрай актуальними, з урахуванням чотирьохрічного досвіду війни, уявляються положення цієї Стратегії щодо розвитку та поєднання/інтеграції для посилення стримування і його потенціалу оборонних та безпекових спроможностей інших органів Сектору безпеки і оборони України, які, як відомо, включають також спроможності сил безпеки та інших складових сил оборони України.

Адже, покладання виключно на ЗС України виконання функції із «забезпечення стримування…» воєнних загроз є недостатнім, на наш погляд, в сучасних вкрай специфічних безпекових та воєнно-політичних умовах.

Все це потребує внесення певних змін до згаданих раніше відповідних положень законів України «Про Збройні Сили України» та «Про національну безпеку України».

Серйозним недоліком є і те, що у законах України не визначено орган державної влади, який має забезпечувати формування політики стримування та реалізовувати її.

У 2021 році затверджено Стратегію воєнної безпеки України, в Загальних положеннях якої визначено, що:

«Стримування в контексті всеохоплюючої оборони України передбачає готовність сил оборони України, національної економіки, населення та всієї держави до надання відсічі збройній агресії проти України, нарощування спроможностей системи протиповітряної оборони, створення цілісної системи територіальної оборони, вжиття превентивних заходів щодо протидії воєнним загрозам, досягнення та підтримання спроможностей завдати противнику неприйнятних політичних, економічних, воєнних та інших втрат, з огляду на які він буде змушений відмовитися від ескалації або припинити збройну агресію проти України.» [21].

Варто звернути увагу на те, що у цих положеннях йдеться про залучення до стримування лише сил оборони України, тоді як у Стратегії національної безпеки України про залучення, крім цих сил, також інших органів Сектору безпеки і оборони України.

До того ж, забезпечення готовності національної економіки, населення та всієї держави до стримування є поза межами згаданої раніше функції ЗС України, визначеної у законах України «Про Збройні Сили України» та «Про національну безпеку України». Це належить до функцій Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інших державних органів, а не ЗС України та сил оборони України.

Тому слід внести певні зміни до положень з питань стримування, наведених у законах України «Про Збройні Сили України» та «Про національну безпеку України», а також в Стратегії національної безпеки України і в Стратегії воєнної безпеки України, з метою узгодження між собою їх змісту.

Крім того, у Стратегії воєнної безпеки України не визначено цілі, пріоритети та завдання реалізації державної політики в сфері стримування.

В Україні до того ж відсутні наукові праці та документи, в яких би викладались теоретичні засади стримування, не зважаючи на те, що поняття «стримування» у законодавстві і в документах оборонного планування вживається з 1993 року, а ЗС України з 2000 року виконують функцію щодо його забезпечення.

У публічному просторі є обмежена кількість українських наукових праць з окремих питань теорії та практики такого стримування. Хоча починаючи з 2014 року дещо активізувався розгляд у них проблем, пов’язаних із необхідністю формування в ЗС України стратегічних сил стримування [22 — 26] та з розробленням, виготовленням і оснащенням їх українськими оперативно-тактичними ракетними комплексами [27 — 30]. Безумовно, що в майбутньому ці комплекси з далекобійними балістичними ракетами стануть головною найбільш ефективною зброєю сил стримування.

Уявляється, що в умовах ведення росією збройної агресії та війни на виснаження проти України, а також після припинення вогню і встановлення справедливого миру для запобігання повторенню таких її дій у майбутньому, стримування має здійснювати не лише ЗС України, а, передусім, держава та її відповідні органи влади.

Аналіз досвіду України з надання з 2014 року відсічі російській агресії дозволяє зробити висновок, що дієвим форматом її стримування нашою державою може бути інтегроване стримування.

Його воєнним/силовим компонентом доцільно визначити неядерне стратегічне стримування, яке поєднуватиме подальший розвиток оборонних спроможності, передусім, спроможностей ЗС України та інших складових сил оборони, з розвитком безпекових спроможностей інших складових Сектору безпеки і оборони, перш за все, сил безпеки.

А інші, невоєнні/несилові компоненти є сенс пов’язувати, зокрема, із посиленням стійкості суспільства, політичної та економічної систем нашої держави, набуттям нею членства в ЄС, з поглибленням та розширенням політичної, дипломатичної, економічної, фінансової та іншої співпраці з інституціями ЄС, НАТО і державами-партнерами тощо.

Далі у статі не розглядатимуся питання щодо інтегрованого стримування та його невоєнних компонентів, оскільки вони докладно досліджуються у статтях [31, 32].

Варто нагадати, що про необхідність здійснення неядерного стратегічного стримування та створення відповідного пакету сил і засобів Президент України В.Зеленський заявив ще наприкінці 2024 року [33].

Це стримування має бути комплексним: здійснюватися у повітрі, на суходолі та морі, в кібернетичній і космічній сферах та в електромагнітному спектрі із застосуванням різнорідних та різновідомчих складових Сектору безпеки і оборони України, перш за все – ЗС України та інших складових сил оборони і сил безпеки.

Для забезпечення такої комплексності доцільно утворити у складі ЗС сили неядерного стратегічного стримування. При цьому недостатньо оснащувати їх лише далекобійними балістичними ракетами. Вони повинні мати ще і далекобійні крилаті ракети наземного та повітряного базування, безпілотні літальні апарати, морські надводні і підводні безпілотні системи, а також кіберзброю, засоби космічної розвідки, зв’язку та позиціювання і засоби радіоелектронної боротьби.

Вважаємо, що Міністерство оборони України повинне стати державним органом, який забезпечуватиме формування політики неядерного стратегічного стримування та здійснюватиме її реалізацію. У цій політиці доцільно передбачити, зокрема, застосування у різних випадках та сферах обох форм такого стримування – шляхом відмови/заперечення збройній агресії рф або шляхом її покарання за таку агресію.

Своєю чергою ЗС України разом з іншими складовими Сектору безпеки і оборони України мають реалізовувати згадану політику, здійснюючи виконання завдань і заходів неядерного стратегічного стримування збройної агресії противника.

Актуальним є розроблення у стислі терміни теоретичних засад неядерного стратегічного стримування. Йдеться, передусім, про визначення термінів, принципів, цілей, пріоритетів та завдань такого стримування, раціонального складу його сил і засобів, типів та кількості озброєння, військової та спеціальної техніки, необхідних для оснащення цих сил, особливостей їх застосування у мирний час та в особливий період.

Необхідно також підготувати і затвердити Доктрину застосування сил неядерного стратегічного стримування та оприлюднити її публічну частину, а також сформувати такі сили у складі ЗС України. В подальшому важливо при проведенні оборонного огляду здійснювати аналіз спроможностей сил неядерного стратегічного стримування, за результатами якого визначати їх перспективну модель.

З урахуванням зазначеного та з метою пришвидшення здійснення Україною неядерного стратегічного стримування російської збройної агресії, рекомендується доручити Міністерству оборони України разом з Генеральним штабом Збройних Сил України вжити наступних заходів:

1. Підготувати та подати до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін:

1) до Закону України «Про національну безпеку України», які б передбачали:

а) додання у положеннях частини першої статті 15 після слова «сферах» слів «неядерного стратегічного стримування» та коми;

б) додання у положеннях частини другої статті 16 після слова «забезпечують» слів «разом з іншими складовими Сектору безпеки і оборони України неядерне стратегічне»;

2) до Закону України «Про Збройні Сили України», які б передбачали:

а) додання у положеннях частини другої статті 1 після слів «які забезпечують» слів «разом з іншими складовими Сектору безпеки і оборони України неядерне стратегічне»;

б) додання у положеннях частин третьої та четвертої статті 1 перед словом «стримування» слів «неядерного стратегічного»;

в) додання у положеннях абзацу чотирнадцятого частини першої статті 1¹ перед словом «стримування» слів «неядерного стратегічного»;

2. Опрацювати та подати на розгляд Президента України пропозиції стосовно внесення змін:

1) до Стратегії національної безпеки України, які б передбачали:

а) викладення положень абзацу другого пункту 4 у такій новій редакції:

«Інтегроване стримування – розвиток оборонних і безпекових спроможностей, застосування воєнних і невоєнних його компонентів для унеможливлення збройної агресії проти України;»;

б) додання у положеннях абзацу четвертого пункту 6 перед словом «стримування» слова «інтегрованого»;

в) додання у положеннях пункту 44 перед словом «стримування» слів «неядерного стратегічного»;

г) додання у положеннях абзаців четвертого пункту 46 та четвертого пункту 58 перед словом «стримування» слова «інтегрованого»;

2) до Стратегії воєнної безпеки України, які б передбачали:

а) викладення у частині п’ятій її Загальних положень замість чинних положень, нових положень, в яких навести питання щодо забезпечення реалізації неядерного стратегічного стримування збройної агресії рф;

б) додання в інших її положеннях перед словами «стримування» слів «неядерного стратегічного»;

в) заміну в назві її розділу «Цілі, пріоритети та завдання реалізації державної політики у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва» другого слова «сфері» словом «сферах» та додання після нього слів «неядерного стратегічного стримування» і коми, а також визначення у цьому розділі цілей, пріоритетів та завдань реалізації державної політики у сфері неядерного стратегічного стримування;

3. Включити до проекту оновленого плану оборони України заходи з реалізації неядерного стратегічного стримування у мирний час при підготовці держави до оборони, а також в особливий період – при відсічі збройній агресії проти України;
4. Розробити, із залученням фахівців науково-дослідних установ Збройних Сил України та інших складових Сектору безпеки і оборони України, теоретичні засади неядерного стратегічного стримування, визначивши у них передусім: терміни, принципи, цілі, пріоритети та завдання такого стримування, передбачивши у них, зокрема, застосування у різних випадках та сферах двох форм такого стримування – шляхом відмови/заперечення збройній агресії рф або шляхом її покарання за таку агресію; раціональний склад сил і засобів згаданого стримування, типи та кількість озброєння, військової та спеціальної техніки, необхідних для оснащення цих сил, особливості їх застосування у мирний час та в особливий період;
5. Підготувати і затвердити Доктрину застосування Сил неядерного стратегічного стримування та оприлюднити її публічну частину;
6. Сформувати Сили неядерного стратегічного стримування у складі Збройних Силах України;
7. Здійснювати в подальшому при проведенні оборонного огляду аналіз спроможностей Сил неядерного стратегічного стримування, за результатами якого визначати їх перспективну модель.

Вважаємо, що ефективні Сили неядерного стратегічного стримування Збройних Сил України здатні разом з іншими компонентами інтегрованого стримування бути надійною гарантією безпеки нашої держави, змушення росії до припинення збройної агресії проти України та запобігання її повторенню у майбутньому. Крім того, після набуття Україною членства в ЄС, ці її Сили можуть стати передовим ешелоном майбутніх європейських ядерних та неядерних сил стримування.

Вадим Тютюнник, позаштатний радник ЦДАКР, співробітник НІСД, 

Валентин Горовенко, позаштатний радник ЦДАКР, співробітник НІСД.

Думки, висловлені у статті, є особистою позицією авторів та не відображають погляди та позиції НІСД

 

 

Джерела

1. URL: https://www.facebook.com/zelenskyy.official/posts/4115027845414227?ref= embed_post.
2. URL: https://www.rbc.ua/rus/news/zelenskiy-doruchiv-ministru-oboroni-pidgotu vati-1764420461.html.
3. URL: https://en.wikisource.org/wiki/The_Long_Telegram.
4. Herman Kahn, On Thermonuclear War (Princeton: Princeton University Press, 1960).
5. Glenn Herald Snyder. Deterrence and Defense. Toward a theory of national security princeton. (Princeton: Princeton University Press, 1961).
6. Bernard Brodie, ed., The Absolute Weapon: Atomic Power and World Order (New York: Harcourt, Brace and Company, 1946); Bernard Brodie,  Strategy  in  the  Missile Age (Santa Monica, CA: RAND, 1969).
7. Thomas C. Schelling,  The  Strategy  of  Conflict,  with  a  new  preface  by  the author (Cambridge,  MA:  Harvard University  Press,  1980);  Thomas C.  Schelling,  Arms  and Influence, with a new preface and afterword (New Haven: Yale University Press, 2008).
8. URL: https://media.defense.gov/2022/Oct/27/2003103845/-1/-1/1/2022-NATIO NAL-DEFENSE-STRATEGY-NPR-MDR.PDF.
9. URL: https://www.act.nato.int/wp-content/uploads/2023/05/290622-strategic-conce pt.pdf.
10. URL: https://securityconference.org/assets/02_Dokumente/01_Publikationen/2026/ MSR2026/Under_Destruction%E2%80%93Munich_Security_Report_2026.pdf.
11. 11. В.В. Зубарєв, В.П. Тютюнник, П.Ю. Юрченко Особливості стримування агресії в сучасних умовах: іноземний досвід та стан, проблеми і шляхи його здійснення Україною. Збірник наукових праць ЦНДІ ОВТ ЗС України. 2025. № 1. С. 233-245.
12. 12. URL: https://www.nytimes.com/2023/04/17/world/europe/nato-russia-ukraine-war. html.
13. 13. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Vysotskyi_Oleksandr/Tekhnolohiia_intehrovan oho_strymuvannia_iak_efektyvnyi_zasib_zabezpechennia_bezpeky_krain_Yevropeisk.pdf?PHPSESSID=0h70tsksn20uub0gfvgdnn3lr5
14. 14. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3529-12/ed19931019#Text.
15. 15. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1934-12.
16. 16. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/648/2004/ed20040615#Text.
17. 17. URL: https://mind.ua/openmind/20194930-stalevi-krila-chi-matime-ukrayinska-armiya-svij-raketnij-shchit.
18. 18. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/648/2004/ed20120622#Text.
19. 19. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19.
20. 20. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/392/2020#n7.
21. 21. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121/2021#Text.
22. 22. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN= LINK&P21DBN=UJRN&=&S21REF0&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_ meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=TMekh_2014_1_4.
23. 23. URL: https://mind.ua/openmind/20194930-stalevi-krila-chi-matime-ukrayinska-armiya-svij-raketnij-shchit.
24. 24. URL: https://censor.net/ru/resonance/3257600/neyadern_sili_strimuvannya.
25. 25. URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2019-05/Analyt_dopovid_Asymetr_ strateg_Israel-24ad5.pdf
26. 26. URL:https://journal-hnups.com.ua/index.php/zhups/article/view/1337/1205.
27. 27. URL: https://visnyk-nanu.org.ua/ojs/index.php/v/article/view/536/537.
28. 28. URL: http://opk.com.ua/задля-стримування-агресора-україна-п/.
29. 29. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM =2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJ R N&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_ name=PDF/Nitps_2015_2_29.pdf
30. 30. URL: https://opk.com.ua/дк-укроборонпром-має-створювати-на/.
31. 31. URL: https://www.niss.gov.ua/en/news/articles/whole-society-resilience-integrated -deterrence-how-ukraine-defends.
32. 32. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Vysotskyi_Oleksandr/Tekhnolohiia_intehrova noho_strymuvannia_iak_efektyvnyi_zasib_zabezpechennia_bezpeky_krain_Yevropeisk.pdf?PHPSESSID=0h70tsksn20uub0gfvgdnn3lr5.
33. 33. URL: https://www.president.gov.ua/news/ukrayina-gotova-do-spravzhnoyi-diplom atiyi-ale-dlya-cogo-mi-93877.