Огляд від Сергія Березуцького, фахівця з 40-річним досвідом роботи у бронетанковій галузі
Україно-російська війна переконливо довела, що класична парадигма танка, що панувала у військовій думці з часів Другої Світової — добігає кінця. І на часі ми спостерігаємо за спробами низки країн вибудувати нову концепцію танка майбутнього. Німецьки проекти EMBT (Enhanced Main Battle Tank), KF51U Panther Evo Upgrade, Leopard-2 A-RC 3.0, британські Challenger 3 (CR3) та MODIFIER (Mobile Direct Fire Equipment Requirement), американські M10 Booker та Abrams M-1A3 – всі вони з різною ступінню інноваційності є спробами вирватись з зашкарублих рамок класичної танкової парадигми.
Не стоїть осторонь і Китай — на помпезному параді у Пекіні був продемонстрований танк, що отримав назву Type 100 ZTZ-100. Слід зауважити, що за рівнем іннноваційності китайський зразок значно випереджає західних “колег”.
Type 100 докорінно відрізняється від лінійки танків-попередників, що ітераційним шляхом еволюціонували від середнього танка Type 59 (репліки радянського Т-55) до основного бойового танка (ОБТ) Type 99.
Перше, що впадає в очі — масогабарити. Одна з останніх моделей китайських ОБТ — Type 99А2, в залежності від комплектації, має бойову вагу 54-58 тон. Type 100, в залежності, від рівня модульного захисту важить від 35 до 40 тон, тобто, повертається у вагову категорію середніх танків. Найбільш вірогідною причиною такої трансформації можна припустити зміну найбільш ймовірного супротивника, а отже — і театру воєнних дій, на якому планується застосування нової бойової машини. Всі попередні моделі танків створювались для протидії СРСР, тобто — для використання в степах Монголії та Забайкалля. Спадкоємець СРСР — росія на часі не лише стрімко втрачає потенціал військового протистояння з Китаєм, а й з кожним роком потрапляє у все більшу васальну залежність від нього. Китайську політику характеризує насамперед дуже великий за європейськими мірками горизонт планування, тож повернути собі території, загарбані росією за Айгуньким та Пекінськими договорами в довготерміновій перспективі стає можливим без застосування військової сили (і танків зокрема). Треба лише терпляче дочекатись остаточного занепаду росії.
Таким чином, ролі головного стратегічного супротивника Китая набуває Індія. Єдиний сухопутний відтинок кордону між Китаєм та Індією розташований у високогір’ї, в районі Ладакхського перевалу. Тож, танковий інструментарій, що планувався для масштабного використання на рівнинах, не занадто підходить для гірської місцевості.
Китайці уважно вивчали досвід бойового застосування танків у афганській війні. Танк Т-62 не міг ефективно використовуватись у горах, позаяк мости та вузькі гірські шляхи часто руйнувались під його вагою, а будучі виведеним з ладу, він зазвичай повністю блокував проїзд. Натомість більш легкі Т-55 та зовсім вже антикварні Т-34 почували себе у горах набагато більш впевнено, а Т-62 використовувався переважно в пустельних районах сходу та півдня країни.
Тож розглянемо китайську концепцію більш докладно. Впадає в очі що танк Туре-100 розглядається як складова комплексу, в який крім нього входить ще й машина вогневої підтримки ZBD-100. Мотивом створення такого симбіозу є переконання, що ситуаційної обізнаності та вогневої потужності, які забезпечується однією машиною, на сучасному полі бою вже не досить. Тож поєднання двох бойових машин в єдиний комплекс забезпечує не лише постійний обмін інформацією, але й взаємне вогневе прикриття. Обидві машини створені на єдиному шасі, що обумовлює як меншу їх вартість, так і полегшення навчання особового складу, ремонту та логістичного забезпечення.
Розглянемо конструкцію цих машин. У Туре-100, порівняно з танками попередніх генерацій, докорінно змінена загальна архітектура, насамперед це характеризується використанням безлюдної башти. Російськи інформаційні джерела поквапились охрестити таке конструктивне рішення “синдромом Армати”, старанно забуваючи, що творці “Армати” запозичили це рішення у харківського танка “Об’єкт 477”, що розроблявся ще в середині 80-их років минулого сторіччя.
Великим кроком вперед є зменшення екіпажу до двох осіб: в передній частині корпусу танка розташовані люки для двох танкістів, в той час як на даху башти люки для танкістів відсутні, натомість є у наявності лише технологічні лючки. Тобто, екіпаж складається з двох осіб: водія та командира, функції навідника майже цілком делеговані штучному інтелекту. Штучний інтелект танка в свою чергу за рахунок використання бойової інформаційно-керуючої системи підпорядкований штучному інтелекту більш високого рівня, який виконує певні функції штабу підрозділу, до якого входить конкретний танк. Екіпаж використовує окуляри доповненої реальності, які використовують принцип “прозорої броні”, тобто за рахунок композитного зображення “зшитого”” з зображень з низки зовнішніх камер можна вести спостереження, немов броні не існує. За рахунок мережецентричної побудови системи спостереження, на окуляри можна виводити не лише зображення з прицілів своєї машини, але і отримувати зображення з інших машин свого підрозділу, з розвідувальних дронів, за потреби — будь яку графічну інформацію зі штабу, до супутникових зображень включно.
Можна сподіватись, що ці рішення позитивно позначаються на швидкодії бойової роботи: занятті певних позицій, пошуку цілей, визначені пріоритету їх знищення, виборі озброєння та вирішенні балістичної задачі. Але це спрацьовує лише за умов коректної роботи досить складної системи, як хардової, так і софтової її складових.
В свою чергу ненаселена башта певним чином екранує робочі місця екіпажу, тобто, зменшує ймовірність ураження людей при атаці згори. Значно підвищити виживання екіпажу можна було б забезпечити за рахунок ізоляції БК від відділення керування, втім на часі невідомо, чи реалізовано це рішення в новій китайській машині.
Шасі танка виконано із використанням вузлів серійного танка Тип 15 (ZTQ-15).
Існують два рівня основного озброєння танка: важкий — з використанням гармат калібру 125 або 105 мм, і легкий — з гарматами калібру 90 або 76 мм з відповідним автоматом заряджання для кожної з них. Використовуючи вище згаданий модульний принцип (конструктор «Лего»), можна підбирати необхідне озброєння танка також виходячи з особливостей конкретної операції. Можна припустити, що наявність модульного принципу обумовить застосування конструктивних рішень, які полегшують процес заміни гармат, що в свою чергу позитивно впливає на можливості ремонту та заміни пошкодженого озброєння.
Додаткове озброєння представлене дистанційно керованим бойовим модулем з кулеметом калібру 12,7 мм.
Значно менша, порівняно з попередниками бойова вага обумовлює менший рівень захисту за рахунок основної броні, втім, використання кількох рівнів додаткової модульної броні дозволяє дотримувати необхідний баланс між вагою танка та рівнем його захисту в залежності від особливостей конкретної операції. Пасивне бронювання доповнюють модулі комплексу динамічного захисту (КДЗ) в передній частині машини та гратчасті екрани в задній частині — вибухове спрацювання блоків КДЗ при розташуванні його на моторно-трансмісійному відділенні могло б пошкодити системи двигуна, насамперед систему очищення повітря.
Type 100 є першим користувачем новітнього комплексу активного захисту GL-6. Від свого попередника GL-5 Raptor він відізняється тим, що окрім чотирьох антен РЛС міліметрового діапазону, які забезпечують колове спостереження довкілля, існує ще й п’ята антена, що направлена вгору, її завданням є виявлення БПЛА та боєприпасів, які атакують з верхньої напівсфери. Окрім антен РЛС для виявлення загроз призначена ще й оптико-електронна станція виявлення ІЧ-сигнатур атакуючих боєприпасів. Для знищення загроз призначені поворотні пускові установки — два блоки мортир, що розміщені в задній частині башти.
Ще одним рівнем захисту є комплекс оптико-електронного придушення (КОЕП) JD-4, який призначений для зриву наведення БПЛА та ПТУР за рахунок використання бойового квантового генератора LSDW, тобто, при виявленні ракети або безпілотника потужний лазерний імпульс засліплює головку самонаведення ПТУР або відеокамеру БПЛА. Також КОЕП може видавати команду на постановку димової завіси, яку здійснює певна група димових гранатометів, 12 мортир яких розміщені на башті. Димова завіса є мультиспектральною, тобто — непрозорою не лише у видимому, але і в ІЧ-діапазонах.
Датчиками виявлення загроз слугують також індикатор лазерного опромінення та детектор виявлення опромінення ворожими РЛС.
В якості силової установки використаний гібридний силовий агрегат з акумуляторно-електричним приводом, що складається з дизеля потужністю 1500 к.с., генераторної установки, блоку акумуляторних батарей та ходових електродвигунів. Ускладнення конструкції компенсується збільшеною живучістю: при несправності або бойовому пошкодженні дизеля танк зможе або продовжувати виконання бойового завдання, або піти з поля бою за рахунок пересування на акумуляторах. Іншим резоном переходу на електромеханічну трансмісію є різко збільшений рівень споживання електрики бортовими системами танка: перераховані вище системи КАЗ, КОЕП, бойовий модуль, стабілізатор озброєння, засоби зв’язку — разом споживають таку значну кількість електрики, що наявність допоміжної енергоустановки для їх живлення стає просто недоцільною, і набагато простіше і дешевше заживлювати їх від електричної гілки трансмісії.
Тепер розглянемо другу складову системи. Броньована машина супровіду ZBD-100 виконує функції виявлення та знищення танконебезпечних цілей (і дронів зокрема), розширення ситуаційної обізнаності за рахунок постійного обміну з основною машиною комплексу, в тому складі і двостороннього цілевказання, коли виявлені цілі за пріоритетом та вражаючі характеристики власного озброєння розподіляються між машинами комплексу.
Деякі західні джерела розглядають ZBD-100 як певною мірою хибну концепцію кастрованої БМП, позаяк десант машини становить лише три бійця. Натомість, якщо звернути увагу на головне призначення цієї машини, то стає зрозумілим, що функція десанту зовсім не є виконанням завданнь лінійного піхотного відділення. Головне завдання десанту — вогневе прикриття обох бойових машин, перевага піхотного супроводження стає особливо актуальною в районах БД з малою дистанцією вогневого контакту: у міській забудові, в горах, джунглях, тощо. В якості ілюстрації — за досвідом бойових дій в джунглях у В’єтнаму дистанція відкриття вогню становить лише 10-30 м.
Бойова вага машини становить 40 тон. Шасі танку Type 100 конвертоване у передньомоторне компонування, башта ненаселена, з 30 мм автоматичною гарматою та бойовим модулем, уніфікованим з бойовим модулем танку. В якості ймовірного засобу озброєння можна припустити наявність пускової установки для вертикального запуску баражуючих боєприпасів. До складу системи керування вогнем зокрема входять панорамний приціл, оптико-електронна станція, РЛС, розвідувальний квадрокоптер та шоломи доповненої реальності. Керування вогнем здійснюється з нашоломної системи цілевказання з використанням вищезгаданої систем “прозора броня”.
Підіб’ємо підсумки: китайці зробили крок від концепції танк-бойова одиниця до концепції — танк-складова бойової системи. Подібна еволюція виглядає цілком слушною, позаяк спектр загроз, яким мусить протистояти танк, вже не допускає розташування всіх засобів результативної протидії на одному шасі. Негативною складовою такого рішення є його значна складність, яка будучі помноженою на китайську якість — може спричинити каскадний потік відмов обладнання. Деякі користувачі сучасної китайської бойової техніки порівнювали її з китайськими пластиковими іграшками: виглядає вельми привабливо, має велику кількість різноманітних функцій, втім — ламка та неремонтопридатна. Китайці здебільшого роблять ставку на масове виробництво озброєнь, що передбачає швидку заміну зразка техніки, що вийшов з ладу, резервним. З економічної точки зору це рішення не є прийнятним для країн, що мають економіку меншу за китайську, втім, слід зауважити — що це вада здебільшого відноситься радше до виконання, аніж до концепції в цілому.
Тож, наскільки нова концепція танку виявиться життєздатною — покаже час.
Сергій Березуцький,
фахівець з 40-річним досвідом роботи у бронетанковій галузі