Нова влада обіцяла вирішити задачу випуску в світ Стратегії національної безпеки до 20 листопада 2019 року. Нині Україна живе документом, який з’явився у світ рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року, який, м’яко кажучи, дещо застарів.
Варто зазначити, що секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов представляв РНБО проект Стратегії національної безпеки України (СНБ) на засіданні Ради 17 січня. При цьому президент Володимир Зеленський запропонував членам РНБО протягом тижня вивчити проект Стратегії і підготувати свої пропозиції. Сам секретар РНБО тоді звітував, що ключовими аспектами Стратегії є людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпека. На основі СНБ будуть підготовлені і реалізовані інші документи стратегічного планування. Йдеться про стратегії людського розвитку, військової безпеки, громадської безпеки та захисту, розвитку оборонно-промислового комплексу, економічної, екологічної, інформаційної безпеки, кібербезпеки, національної розвідувальної програми, стратегію з питань зовнішньополітичної безпеки, стратегію питань державної безпеки, контррозвідки та боротьби з тероризмом тощо.
У свою чергу, директор Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Литвиненко зазначав, що проект Стратегії був представлений у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі в грудні 2019 року, де отримав позитивну оцінку. За словами Литвиненка, автори проекту пропонують закласти в Стратегію наступні принципи: зміцнення сфері оборони і безпеки для мінімізації ризику агресії проти України шляхом збільшення ціни цієї агресії; здатність суспільства і держави швидко й адекватно реагувати на зміну середовища безпеки і підтримувати стійке функціонування своїх основних механізмів; розвиток стратегічних відносин з Європейським Союзом, державами НАТО та іншими партнерами України, а також прагматичну співпрацю з іншими країнами та міжнародними організаціями на основі національних інтересів України. Серед пріоритетних напрямів політики національної безпеки у проекті зазначено: забезпечення незалежності та державного суверенітету, розвиток людського капіталу, захист прав, свобод і законних інтересів громадян України, створення необхідних умов для набуття повноправного членства в ЄС і НАТО і відновлення територіальної цілісності України. Реалізація цих пріоритетів, згідно з проектом Стратегії, має забезпечуватися шляхом відновлення миру і державного суверенітету над окупованими районами Донецької та Луганської областей, реалізації комплексу міжнародно-правових, політико-дипломатичних, гуманітарних, економічних заходів і заходів безпеки «Крим – це Україна». Також пропонується вжити заходів для зменшення ймовірності ескалації конфлікту з РФ і напруги у двосторонніх відносинах.
Це – офіційна версія. Неофіційно фахівці зазначають: станом на середину лютого 2020 року проект документу в принципі готовий і «виписаний він пристойно, хоч і не ідеальний». Щонайменше, він годиться для реалізації подальшого оборонного планування.
Справді, відсутність СНБ стримує появу інших, надзвичайно важливих документів. Зокрема, Стратегії воєнної безпеки та державних програм розвитку армії, ОПК і озброєнь.
А якщо казати про сам документ, у ньому знайшлося місце для відмітки, що членство в НАТО — кінцева мета України, що Росія — агресор, що розвиток сильної дієздатної армії є пріоритетним завданням. Знайшлося місце для розвитку резерву, формування територіальної оборони та мобресурсу, а також розвитку нових технологій. І навіть для кібербезпеки. І як би там не було, затверджений документ необхідний для руху вперед, яке захлинулося ще в жовтні-листопаді 2019 року.
Що тоді гальмує його затвердження? Злі язики (і тверезі голови) вважають, що надто вже чітко і жорстко Росія позначена ворогом. Що, як ніби не час для такої риторики на тлі потепління, що прогресу. Тим більше, що глава держави відбуває на Мюнхенську безпекову конференцію, де йому незручно буде почути якісь недоречні запитання. Якщо проект СНБ відклали на декілька днів, це ще може бути зрозумілим. Але, якщо позиція щодо РФ буде пом’якшена то … це напевно стане дуже прикрою помилкою чинної влади.
По-перше, нинішня влада вже неодноразово стикалася із суспільством з приводу ймовірної «здачі інтересів» на користь Росії. То ж, надавити нові ознаки компромісів по відношенню до країни, що розгорнула війну проти України, щонайменше необачливо. Путінський Кремль, розхитуючи Україну, тільки й шукає приводу вбити клин між владою та суспільством. І дедалі це стає вкрай небезпечною перспективою. Для усієї України. Та й для самої чинної влади.
Текст підготовлено експертами
Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)