Гадаю, надзвичайно важливою і актуальною для обговорення нині є тема управління у сфері оборони держави. Аналіз цих процесів в різних країнах свідчить, що вони мають свою особливість, зокрема, враховуються фактори, що пов’язані із станом миру, війни, блоковості та інше.

Отже процес управління сферою оборони – це галузь стратегічного рівня управління, і у цей процес задіяні найвищі органи державного управління – Президент України з адміністрацією, Рада національної безпеки і оборони (РНБО), уряд, парламент, органи військового управління, органи місцевого самоврядування, керівництво галузей економіки і потужних підприємств промисловості.

Процес управління обороною – а за визначенням це складний процес, який передбачає сукупність заходів економічного управління, інформаційно-політичного і суто військового управлянні, зокрема, спрямованих на підготовку держави до оборони, відбиття зовнішньої агресії, швидкого прийняття рішень, планування заходів, наповнення їх ресурсом, координацією їх виконання і контролю.

Наприклад, за результатами введення в Україні у листопаді-грудні 2018 року «воєнного стану» і роботи впродовж місяця Центру координації і взаємодії центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ), органів військового управління (ОВУ) та органів місцевого самоврядування щодо виконання заходів воєнного стану, вважаю за необхідне змінити підходи щодо системи управління оборонною у верхніх ешелонах управління. Зокрема, за моїми оцінками, на сьогодні цей процес потребує певної централізації на етапі підготовки рішень, прийняття рішень і управління їх виконанням.

У нас шість віце-прем’єрів, включно з першим віце-прем’єром. І є чотири урядових комітети. Де розглядається питання оборони? На комітеті з економічних питань, під головуванням віце-прем’єр-міністра Степана Кубіва. Тобто, у нас, у воюючій країні, в уряді немає жодного урядового комітету, де б профільно вирішувались питання оборони в цілому, та оборонної промисловості – зокрема. При цьому на комітеті з економічних питань зазвичай збирається 30-40 осіб, засідання тривають десь 3-4 години, а питання оборони доповідається в кінці засідання, бо всі наші теми закриті.

Мушу визнати, що на сьогодні процес у більшості означених сфер стратегічного управління децентралізований, а окремі важливі елементи взагалі відсутні. Наприклад, на цей час не передбачено законодавством документ стратегічного рівня. А такий документ під назвою «План оборони країни» повинен бути та має передбачатися його використання для координації і контролю виконання низки окреслених вище заходів.

Всі, хто працював у складі Центру координації і Генеральному Штабі ЗСУ, висловилися за необхідність його розробки. Для цього необхідно внести зміни до низки чинних Законів України, в яких передбачити розробку документу такого рівня, визначити зміст та порядок його розробки, а також введення в дію.

На моє переконання, в державі конче необхідно суттєво удосконалити механізм формування наступних елементів, що безпосередньо впливають на стан безпеки держави: 1) проекту бюджету на національну оборону; 2) системи формування ДОЗ; 3) військово-технічної політики держави.

У свою чергу, для цього необхідно наступне:

• Повноваження;
• Механізм координації і контролю;
• Відповідний ресурс.

За моїми оцінками, на підставі аналізу підходів щодо управління сферою оборони країни у воюючій країні, зокрема в Ізраїлі, в нашій державі необхідно повноваження з питань планування і підготовки оборони надати Міністерству оборони України та надати міністру оборони статус віце-прем’єр-міністра з питань оборони.

Механізм підготовки усіх рішень з питань оборони і координації заходів на етапі підготовки рішень передбачає створення профільного Урядового комітету з питань оборони. Урядовий комітет – це колективний орган, який готує пропозиції уряду для ухвалення рішень з того чи іншого питання. Також вважаю за потрібне передати Міністерству оборони з Міністерства економічного розвитку та торгівлі департаменту оборонної політики, який займається формуванням державного оборонного замовлення. Тоді усі питання ДОЗу будуть формуватися і розглядатися не кулуарно, а на Урядовому комітеті з питань оборони, де будуть представлені представники усіх силових міністерств, Мінекономрозвитку та торгівлі, Мінфіну, Служби безпеки, Мінюсту, приватних компаній тощо. Державне оборонне замовлення, яке детально обговорено на профільному урядовому комітеті, далі йде на розгляд Ради національної безпеки та оборони, де Віце-прем’єр-міністра з питань управління сферою оборони – Міністра оборони України так само його представляє та обґрунтовує його логіку та наповнення.

Механізм прийняття рішень – через РНБО та укази Президента. Механізм координації виконання цих рішень та контролю їх практичної реалізації слід покласти на віце-прем’єра з питань оборони-міністра оборони, ЦОВВ, ОВУ.

Тому наполягаю, що питання дієвої оборонно-промислової політики, утворення ЦОВВ для її реалізації – це прямо відноситься до сфери оборони країни. Що ж до власне конструкції самого ЦОВВ на базі згаданого департаменту, це потребує фахового обговорення, визначення ключових елементів та власне утворення такої структури, при цьому формат такого ЦОВВ жодним чином не суперечить ідеї надання міністру оборони статусу віце-прем’єра. За таких умов саме оборонне відомство буде формувати й визначати оборонно-промислову політику.

Щоб бути переконливим, наведу приклад країни, яка так само знаходиться у стані війни. Йдеться про Ізраїль. Міністерство оборони цієї країни, яке насправді є «міністерством безпеки» та фактично контролює більшість ізраїльських сил безпеки, включно воєнну та авіаційну промисловість.

У цьому контексті я хочу підкреслити, що Міноборони України – це не офіс логістики для ЗСУ, це власне ЦОВВ, який займається питаннями оборони країни і реалізує політику щодо:

• Єдиної системи управління силами оборони;
• Єдиної системи логістики і медичного забезпечення системи оборони;
• Підготовки держави до оборони;
• Підготовки системи оборони до відбиття агресії.

Якщо візьмемо до уваги ці безперечні чинники, то посилення ролі цього міністерства та статусу його керівника під час війни не здаватиметься дивним.   

Іван Руснак,

перший заступник міністра оборони України