У Франції, США, Великобританії – Міноборони є головним у формуванні та реалізації політики в ОПК

1.    Міноборони ↔ УкрОборонПром ↔ Мінекономіки: Стратегічний розрив

 

На сьогодні існує три відповідальних органи в питаннях виробництва та передач (постачання, продаж) озброєння та військової техніки (ОВТ): це два міністерства — Міноборони, Мінекономіки, та суб’єкт господарювання — ДК УкрОборонПром.

 

1) Міноборони (МОУ)

Відповідно до Положення про Міністерство оборони України (затверджено ПКМУ від 26.11. 2014 р. № 671 у редакції ПКМУ від 19.10.2016 р. № 730):

• одним з основних завдань Міноборони є забезпечення формування та реалізація державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період щодо військово-технічної політики у сфері оборони;
• Міноборони забезпечує …. організацію постачання для Збройних Сил України озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності, проведення ремонту та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними ГШ ЗСУ і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах ЗСУ;
• Міноборони є уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі державної авіації (державіація – це відповідно до Повітряного кодексу всі повітряні судна для виконання функцій із забезпечення національної безпеки і оборони держави, тобто МОУ, МВС, МНС і т.д.);
• Але завдання та функції Міноборони, відповідно до Закону України «Про оборону України», орієнтовані в основному на забезпечення функціонування, бойової та мобілізаційної готовності, боєздатності і підготовки Збройних Сил України для виконання завдань. А у всіх інших питаннях щодо формування та реалізації державної політики з питань національної безпеки МОУ лише бере участь у цьому разом з іншими органами.

 

2)   Мінекономрозвитку (МЕРТ)

МЕРТ відповідно  до пп. 49) та 50) свого Положення (ПКМУ від 20.08.2014 р. № 459) ««готує та узагальнює пропозиції щодо формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері функціонування і розвитку оборонно-промислового комплексу, розвитку науково-технічного потенціалу в галузі озброєнь та військової техніки, удосконалення механізму державного регулювання у цій сфері; та  забезпечує координацію заходів, що здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади у сфері функціонування і розвитку промислового та оборонно-промислового комплексу». МЕРТ не є відповідальним за ОПК органом – його функції не визначені чітко, чим міністерство часто і користується, не бажаючи вирішувати якесь питання.

При цьому питаннями ОПК, ДОЗ та пов’язаних напрямів займається критично мінімальна кількість людей (відділи координації ДОЗ, розвитку ОПК, спеціальних програм розвитку ОВТ, експортного контролю налічують по 5-8 «спеціалістів»). А відповідно до міжнародного досвіду (Франція, США, Великобританія) оборонні та безпекові питання є для МЕРТ невластивими функціями.

 

3) ДК УкрОборонПром (УОП)

Концерн було утворено 28.12.2010 року Указом Президента Януковича № 1245/2010 «Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності оборонно-промислового комплексу України» з метою вдосконалення державного управління оборонно-промисловим комплексом України, забезпечення структурної перебудови відповідних галузей промисловості,  ефективного  їх функціонування і розвитку (детально про утворення Концерну – ч.1, ч.2, ч.3). На сьогодні, відповідно до Статуту Концерну, до його складу входять більше 100 оборонних підприємств. Під час створення УОП до його складу ввійшли ремонті підприємства МОУ. Проте, здійснення функцій держаного управління (в першу чергу формування політики) господарюючим суб’єктом суперечить Конституції України та Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», як базового законодавчого акту у сфері державного управління.

 

Протягом останніх п’яти років, з часу революції Гідності, МОУ та МЕРТ залишаються напів-реформованими установами, а УкрОборонПром навіть не має затвердженої стратегії реформування: всі три названі інституції мають ознаки корупції по різним напрямам своєї діяльності (що виявляється через періодичні журналістські розслідування). Що стосується сфери ОПК та забезпечення країни якісним ОВТ – всі троє неефективно виконують свої обов’язки перед суспільством (чи не виконують їх по окремим питанням взагалі): 1) у МЕРТ — це повний провал з законодавчим забезпеченням реформування та розвитку ОПК, створенням якісних програм ОПК, 2) у МОУ та УОП — це відсутність зрозумілої, відкритої системи розроблення нових зразків озброєння та техніки, повна закритість закупівель та постачання (секретність, неконкурентні процедури), відсутність необхідних країні нових зразків ОВТ (той же  ударний безпілотний авіаційний комплекс, що чомусь закуповують закордоном).

 

Такий стан посилений тим, що законодавчо на сьогодні жоден орган державної влади не є відповідальним за формування та реалізацію державної політики у сфері ОПК як для державного сектору, так і для підприємств приватної форми власності. ГОЛОВНИЙ ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ОРГАН у системі центральних органів виконавчої влади, який би забезпечував формування та реалізовував державну військово-промислову політику, на сьогодні в Україні відсутній.

 

Аналізуючи діяльність цих трьох центрів, ми розуміємо, що між ними існує якийсь розрив стратегічного та операційного зв’язку у формуванні державної політики  щодо створення та виробництва ОВТ, переозброєння сил оборони, та функціонування та розвитку ОПК. Навіть більше – між ними існує інституційний конфлікт, намагання перекладати відповідальність один на одного, ступор у вирішення окремих державних питань.

 

Мета у цих трьох інституцій одна – щоб в Україні створювалося та вироблялося озброєння, військова та спеціальна техніка задля забезпечення оборони та безпеки держави та з максимально ефективним для економіки ефектом. При цьому  — щось в цій конструкції не працює і гарного спільного продукту суспільство не бачить. Натомість – бачить корупційні скандали та всі ознаки недбалості, невиконання покладених на них завдань.

 

4) Приватні підприємства

Звичайно в системі ОПК ще існує четверте «угрупування» — приватні підприємства (більше 150 – за даними Defense express), які намагаються виживати серед цих трьох центрів, та співіснувати з ними, домовляючись про шматок пирога в рамках ДОЗ, про участь у спільних міжнародних проектах, намагаються колективно через профільні асоціації лобіювати законодавчі зміни задля унормування правил гри та кращого ведення свого бізнесу.

 

5) РНБО

Ще є РНБО з двома комісіями (1 — Міжвідомча комісія з питань оборонно-промислового комплексу, та 2 — Міжвідомча   комісія   з   політики   військово-технічного співробітництва та експортного контролю), які є інструментом Президента по впливу на воєнно-технічну та військово-промислову політику, формування та реалізацію ДОЗ, імпорт та особливо експорт ОВТ. Хоч рішення комісій мають рекомендаційний характер, багато з них потім реалізується через рішення РНБО та відповідні укази Президента. Фактично, РНБО стоїть «над» цією конструкцією «МОУ ↔ УОП ↔ приватні підприємства ↔ МЕРТ» та намагається здійснювати координацію через свої повноваження відповідно до ЗУ «Про нацбезпеку». В цьому механізмі теж присутній інституційний конфлікт, але вже на вищому рівні – між повноваженнями Президента з одного боку, та Кабінету міністрів з іншого – результатом чого є часте невиконання Кабміном рішень РНБО та указів Президента. Дисгармонія в конструкції виникає через те, що президентська вертикаль якраз прагне формувати політику в ОПК та щодо питань ОВТ, обґрунтовуючи це змістом пункту 17 частини першої статті 106 Конституції України. Але реалізацію своїх рішень Президент як очільник РНБО покладає вже на Кабмін, особливо відповідальність за ресурсне забезпечення реалізації цих рішень (видатки з держбюджету). А Кабінет міністрів саме і є відповідно до Конституції відповідальним за промисловість, та взагалі економіку, і сам повинен формувати та реалізовувати політику в ОПК. Не дивлячись на виключну прерогативу КМУ в цих питаннях відповідно до Конституції, всім відомо, що реальні важелі впливу, прийняття рішень знаходяться в руках Президента та його команди. При цьому Президент так само несе і всю відповідальність за негаразди в ОПК та в питаннях переозброєння: 1) кандидатура міністра Міноборони вноситься до ВРУ Президентом, 2) гендиректор УОП та три з п’яти членів наглядової ради призначаються Президентом, 3) посада міністра Мінекономрозвитку є квотою президентської БПП в Уряді.

 

Але підсумую – головних центів формування та особливо реалізації рішень в питаннях ОПК та виробництва та постачання ОВТ, які відповідальні по всім нормам закону, на сьогодні три  — два міністерства МОУ, МЕРТ та суб’єкт господарювання УОП.

 

І коли ми говоримо про проблеми ОПК, то Міноборони чомусь часто знаходиться осторонь них, вдаючи з себе лише простого користувача ОВТ, якому важливо отримати продукт. А те – як цей продукт буде створено, як його підтримувати на протязі всього життєвого циклу, МОУ цікавить набагато менше. Дуже дивно як для міністерства, яке визначає воєнно-технічну політику – які види озброєння та техніки повинні вироблятися для армії та всіх силовиків, формування програм розвитку ОВТ на середньо- та довго-строкові періоди, питання ВТС. Нарешті, в підпорядкуванні МОУ знаходяться десятки оборонних підприємств, робота яких направлена на ремонт та утримання ОВТ. На цьому тлі існує постійний конфлікт між Міноборони та УОП як за замовлення (наприклад, чиї підприємства будуть ремонтувати техніку  — УОП чи підприємства МОУ), так і конфлікт через реалізацію контрактів (питання ціноутворення, питання якості, строків виконання, прийомки виконаних робіт і т.д. і т.д.). Інше проблемне питання – погодження МОУ при отриманні суб’єктами господарювання дозволів на експорт товарів військового використання.

 

Складається враження, що такий химерний розподіл досі існує не скільки через незмінний до сьогодні радянський спадок, скільки в результаті сформованого консенсусу контролювати окремі ресурсні гілки. Чи добре така роздроблена архітектура для переозброєння країни, реанімації ОПК, просування експорту? Аж ніяк.

 

2.    ЦОВВ та його функції

 

Необхідність існування нового органу влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику визначено (з огляду на час прийняття документів):

1. Концепцією розвитку сектору безпеки і оборони України;
2. ЗУ Про національну безпеку України;
3. Державною цільовою програмою реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2021 року (ПКМУ від 24.05.2017 р. № 366-6)
4. Стратегією розвитку оборонно-промислового комплексу України на період до 2028 року.

 

В Законі «Про нацбезпеку» вже визначений повноваження нового ЦОВВ:

— разом з іншими органами сектору безпеки і оборони (знову невизначеність) визначає пріоритетні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу, забезпечує нормативно-правове регулювання у цій сфері, аналізує стан та тенденції розвитку оборонно-промислового комплексу України, розробляє та організовує виконання державних програм розвитку оборонно-промислового комплексу (Ст.23);

— здійснює координацію діяльності з реалізації державного оборонного замовлення та готує проект основних показників державного оборонного замовлення для реалізації державних програм, спрямованих на підвищення обороноздатності держави та розв’язання проблем у сферах безпеки і оборони держави (Ст.34);

— визначає порядок проведення огляду оборонно-промислового комплексу — процедури оцінювання стану і готовності оборонно-промислового комплексу стосовно задоволення потреби сектору безпеки і оборони в озброєнні, військовій та спеціальній техніці (Ст.27);

 

3.    Міністерство чи агентство? Створення нового органу чи перерозподіл функцій в МЕРТ або МОУ?

 

Виникає інше питання – яким чином цей новий орган влади має бути утворено? Адже в Законі «Про нацбезпеку» чітко не визначено, чи має бути створено ще один орган влади, чи такий орган влади має бути визначений з поміж вже існуючих. Пропоную розглянути основні  варіанти:

 

1. Створення нового міністерства

Переваги:

1. Можливість створити ЦООВ «нового рівня» (якісний людськи ресурс, нові процеси т.д.) в розрізі реформи системи державного управління та органів влади (відповідно до  Стратегії реформування державного управління України на 2016-2020 роки та Концепції оптимізації системи центральних органів виконавчої влади);
2. Відповідність Конституції в частині повноважень КМУ у сфері ОПК;
3. Відповідність ЗУ Про центральні органи виконавчої влади (Тільки міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики);
4. Представлення в Кабміні в особі міністра та рівні повноваження з іншими міністерствами (Мінфін, МОУ, Мінюст…) для ефективного виконання своїх функціональних обов’язків
5. Можливість здійснювати бюджетне фінансування пріоритетних напрямів та державних програм, визначених на рівні вищих органів влади, через систему головного розпорядника бюджетних коштів.
6. Велика кількість функціональних обов’язків, необхідність здійснення міжгалузевої координації.

 

Недоліки / ризики:

1. Необхідність створення ЦОВВ з «0» (штат, приміщення, мат.-технічне забезпечення, бюджетне фінансування).

 

2. Створення нового агентства

Переваги:

1. Можливість створити ЦООВ «нового рівня» (якісний людськи ресурс, нові процеси);
2. Відповідність Конституції в частині повноважень КМУ у сфері ОПК;
3. Існування прикладу функціонування Державного космічного агентства – центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, що підпорядкований напряму Кабінету міністрів, та забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері космічної діяльності..

 

Недоліки / ризики:

1. НЕвідповідність ЗУ «Про центральні органи виконавчої влади» в частині функціоналу (тільки міністерства можуть формувати та реалізовувати державну політики; відповідно п.2, ст.17 — у разі якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління, центральний орган виконавчої влади утворюється як агентство);
2. Можливість виникнення юридичних колізій при створенні нового агентства, т.я. законодавство, що регулює діяльність агентств зі спеціальним статусом, дуже розмите;
3. Слабкість системи управління ОПК, обмежений доступ до державних ресурсів (політичних, фінансових тощо);

 

3. Уточнення повноважень МЕРТ

Переваги:

1. Відповідність Конституції в частині повноважень КМУ у сфері ОПК;
2. Відповідність ЗУ «Про центральні органи виконавчої влади» в частині функціоналу (формування та реалізація політики);
3. Представлення в Кабміні в особі міністра та рівні повноваження з іншими міністерствами (Мінфін, МОУ, Мінюст…);
4. Відсутність необхідності створення ЦОВВ з «0» (штат, приміщення та мат.забезпечення, бюджетне фінансування);
5. Наявність фахівців та сталих процесів;

 

Недоліки / ризики:

1. Невластиві функції для МЕРТ відповідно до світової практики;
2. Конфлікт інтересів при одночасному виконанні функцій координатора ДОЗ та замовника з ДОЗ;
3. Неефективність діяльності МЕРТ за останній період — в першу чергу  законодавчого забезпечення реформування та розвитку ОПК;
4. Необхідність зміни керівництва та персоналу, перебудови процесів;

 

4. Розширення повноважень МОУ

Переваги:

1. Відповідність ЗУ «Про центральні органи виконавчої влади» в частині функціоналу (формування та реалізація політики);
2. Відповідність міжнародній практиці (Франція, США, Великобританія, Австралія);
3. Представлення в Кабміні в особі міністра та рівні повноваження з іншими міністерствами (Мінфін, МОУ, Мінюст…);
4. Відсутність необхідності створення ЦОВВ з «0» (штат, приміщення та мат.забезпечення, бюджетне фінансування);
5. Наявність фахівців та сталих процесів;

Недоліки / ризики:

1. Неповна відповідність Конституції в частині повноважень КМУ у сфері ОПК, т.я. Міністр оборони, будучи членом КМУ, підпорядковується Президенту;
2. Необхідність зміни керівництва та персоналу, перебудови процесів;
3. Можливий конфлікт інтересів при одночасному виконанні функцій координатора ДОЗ та замовника з ДОЗ;

 

4.    Міжнародний досвід

 

Існує міжнародний приклад функціонування окремих державних органів чи посад вищого рівня у сфері ОПК. Розглянемо найрозвинутіші країни з точки зору системи державного управління, державних політик (policy) та наявності передових зразків ОВТ та оборонних технологій– Франція, США, Великобританія, Австралія. Відразу відзначу – формування та реалізація оборонно-промислової політики в цих країнах здійснюється в системі координат Міноборони цих країн:

 

1. Франція

Поточне управління оборонною промисловістю Франції, регулювання питань торгівлі зброєю, співпраці у військово-технічній галузі, в області передових технологій військово-прикладного характеру і в області розробок подвійного призначення здійснює Генеральна дирекція з озброєння Міноборони Франції (Direction générale de l’armement — DGA).

DGA підпорядковується безпосередньо Міністру оборони Франції і грає ключову роль в розробці, виробництві і реалізації озброєнь і військової техніки (поставки національним Збройним Силам і на експорт). Всі французькі компанії, що беруть участь в експорті зброї та військової техніки, взаємодіють з DGA на регулярній основі.

DGA очолює Генеральний Уповноважений з озброєння в ранзі першого заступника Міністра оборони. Керівник DGA входить за посадою до Комітету оборонного планування при прем’єр-міністрі Франції.

Військово-промислові підприємства Франції діляться на наступні категорії:

1. Арсенали і підприємства, що повністю належать і керовані державою (головним чином виробництво ядерної зброї і суднобудування). Статус арсеналу (заводу Міністерства оборони) означає, що підприємство працює на основі держзамовлення, фінансується безпосередньо з державного бюджету, не має права брати кредити, а всі, хто працює на ньому перебувають на державній службі.

Всі великі військові науково-дослідні центри також є державними і підкоряються Управлінню наукових досліджень, розробок і технологій DGA

2. Державні підприємства. Вони на 90-100% належать державі, проте функціонують на основі господарської самостійності і самоокупності. До цієї групи належить, зокрема, ряд фірм Комісаріату з атомної енергії. Діяльність таких підприємств контролюється і координується підрозділами DGA і Комісаріату з атомної енергії.
3. Фірми зі змішаним державно-приватним капіталом. У цю категорію входить більшість великих оборонних компаній Франції. Частка державного капіталу в цих компаніях становить 10-30%, проте державі належить вирішальний голос у раді директорів або на зборах акціонерів.
4. Приватні фірми. Це переважно середні і дрібні фірми, які випускають окремі види оборонної продукції та у яких оборонне виробництво не є профілюючим.

DGA є головним розпорядником щорічних кредитів, що виділяються Міністерству оборони Франції на капіталовкладення і дотації. DGA  розподіляє приблизно 80% цих кредитів. DGA є розгалуженою і складною за структурою установа, що включає функціональні і оперативні управління зі своїми заводами, верфями, науково-дослідними та випробувальними центрами, лабораторіями, навчальними військово-технічними закладами.

Через службу спеціальних радників і представників DGA тісно взаємодіє зі штабами видів Збройних Сил Франції, Міністерством наукових досліджень і технології Франції, Комісаріатом з атомної енергії, Службами цивільної оборони.

За час своєї діяльності (з 1961 року) DGA  зуміла перегрупувати військове виробництво Франції, усунути конкуренцію між французькими виробниками і зосередити їх зусилля на подоланні конкуренції з боку іноземних фірм на міжнародному ринку зброї.

 

 

2. США

Відповідно до розподілу повноважень в Департаменті оборони СШІ – питаннями закупівель, логістики, технологій, оборонної промисловості (industrial base), експорту та ВТС займається заступник секретаря по закупівлям та підтримці (Office of the Under Secretary of Defense for Acquisition & Sustainment). Далі існує окрема посада – Заступник помічника Секретаря (тобто міністра) оборони з виробництва та оборонно-промислової політики (The Deputy Assistant Secretary of Defense for Manufacturing and Industrial Base Policy (DASD(MIBP))

В США існують стратегічні державні оборонні підприємства, і існування їх у держвласності визначається інтересами нацбезпеки. Державні підприємства ОПК в США (наприклад  Lima Army Tank Plant) знаходяться в сфері управління Департаменту оборони США; всі програми розвитку, утримання потужностей фінансуються з бюджету, затвердженого для Департаменту оборони. Наприклад, згаданий танковий завод в Лімі виробляє головний бойовий танк американської армії M1 Abrams; при цьому цікава схема управління цими потужностями  — державний завод управляється приватною оборонною корпорацією General Dynamics (stated-owned but privately-operated). Інший приклад – це потужності для виробництва стратегічного бомбардувальника В2, який виготовляється компанією Northrop Grumman, але частина виробничих потужностей належить державі (навіть є законсервованими до відповідного часу).

 

3. Австралія

Міністерство оборонної промисловості Австралії (Minister for Defense Industry) відповідальне за формування політики в оборонній промисловості, управління проектами з придбання та підтримки систем, розвиток участі австралійської промисловості протягом життєвого циклу ОВТ, формування програми оборонної промисловості включно з Планом  імплементації оборонної промисловості, державні програми підтримки та розвитку оборонної промисловості, просування національної промисловості в глобальних ланцюгах поставок, впровадження стратегії експорту ОВТ включаючи міжнародну утилізацію обладнання, розвиток інновацій, науково-технічне співробітництво з австралійською промисловістю, включаючи Фонд технологій наступного покоління і т.д.

У 1970-х і на початку 80-х років австралійська оборонна промисловість була в основному представлена державними підприємствами, була спрямована на задоволення потреб австралійських збройних сил. Комерційні підприємства були в основному «вітринами» для закордонних компаній для постачання своєї продукції до Австралії. Процес приватизації тривав досить довго, наприклад Australian Defence Industries (ADI) було продано урядом лише в 2001 році.

 

4. Великобританія

В Великобританії Міністр оборонних закупівель (Minister for Defense Procurement) в структурі Міноборони відповідає за план оборонних закупівель, оборонну промисловість і експорт, розвиток науки та техніки на потреби оборони, ядерні програми. Великобританія володіє високорозвиненою військовою промисловістю, здатною практично повністю задовольнити потреби національних збройних сил в ОВТ: сучасний вигляд ОПК країни почав формуватися в 80-і роки минулого століття після прийняття її керівництвом курсу на скорочення державної власності і приватизацію військово-орієнтованих підприємств. У різні роки були приватизовані фірми «Брітіш аероспейс», «Ройял Орднанс», «Шорт бразерс», «Дженерал електрик», «Віккерс шіпбілдінг енд інжиніринг» і багато інших. Приватні судноремонтні підприємства — «Девенпорт менеджмент» і «Бабкок Розайт дефенс» — придбали у міністерства оборони відповідно верфі «Девонпорт док’ярд» і «Розайт ройял док’ярд». В результаті заходів, проведених в рамках реформування ОПК, до теперішнього часу приватизовані практично всі державні військово-промислові компанії. У держвласності залишилися лише ключові підприємства атомної промисловості.

 

5.    Ресурси МОУ станом на сьогодні.

Станом на сьогодні  відповідно до Конституції України, законів України, зокрема Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”, МОУ виконує обов’язки, пов’язані з виконанням наступних завдань:

• формування та реалізації державної політики у сфері військово-технічної політики, спрямованої на розвиток озброєння і військової та спеціальної техніки (далі – ОВТ),
• організації науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з розроблення (модернізації) ОВТ, здійснення їх закупівлі, військово-технічного співробітництва з іноземними державами, міжнародними організаціями;
• реалізації повноважень Міноборони у сфері державного експортного контролю та безпеки оборонних технологій;
• організації роботи військових представництв з контролю за якістю розроблення, виготовлення (виробництва), модернізації, монтажу і ремонту, постачання науково-технічної продукції;
• розроблення та визначення порядку застосування стандартів для задоволення потреб оборони, організації та контролю за виконанням робіт з кодифікації та каталогізації предметів постачання Збройних Сил України

 

Для виконання визначених завдань МОУ має наступні ресурси:

1. Департамент військово-технічної  політики,  розвитку  озброєння  та військової техніки;
2. Управління військових представництв (представництва державних замовників з оборонного замовлення на підприємствах, в установах і організаціях, що займаються контролем якості  продукції оборонного призначення на всіх стадіях її  життєвого циклу, прийманням від підприємств продукції, контролем за підготовкою підприємств   до   виконання визначених  їм  мобілізаційних  завдань  на особливий період);
3. Управління забезпечення розвитку озброєння та військової техніки;
4. Управління стандартизації, кодифікації та каталогізації;
5. Центральний науково-дослідний інститут  озброєння  та  військової техніки ЗСУ;
6. Державний науково-дослідний інститут авіації.

 

Показовим є приклад Міністерства оборони України як замовника з оборонного замовлення. Для забезпечення виконання цієї функції Міноборони має всі необхідні (“класичні”) елементи, а саме: підрозділ центрального апарата; науково-дослідну установу в галузі озброєнь; представництва на оборонних підприємствах. Основу їх діяльності складають акти законодавства та комплекс нормативних документів (стандартів). Зокрема, підрозділ центрального апарата Міноборони (головне управління, департамент) історично представлений відділами за напрямами діяльності: економічної, договірної та претензійної роботи; супроводження контрактів на всіх його етапах виконання до державних випробувань та прийняття на озброєння; забезпечення функціонування автоматизованої системи обробки інформації з апаратним комплексом підтримки ДОЗ. Паралельно та у взаємодії функціонують органи стандартизації, каталогізації і кодифікації у військовій сфері.

 

 

 

6.    Чому МОУ повинен відповідати за ОПК

Результативним для країни рішенням є об’єднання питань, що розосереджені  зараз в МОУ, УОП та МЕРТ – в одному органі. Перерахуємо основні причини, чому МОУ повинен відповідати за ОПК:

1) МОУ – це головний користувач ОВТ, який координує військово-технічну політику для всіх 16 держзамовників з ДОЗ;

2) В МОУ найбільш збережена інституційна пам’ять у сфері виробництва та передач (закупівлі/спродажу) ОВТ;

3) МОУ реалізовує найбільшу кількість НДДКР, та відповідно приймає на озброєння нові зразки ОВТ, що є необхідною умовою виходу національних компаній на зовнішні ринки;

4) Існує необхідність усунути інституційний конфлікт між МОУ, МЕРТ та УОП у сфері ОПК та ДОЗ, виробництва та передач ОВТ;

5) Функцію по здійсненню підготовки виробництва (закупівля виробничого устаткування для УОП) повинен виконувати МОУ, а не МЕРТ – вартість підготовки виробництва треба включати в загальну вартість ОВТ (інфографіка);

6) Існує необхідність зосередити в одному органі та координувати облік військового майна (інформація за все наявне озброєння та техніку, запчастини до них);

7) Потрібно об’єднати політичну відповідальність за формування та реалізацію державної політики за всі питання створення та виробництво ОВТ, та функціонування ОПК, створити єдиний центр прийняття рішень.

 

Наше завдання  — якісно та швидко переозброїти армію та підняти за рахунок ОПК економіку? Для цього необхідно визначити центр політичної відповідальності та прийняття рішень в ОПК. Для цього необхідно об’єднати ресурси – інституційні, інтелектуальні та матеріальні. Це автоматично  зменшить необхідність міжвідомчої координації з боку РНБО та КМУ в питаннях створення та виробництва ОВТ, функціонування ОПК, реалізації ВТС.

При цьому треба пам’ятати — кадри вирішують все

Яку б конструкцію не обрав Уряд — головне в кожній з них це люди та їх цінності. Інакше, в разі створення нового органу влади, поряд з існуючими вже МОУ та МЕРТ, він доповнить загальну картинку державної безвідповідальності.

 

 

Віктор Плахута,

консультант Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони