Як для спеціалістів у питаннях безпеки, так і для широкого кола зацікавлених у функціонуванні вітчизняного оборонно-промислового комплексу та сил оборони України, не є таємницею той інтерес, який активно проявляють протягом останніх років українські посадовці до закупівлі озброєння та військової техніки в іноземних країнах. Співробітництво з Туреччиною у галузі безпілотної техніки та будівництва корветів для ВМСУ, зацікавленість керівництва Української держави до продукції авіапрому Бразилії, співробітництво МВС України із французькими виробниками вертольотів та катерів – ось лише кілька прикладів цієї тенденції, що пожвавилася останнім часом. Ця лінія – якщо не брати до уваги політичну складову – вочевидь, відображає певну стриманість керівництва держави та окремих силових структур щодо розвитку можливостей української «оборонки», а саме розширення спектру розробок та виробництва зразків озброєнь і військової техніки (ОВТ) на сучасному технологічному рівні, який задовольняв би їх потреби та відповідав необхідним критеріям. На перший погляд, цей шлях виглядає привабливим, та нібито дозволяє швидко задовольнити нагальні потреби сил оборони у сучасних зразках ОВТ.

Але, на думку багатьох вітчизняних промисловців та професіоналів безпекової галузі, це саме той випадок, коли «скупий платить двічі», водночас суттєво зменшуючи перспективи розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу. Для його окремих галузей, наприклад, кораблебудівної, нові замовлення сьогодні взагалі є, де факто, останнім шансом на існування. Рішення, яке на перший погляд, виглядає простим та ефективним, призводить щонайменше до довготривалої залежності від іноземних комплектуючих, необхідності технічного обслуговування за кордоном та/чи із залученням іноземних фахівців.

Така політика переозброєння виглядає незбалансованою та певною мірою дивною – у тих випадках, коли українські промисловці та науковці насправді здатні задовольнити потреби військових, розробляючи та серійно випускаючи сучасні за усіма технологічними критеріями вироби. Наприклад, вже згадувана вище суднобудівна галузь. На думку директора київського НДІ «Квант» В’ячеслава Положенцева, яку він висловив у інтерв’ю інформаційному агентству «ОПК» у листопаді 2020 року, в Україні все ще існують промислові потужності, які за належного фінансування дозволяють збудувати такий корабель як корвет. Вже вкладені величезні кошти у будівництво корвету 58250 в Миколаєві, і деякі напрацювання з цього проекту все ще можна використати. А для підприємств, що були задіяні у проекті  58250, і потенційно могли б взяти участь у новому проекті вітчизняного корвету, таке замовлення могло б стати останнім шансом на виживання – адже, на думку Положенцева, усій галузі без замовлень загрожує тотальна руйнація у найближчі роки.

Подібну тенденцію, на жаль, можна побачити й в інших напрямах оборонної галузі. На тлі важкого стану власного «Антонова» керівництво проявляє інтерес до продукції авіапрому Бразилії. Зробивши значний крок вперед у розробці та виробництві безпілотників, Україна продовжує закуповувати їх за кордоном. Незважаючи на можливість розробки власних ЗРК за кілька років, про яку неодноразово говорив генконструктор — гендиректор ДержККБ «Луч» Олег Коростельов, з армійського керівництва пролунало чимало заяв щодо необхідності їх закупівлі за кордоном.

На жаль, цей список можна продовжувати й далі. Україна закуповує за кордоном величезну кількість зброї, яку здатна виробляти сама. І якщо у 2014-2015 роках таку політику можна було виправдати активними бойовими діями, величезними втратами ОВТ на Донбасі, та необхідністю швидкого нарощування бойового потенціалу Збройних Сил, то зараз Україна має всі можливості для послідовного розвитку власної оборонної промисловості в тих галузях, де вона реально здатна задовольнити потреби вітчизняних силових структур на сучасному технологічному рівні. Хочеться сподіватись на те, що перспективні оборонні технології вітчизняних виробників стануть впливовим аргументом для українських посадовців, та привернуть їх увагу до потенціалу власної країни, а не примарної вигоди від співробітництва з закордонними партнерами.

Дмитро Козлов,

директор інформаційного агентства «Оборонно-промисловий кур’єр»,

заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР)