Хоча більша частина щоденної роботи контррозвідки є трудомісткою і нудною, її складні та витончені операції дуже схожі на гігантську гру в шахи, у якій весь світ слугує шахівницею.

Аллен Даллес «Мистецтво розвідки» [1]

 Період становлення та розвитку української контррозвідки тісно пов’язаний із процесами демократичного перетворення в державі, відстоюванням суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз.

Сучасна українська контррозвідка є ровесницею незалежної України. Формування й становлення вітчизняних безпекових інституцій відбувалося у тривалий і непростий «пострадянський» історичний період, відлік якого йде від проголошення незалежності нашої держави і прийняття 20 вересня 1991 року Верховною Радою України постанови «Про створення Служби національної безпеки України». А вже 27 грудня 1991 року Голова Служби Національної безпеки України Євген Марчук своїм наказом затвердив організаційно-штатну структуру Головного управління контррозвідки. Згодом на основі цього структурного підрозділу Указом Президента України від 28 січня 1998 року організовано Департамент контррозвідки Служби безпеки України.

У подальшому, контррозвідувальну діяльність в державі було регламентовано Законом України «Про контррозвідувальну діяльність», затвердженим Верховною Радою України 26 грудня 2002 року.

Відповідно до законодавства контррозвідка здійснює протидію розвідувальній, терористичній та іншій діяльності спецслужб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на шкоду державній безпеці України. З цією метою здійснюється попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань, а також усунення умов, що їм сприяють, та причин їхнього виникнення.

На думку західних експертів, контррозвідка має стратегічне значення, адже ворожа загроза іноземних спецслужб є стратегічною за своєю суттю [2]. Традиційно, розвідка (intelligence), як і контррозвідка (counterintelligence), була справою обраних «високочолих» — добре освічених, талановитих людей. У добу «холодної війни», до розвитку сучасних інформаційних технологій, ця діяльність стала в один ряд з мистецтвом. Але успіх такої діяльності, що переважно здійснювалась реактивно, «ad hoc», багато в чому залежав від якості й здібностей керівництва, працівників, елементарного талану. Нині зростання ризиків національній безпеці, вимагає відходу від класичних та, натомість, впроваджені стратегічних підходів до організації контррозвідки. Її нинішнє й майбутнє полягає в систематичному й ретельному відслідковуванні суб’єктів розвідувально-підривних дій та реагуванні не на кінцевій фазі реалізації певної загрози, а на «фазі розгортання». Відповідно, затребуваними у цьому завданні є підрозділи, здатні на превентивні дії. Вони повинні бути спрямовані, передусім, на попередження кризи, її наслідків, ціна яких може бути непомірно високою [3].

Анексія Криму Російською Федерацією та розв’язана нею проксі-війна з використанням незаконних збройних формувань на сході України, корінним чином змінила тактику та методи діяльності контррозвідувальних підрозділів Служби безпеки України. Характерною ознакою гібридної війни, що ведеться Росією, є одночасне масштабне застосування противником різноманітних форм і засобів боротьби практично в усіх сферах. При цьому акцент ставиться на тому, щоб досягти політичних цілей з мінімальним збройним впливом на супротивника, за рахунок підриву його військового та економічного потенціалу, здійснення інформаційно-психологічного тиску, активної підтримки внутрішньої опозиції, інспірування внутрішніх деструктивних процесів, створення і використання парамілтарних груп, застосування диверсійних методів, терору тощо.

За висловом Джона Ле Карре, «не можна вести війну проти терору. Терор — це техніка бою. Це тактика, яка застосовується споконвіку. Ви можете вести підпільні дії проти терористів, і це потрібно зробити». За час проведення широкомасштабної антитерористичної операції контррозвідувальні органи набули значного досвіду, у тому числі бойового. Навчились не лише протидіяти загрозам і ліквідовувати наслідки їх впливу, але й діяти на випередження, викорінюючи першопричини та проводячи відповідні профілактичні заходи. Саме ним ми завдячуємо безпекою міст, критичної інфраструктури у ці небезпечні часи.

За матеріалами контррозвідки СБ України тільки у 2019 році відкрито 239 кримінальних проваджень за злочини проти основ національної та громадської безпеки, з них 57 справ щодо державної зради, 7 – шпигунство,
4 – посягання на територіальну цілісність та недоторканність України,
54 – терористична та диверсійна діяльність. До різних термінів і видів покарань за рік завдяки діяльності контррозвідки СБУ було засуджено
90 осіб, зокрема 24 – за державну зраду, 35 – за терористичну діяльність. Протягом року викрито шістьох шпигунів, які працювали під прикриттям дипломатичних представництв, вони стали в Україні персонами нон ґрата [4]

Планка вимог до діяльності української контррозвідки у сучасних умовах підвищується. Відповіді на нові загрози мають бути швидкими і динамічними. Прикладом тому є кібертероризм, який став можливим завдяки виникненню і розвитку глобального інформаційного простору. Зростають можливості анонімного перехоплення, викрадення інформації, здійснення дезінформації. Розширюється спектр проявів кібертероризму — від незаконного впливу з метою прийняття атакованою стороною неадекватних рішень, поширення паніки і безладу, до проникнення в канали і системи супутникового зв’язку, навігації, управління енергетикою, транспортом, банківським сектором тощо.

Україна має виживати й розвиватися в зовнішніх умовах невизначеності, кризи міжнародних інститутів, деконструкції смислів. Ми маємо забезпечувати національну безпеку у світі, де хаос потроху заміщує «однополярний» порядок. Чи буде вбудована Україна у нові глобальні мережі, що постануть з цього, на перший погляд, стихійного процесу і у якій якості, залежить від міцності державного каркасу і адекватності безпекової політики новим викликам. Розуміння трендів сучасного світу і нових загроз, характеру гібридної війни, особливостей дій супротивника відображені у документах стратегічного планування – Стратегії національної безпеки України, Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України. З цих документів випливають завдання реформування Служби безпеки України з метою перетворення її на дієвий у нинішніх умовах інструмент захисту держави.

Передусім на часі вирішення важливих ресурсних проблем – забезпечення кадрової, матеріально-технічної складової.

Так, Стратегія національної безпеки України визначає завданнями реформування СБУ створення динамічної, укомплектованої високопрофесійними фахівцями, забезпеченої сучасними матеріальними і технічними засобами спеціальної служби, здатної ефективно захищати державний суверенітет, конституційний лад і територіальну цілісність України.

Ефективне реформування СБУ неможливе без нових підходів до кадрової і виховної політики. Контррозвідка, як мистецтво, вимагає повної відданості справі. Тому стабільність і ефективність служби тримається на відданих, професійних кадрах. Одним із пріоритетних завдань має стати дотримання принципів визначеності та прозорості у питаннях просування по кар’єрі, нагород та заохочень особового складу, що сприятиме закріпленню на службі найбільш цінних фахівців. Зокрема, на керівні посади повинні призначатися співробітники, які здобули необхідний професійний досвід на визначених посадах оперативного складу. Додаткового вивчення вимагає також питання про можливу демілітаризацію СБУ. Подібна воєнізована система існує в Іспанії, Польщі, Румунії, Словаччині, Угорщині, Чехії (у певних пропорціях з цивільними службовцями). Федеральна розвідувальна служба ФРН останніми роками надає перевагу прийому на роботу військовослужбовців (зі збереженням військових звань). У будь-якому разі кадрова політика має бути достатньо гнучкою і створювати належні мотивації задля ефективного використання кадрового потенціалу як цивільних співробітників так і військовослужбовців.

Також, у Доктрині інформаційної безпеки України зазначається, що комплексний характер актуальних загроз національній безпеці в інформаційній сфері потребує визначення інноваційних підходів до формування системи захисту та розвитку інформаційного простору в умовах глобалізації та вільного обігу інформації. Зазначене вимагає від національної спецслужби формування нових підходів до науково-технічного забезпечення контррозвідувальної діяльності у глобальному інформаційному просторі, зокрема розробки нових зразків спеціальної техніки, спеціальних методів і способів моніторингу вітчизняних та іноземних засобів масової інформації та мережі Інтернет із метою своєчасного виявлення, запобігання та усунення впливу загроз національній безпеці України в інформаційній сфері .

Ці завдання не можна виконати, обмежуючись лише зусиллями, спрямованими «вглиб» структури. Результативним підходом є розбудова партнерських стосунків з іншими акторами, та розбудова мереж, що поєднуватиме вертикальні та розгалужені горизонтальні зв’язки. Як відомо, відповідно до законодавства, правоохоронні та інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації України незалежно від форми власності сприяють СБ України у проведенні контррозвідувальної діяльності. Окрім сприяння слід також акцентувати увагу на одному із основних принципів контррозвідувальної діяльності, яким є взаємодія з органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами. Перспективним напрямком є налагодження державно-приватного партнерства, зокрема з професійними організаціями корпоративної безпеки, фахівцями ІТ-сфери.

Сприяння та взаємодія набувають сьогодні ще більшої цінності, оскільки має бути подолана проблема відчуження держави і суспільства. Державницький підхід до організації стратегії контррозвідувальної діяльності базуватиметься на партнерських принципах співпраці з метою забезпечення національної безпеки України. На це мають бути спрямовані зусилля усієї громади — від органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об’єднань до юридичних та фізичних осіб. У цю справу мають вкладатись певні, передусім, людські зусилля й ресурси. Це вимагає і нової якості керівництва: не лише державницький підхід, а й soft skills — здатність до продуктивних комунікацій, вміння слухати, переконувати, співпрацювати.

Контррозвідувальні підрозділи СБУ не можуть обмежуватися реалізацією заходів виключно на тактичному рівні, демонстрацією окремих здобутків за відсутності системної переваги над агресором. Сучасні асиметричні виклики національній безпеці нашої держави потребують аналогічних, адекватних підходів до організації контррозвідки. В ідеалі стратегічний підхід розширює горизонти контррозвідки аж до фази задуму супротивника, що можливо забезпечити лише у тісній координації з розвідками та використанням сучасних технологій.

Цікавим у цьому сенсі, є досвід США. З метою організації системної роботи із цього напряму Національний центр контррозвідки і безпеки США розробив нову стратегію у галузі контррозвідки.

Україні також слід ухвалити власну національну контррозвідувальну стратегію, не віддавати ініціативи противнику й зосередитись на прогнозуванні й запобіганні новим загрозам. Щоб успішно протидіяти нашим ворогам, українська контррозвідка повинна сама переходити у наступ.

Загалом, іноземний досвід діяльності спеціальних служб у сфері забезпечення державної безпеки може бути застосований в українських реаліях лише за умови адаптації, що має враховувати особливості історичного розвитку, національної ментальності, актуальних тенденцій розвитку внутрішньополітичної та внутрішньо-економічної ситуації. Наприклад, Агентство внутрішньої безпеки Республіки Польща фактично виконує ті ж самі функції, що і СБУ. Якщо брати до уваги світовий досвід, то правоохоронним органом спеціального призначення є і ФБР США.

На думку керівників західних спеціальних служб, держави та уряди повинні планувати постійне трансформування спецслужб в режимі «он-лайн», а не їх реформування. Основна ціль – не реструктуризація, тобто «зміни задля змін», а здатність перемагати противника швидше, ефективніше та з найменшими втратами [5]. У зв’язку з цим слід зазначити, що динаміка глобальних змін диктує Україні необхідність перетворення млявого й занадто тривалого «реформування» у динамічний, позбавлений тяганини перманентний процес вдосконалення безпекових інститутів держави. Відповідно, це стосується і СБУ, і її найбільш важливого напряму — контррозвідки.

Оксана Маркєєва, Броніслав Розвадовський,

Центр безпекових досліджень

 Національного інституту стратегічних досліджень

[1]  «The Craft of Intelligence by Allen W. Dulles»   електронний ресурс

https://www.cia.gov/library/readingroom/docs/CIA-RDP70-00058R000100260001-1.pdf

[2] James M. Olson, «A Never-Ending Necessity – The Ten Commandments of Counter-intelligence», Studies in Intelligence, No. 11 (Fall-Winter 2001).

[3]  Paul R. Pillar, «Intelligence» (Washington D.C., 2004), p. 117.

[4] За матеріалами контррозвідки у 2019 році відкрито 57 справ щодо державної зради і 54 за статтею про тероризм. 27.12.2019 : https://ua.interfax.com.ua/news/general/632868.html

[5] Howard Aldrich, Organizations Evolving, (London: Sage Publications, 1999), p. 164.