Про це написав в статті для LB.UA директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.
Серед іншого, експерт висловив наступне:
«Зеленський виявився першим главою держави в новітній історії України, хто офіційно так наблизився до терміну «професійна армія». Хоча об’єктивно «перехід України до засад професійної армії» і «перехід України до створення професійної армії» – не одне й те саме.
Понад те: збільшення впродовж трьох років чисельності Збройних сил України на 100 тис. вояків – це крок не назустріч професійній армії, а повністю протилежний. Тим паче, що чисельність ЗСУ має затвердити не президент, а парламент. Але з іншого боку, указ свідчить про визнання верховним головнокомандувачем, що завдання наростити оборонний потенціал у частині високотехнологічного переозброєння впродовж восьми років війни провалено.
Здається, головним мотиваційним фактором для президента Зеленського стала довгоочікувана втрата проблемної для нації ілюзії: віри в перемовини з Кремлем – хоч з посередниками, хоч без них. Так чи інакше, вперше після восьми років війни в державі з’явився перспективний погляд військово-політичного керівництва держави на майбутнє армії, та й означені деякі шляхи її розвитку. Мушу обмовитися: не найкращий перспективний вигляд ЗСУ; але хай такий, ніж ніякого.
Україна так обирає на певний (можливо, на тривалий) час екстенсивний шлях розвитку армії (у широкому сенсі розуміння цього слова) – побудову такої собі радянської армії на український манер. Бо коли йдеться про припинення призову громадян України на строкову військову службу аж з 1 січня 2024 року, то це виглядає «створенням мотивації за Макаренком» – намальовані привабливі «перспективні лінії», але картину має створити хтось інший і в майбутньому. На жаль, важко підтримати збереження ще впродовж двох років призову до армії (до сил оборони), який давно існує як лобне місце соціальної нерівності. Тим більше, що такий підхід не виглядає переконливим, оскільки є лише наміром (у цій частині указ президента можна спокійно порівняти з передвиборними гаслами Юлії Тимошенко від 2007 року – про створення професійної армії).
Між іншим, з 261 тис. ЗСУ – 215 тис. військових; з 60 тис. НГУ – 52 тис. вояків; у ДПСУ – 53 тис. прикордонників. Формально ще можна додати 119 тис. поліцейських, тобто людей у погонах, здатних узяти в руки зброю. Тобто державу можуть захищати 539 тис. людей, якщо врахувати ще 100 тис. «від президента Зеленського». Чи зможе економіка держави забезпечити належним мотиваційним пакетом таку велику кількість людей – дуже велике питання. Чи хтось вдавався до математики та реальних розрахунків? Здається, що ні.
На жаль, такий шлях розвитку армії неминуче відтягне назад можливість масового сучасного високотехнологічного переозброєння ЗСУ, здатен суттєво пригальмувати можливості розробки та впровадження в армію потужної зброї стримування, як-от ті самі берегові ракетні комплекси «Нептун», перспективні зенітно-ракетні комплекси й інше ракетно-реактивне озброєння.
І все ж в указі президента Зеленського можна знайти чимало позитивних нюансів. Передусім готовність суттєво змінити ставлення до мотивації військовослужбовців і таки запровадити системний підхід. І це далеко не тільки згадане грошове забезпечення, яке, як уже порахували, складатиме в мінімальній версії 19 500 грн. Збільшення терміну дії контрактів, розробка концепції житлового забезпечення військових, ветеранів, їхніх сімей – це потенційно сильні позиції, які, в разі реалізації, значно підсилять престиж військової служби та можуть стати для певної частини людей мотиваторами, щоб присвятити частину свого життя саме армії».