Все більше і більше речей стають автоматизованими в наші дні. За останні десять років у сфері робототехніки та автоматизації були досягнуті величезні успіхи, і ще більшої участі штучного інтелекту в озброєннях можна очікувати у найближче десятиліття. Поки що не йдеться про повністю інтелектуальних бойових роботів, але про стабільну і надійну роботу дистанційно керованих систем – цілком.
То ж, саме про нові тенденції на ринку озброєння редакція ІА «ОПК» розпитала керівника громадської спілки «Асоціація виробників озброєння та військової техніки України» Руслана Джалілова, який опікується нині 101 приватним підприємством.
Пане Руслане, вітаю! Перш за все хотілося б дізнатися вашу думку щодо напряму, яким має рухатись Україна для розвитку нових сучасних озброєнь?
— Добрий день! Наразі виходячи із значного прискорення науково-технічного прогресу в цілому, нових суспільно-економічних відносин – Україна безповоротно перейшла від планової радянської економіки до ринкової, — та основних трендів розвитку озброєнь майбутнього, маємо суттєве застереження щодо вибору концептуального напрямку розвитку нових озброєнь для ЗС України.
По-перше, переважна частина нових розробок, які були запропоновані виробниками на початку березня 2020 року, відносяться до так званого класичного озброєння. Тобто озброєнь, які були ефективними у другій половині ХХ століття та брали участь практично у всіх конфліктах останніх часів. Це стосується будівництва бронетехніки, військових кораблів, комплексів озброєнь, радіолокаційних станцій, ракетних систем, тощо. Однак такий підхід іде врозріз із основним трендом розвитку озброєнь майбутнього. Що все більш вагомо стає реальністю, а саме: створення автоматизованих безпілотних, роботизованих ударних комплексів — наземних, надводних, підводних, повітряних, космічних, тощо. Такі системи діють в реальному часі в єдиній автоматизованій системі ведення розвідки, управління та ураження.
Яку саме роль відіграє роботизація в Україні та у світі в цілому?
Безпілотні або роботизовані комплекси – це майбутнє війни, і ніяка армія не буде повністю відповідати сучасним вимогам без них. Поява безпілотників на полі бою повністю змінила сценарії сучасних військових операцій. З окремих розвідувальних апаратів вони перетворились в ударні системи, що здатні не тільки знаходити противника, а й виділяти пріоритетні ворожі цілі и самостійно наносити вогневе ураження високоточною зброєю. Згадаймо лише останні епізоди, коли американські ракети Hellfire AGM 114 R9X І та дрон з штучним інтелектом знищили лідера ІГІЛ і генерала Сулеймані. Безпілотні апарати із штучним інтелектом літають самостійно, їх процесор у 100 разів швидше реагує, ніж здатна діяти людина, їх рух неможливо передбачити, це функція антиснайпер. Вони мають функцію розпізнавання обличчя, отже тепер авіаудари хірургічно точні.
Чи здатні безпілотники зберегти людський ресурс?
Безпілотні апарати «уникають обмежень витривалості людини», що означає: вони можуть працювати цілодобово. Водієві-людині необхідний відпочинок, щоб правильно виконувати свою роботу. Конвой з безпілотними броньованими автомобілями може виконувати завдання в найнебезпечніших умовах, при цьому ефективно захищаючи себе. Навіть для командира з чудовими бойовими силами гра закінчується без постійного потоку їжі і боєприпасів. Взагалі варто наголосити, що у провідних країнах світу вже давно діє принцип: «З мінімальними витратами отримання максимальних результатів». Ось вам конкретний приклад з армії США. Один американський безпілотник Predator коштує близько 4,0 млн. доларів, в той же час багатофункціональний літак F-35A коштуватиме 82,4 млн доларів в 2020 році. А завдання практично виконують однакові, тому рахуйте самі.
Це техніка, а як рахувати, коли стосується людей?
Із сучасними безпілотними системами армії можуть вести війни з меншою кількістю солдатів, та й набагато ефективніше. В майбутньому війни будуть зі застосуванням лише роботизованих комплексів, а хто буде розвиватися у відповідності до вимог сучасності, буде мати беззаперечну перевагу у збройному конфлікті.
Тобто, Україна, рухаючись у напрямку виробництва класичних озброєнь з колосальними витратами матеріальних, фінансових і людських ресурсів, а також тривалим часом їх виробництва, має значний ризик, через три – п’ять років виявитися технологічно відсталою та беззбройною перед агресором з його надпотужними ресурсами та більш досконалими технологіями.
Знову у якості прикладу – нещодавні бойові дії Туреччини у Сирії. У відповідь на сирійський авіаудар Анкара розгорнула і використала для скоординованих дій безпрецедентне число дронів. Вперше в історії «рої» безпілотників дозволили взяти під контроль таку велику територію. Десятки дронів завдали ударів по сирійських базах і складах озброєнь, і, більш того, спроміглися знищити кілька сучасних зенітно-ракетних комплексів, що ставить під сумнів ефективність обладнання російського виробництва, призначеного для запобігання таких повітряних атак. З іншого боку, виробництво класичних озброєнь, у кращому випадку та найближчій перспективі, дозволить Україні лише на рівних протистояти найбільш потужному агресору у світі – Росії з відповідними втратами озброєнь та особового складу. Тобто нинішня ставка Міноборони на виробництво вартісних класичних озброєнь, а фактично зброї минулого, тим більше, в обмеженій кількості, не здатна гарантувати безпеку держави в цілому, призведе до шалених втрат особового складу та може стати причиною слабких переговорних позицій на перемовинах з агресором.
Що, на ваш погляд, могло б підняти конкурентоспроможність нашої армії?
За такого стану справ, більш перспективним є напрям ініціювання виробництва автоматизованих безпілотних, роботизованих ударних комплексів (далі – АБРУК), що на цей час має всі складові для швидкої та ефективної реалізації. А саме, це менш затратний за ресурсами та часом, та абсолютно реальний для військового бюджету держави шлях. До того ж, вітчизняні виробники безпілотних апаратів (повітряних, наземних та надводних) зробили впевнені кроки у розвитку безпілотних технологій, засвоїли ази цієї теми, отримали практичний досвід, позбулися низки «дитячих» проблем, а головне, мають оснащене виробництво, підготовлений персонал та перевірені технологічні процеси. Крім того, наявність програмного забезпечення, яке уже сьогодні здатне забезпечити розвідку, виявлення, ідентифікацію цілей та роботу пунктів управління і засобів ураження в реальному масштабі часу. А ще важливою складовою АБРУК є виробництво потужних вогневих засобів ураження, які на цей час перебувають на різних етапах розробок та випробувань, в тому числі на підприємствах ДК “Укроборонпром”.
Перспективність АБРУК багато в чому пояснюється можливістю створення порівняно недорогих ударних безпілотних систем, що дозволяють значно знизити втрати дорогих наземних і морських систем та авіації. А також особового складу. Крім того, безпілотні літальні апарати є ефективними засобами доставки до цілей високоточних засобів ураження, в тому числі, самоприцільних і самонавідних боєприпасів. Перспективний спектр розвитку БПЛА досить великий та має безліч застосувань і, за прогнозами, здатний істотно змінити розклад сил за панування на водних просторах.
А що кажуть військові? Адже вони є потенційними замовниками пропонованих вами технологій?
Відповім так. Під час проведення спільної наради у березні цього року не зовсім зрозумілою виглядала позиція військових замовників у відношенні до вітчизняних виробників, особливо тих, хто пропонує новітні розробки. Навіть за умов, що вони реалізовані за рахунок власних ресурсів. Таке враження, що виконавцями ДОЗ можуть бути виключно виробники на кшталт великих іноземних компаній.
Чому, на вашу думку, цей напрям не цікавить Міноборони?
На сьогодні в Міноборони накопичено значну кількість розроблених та погоджених оперативно-тактичних вимог, які однак не мають реалізації. Основною причиною такого стану є хибне бачення розвитку озброєнь представниками військового відомства. Створення в структурі Міністерства кількох управлінь розвитку озброєнь за різними напрямами є, на наш погляд, недосконалим рішенням. Розвиток озброєння можливий виключно на виробництві шляхом опанування новітніх технологій, набуття теоретичних знань та практичних навиків конструкторським, технологічним та виробничим персоналом. Шляхом виконання виробничих проектів починаючи з простих і з постійним нарощуванням складності. Єдине чим військові керівники можуть ефективно сприяти розвитку АБРУК – це державне фінансування.
Свого часу нинішні виробники безпілотних систем, а саме безпілотних літальних апаратів — “ВІК “Девіро”, “НВП “Атлон АВІА”, “Укрспецсистемс”, “АВК “СКАЕТОН”, ДП “Антонов”, АТ “Меридіан”; безпілотних наземних засобів — КБ “Роботікс”; безпілотних надводних суден “Sea Magic”; у короткий термін часу, за власні або волонтерські ресурси переорієнтувалися у виробників військових систем та змогли налагодити постачання вкрай необхідних безпілотників для ЗС України. Однак нині, попри наявності цілого переліку сприятливих факторів для швидкого створення ефективних АБРУК, ми спостерігаємо певно гальмування. Дозволю собі нагадати ці можливості. Передусім, це наявність вітчизняних виробників, що мають оснащене виробництво, технології та підготовлений персона. У другу, але не в останню чергу згадаю, що це можливість постійного вдосконалення та тестування АБРУК у збройному конфлікті на сході держави. Крім того, існує доступ до високотехнологічних комплектуючих провідних виробників світу… А Міноборони, попри усі ці можливості, не вважає за доцільне фінансувати розвиток найбільш перспективних озброєнь майбутнього. Сподіваюсь, це тимчасово. Тому що наявність державного фінансування розробок і виробництва АБРУК здатне забезпечити їх інтенсивний розвиток та з часом змінити розклад сил у збройному протистоянні на користь України.
Тобто з цього можна зробити висновок, що українські підприємства готові до виробництва АБРУК? Якщо так, то в якій мірі?
Сьогодні вкрай необхідне вирішення питання виробництва робототехніки, створення якої практично опановане приватними підприємствами. В Україні до десятка компаній займаються розробкою безпілотної техніки, створенням дронів-«камікадзе», а це ударні комплекси, а також, створенням наземної роботизованої техніки. Але є загроза для реалізації пріоритетних зразків озброєння та військової техніки. Це системи радіоелектронної боротьби, безпілотні авіаційні комплекси. Сьогодні приватний оборонний сектор спроможний виконати зазначені завдання, тому що наші компанії активно беруть участь у експорті озброєнь, та за рахунок тільки експортних коштів ми вдосконалюємо наші технології. Якщо сьогодні порівняти зразки 2014 та 2019 років, то це зовсім різні зразки за своїми бойовими та технічними характеристиками. Зокрема, на межі бойового зіткнення практично не застосовується військова техніка і техніка, що має здійснювати логістичне забезпечення. Наша техніка щоденно знищується супротивником протитанковими ракетними комплексами. Ми запропонували окремим частинам застосовувати роботизовані комплекси — від компанії Robotics. У мене є факти, як та наскільки результативно виконуються ці завдання з логістичного, медичного забезпечення, з евакуації поранених. І при цьому можемо порівняти, що закупівля одного БТР коштують до 30 млн. гривень, тоді як вартість одного бойового робот не перевищує 2 млн. гривень.
Чи можуть вітчизняні виробники займатися виробництвом АБРУК за власні кошти?
— Покладання питань розвитку АБРУК на власні ресурси підприємств, “за власні обігові кошти”, катастрофічно гальмує розвиток найбільш перспективного напрямку та виснажують вітчизняних виробників. Тему стимулювання розвитку АБРУК всіх типів надзвичайно легко ініціювати, для цього пропонується, у якості експерименту, виділити вітчизняним виробникам фінансовий ресурс на розробку найбільш захищених, потужних, швидкісних та далекодійних безпілотних систем (наземних, надводних, підводних та повітряних), за спільно погодженими напрямами розвитку (удосконалення, модернізації) або створення функціонально нових (ударних, коректувальників, радіотехнічних розвідників, РЕБ, ретрансляторів, РХБ розвідників, протибезпілотних систем, тощо) зі звітністю за результатами виконаних робіт, при цьому не обмежуючи виробників у виборі принципів функціонування, технологій та комплектуючих. Основною метою діяльності та запорукою економічного розвитку держави є отримання підприємством прибутку. У випадку виконання будь яких робіт “за власні обігові кошти” фінансова основа діяльності підприємства різко зменшується, обмежуючи виробничі потужності підприємства.
Другою негативною складовою виконання робіт “за власні обігові кошти” є те, що з самого прибутку підприємства вже сплачені податки: 20% ПДВ, 18% ЄСВ і 1,5% військового збору. Однак використання прибутку, з якого вирахувані податки, не звільняє від цих же податків у подальшому. Тобто виробник виконуючи роботи “за власні обігові кошти”, практично сплачує податки двічі.
Нарешті, третя негативна складова. Виробничий персонал, що виконує роботи “за власні обігові кошти”, не здійснює корисної виробничої діяльності, тобто, не створює додаткової вартості. З економічної точки зору працює “в холосту”, використовуючи раніше отриманий прибуток підприємства.
Отже, підсумовуючи усе зазначене, варто повернутися до згаданого вище та наголосити, що еволюція сучасних бойових систем, матеріалів та засобів обробки інформації створила умови для того, щоб війни майбутнього стали такими, коли усі бойові елементи об’єднані у єдину інформаційно-ударну систему. А на практиці для України це означає, що успішна реалізація навіть декількох пріоритетних державних програм у галузі виробництва високотехнологічних озброєнь дозволить вже протягом наступних двох-трьох років суттєво підвищити бойовий потенціал держави.