Наступальні дії українських військ на північному сході і сході нашої країни протягом останніх тижнів за підготовкою і виконанням вже оцінені як неперевершені. Тисячі квадратних кілометрів і сотні звільнених населених пунктів красномовно демонструють здатність ЗС України до нанесення противнику рішучої поразки на окремому оперативному напрямку.
Логічно припустити, що поточні успіхи ЗС України вже примусять московських стратегів до перегляду якщо не всієї стратегії війни проти України, то значної її частини. Наприклад, директор розвідувального управління міністерства оборони США Скотт Беррієр вважає, що “через останні невдачі російських сил на полі бою може настати момент, коли Володимир Путін буде змушений змінити цілі війни в Україні”[1].
Нові перспективи, які відкриваються із успіхом українського наступу вражають і наших співвітчизників, і світову спільноту, і, звісно – нашого противника. Втім природний щирий український патріотичний і світовий емоційний підйом ніяким чином не мають завадити нам і цілеспрямовано ставити питання щодо подальшого характеру імовірних дій противника і нової оперативно-стратегічної обстановки в Україні.
Незважаючи на масштабність і багатогранність військового протиборства в нашому сторіччі, будь яка територія все ще вважаються підконтрольною, звісно, якщо тільки на ній фізично заходяться війська. Отже мову доцільно вести, перш за все, про можливий подальший маневр російських наземних військ і інші форми їх застосування, та вплив зазначених складових на загальну стратегічну обстановку в ході російсько-української війни.
Основою для будь яких припущень і прогнозів має стати тверда переконаність у незмінності попередніх задумів агресора на даний час. В цьому думки українських і зарубіжних фахівців повністю співпадають. Так, нещодавно заступник директора Центрального розвідувального управління Девід Коен зазначив, що «не варто недооцінювати відданості Путіна оригінальному плану – контролю над Україною»[2].
Попри великий спектр невизначеностей, з огляду на задекларовану агресором відмову від припинення подальших спроб захоплення території нашої держави, всю різноманітність майбутніх сценаріїв розвитку подій можна звести до варіантів стратегічних дій. Таких варіантів вбачається щонайменше три.
Перший варіант може передбачати повне виведення російських військ з території Харківській області. В подальшому, після відновлення боєздатності, їх перекидання територією РФ до самопроголошених “ЛДНР”. Після цього – продовження наступу в напрямках Бахмут і Соледар з кінцевою метою виходу на адміністративний кордон Донецької області. Успіх у відновленні положення по адміністративному кордону Луганської і Донецьких областей дає можливість оголосити цілі “спеціальної операції” досягнутими.
На користь високої імовірності саме такого варіанта начебто працюють нещодавні заяви російського очільника на прес-конференції на саміті Шанхайської організації співпраці, що план війни проти України «коригуванню не підлягає» і основною метою є так зване «звільнення всієї території Донбасу»[3]. Втім, шукати таємний зміст в препарованих і тайномовних заявах кремлівського керманича точно не є конструктивним підходом. Доцільніше оперувати суворою логікою військової справи.
Відновлення боєздатності угруповань, які протягом останніх тижнів відходили на Харківському і Ізюмському напрямках, саме по собі є проблемою, яку противнику ще буде потрібно вирішити, особливо – з огляду на значні втрати матеріальної частини.
Крім того, відновлення боєздатності і перекидання військ є тривалим в оперативному плані процесом. Навіть за умови докладання неймовірних управлінських зусиль і чіткої організації, що не є притаманним для ЗС РФ, зазначене буде потребувати щонайменше місяця. Прогнозувати дії ЗС України на такий період часу складно. Відсутність оперативної ініціативи створює додаткові труднощі, адже не факт, що росіянам не буде потреби реагувати на інші зміни в обстановці.
Безсумнівно, такий варіант загрожує неабиякими “іміджевими” втратами, незважаючи на певну оперативну доцільність. Втрату контролю над територією завжди складно пояснювати на фоні переможних рефренів всіх офіційних російських повідомлень.
Додатково, необхідною умовою оволодіння, зокрема, Донецькою областю є контроль над слов’янсько — костянтинівською конгломерацією, що передбачає бойові дії в умовах населених пунктів із щільною промисловою і цивільною забудовою. Такий спосіб дій, крім очевидної сумнівності успіху, чреватий для противника ще й значними втратами в особовому складі і техніці.
Другий варіант може полягати у “планомірному” відведенні російських військ з оперативного плацдарму на правому березі річки Дніпро. Такий спосіб дій дає можливість забезпечення російського лівого стратегічного (південного) флангу природним бар’єрним рубежем по річці Дніпро на ділянці Херсон – Василівка. Зазначене створить умови для перекидання значної частини південного угруповання російських військ на Запорізький напрямок. Далі може слідувати продовження спроби виходу на адміністративний кордон ще й Запорізької області та/або розвитку наступу в напрямку Мелітополь – Запоріжжя – Дніпро.
Однак, відведення військ з плацдарму із використанням нечисленних уцілілих або відновлених мостів і паромних переправ, є вкрай непростим оперативним маневром. З огляду на систематичні ракетні і авіаційні удари ЗС України і, можливо, – оперативне переслідування, він здатний дуже легко перетворитися на суцільну втечу. До того ж фізичний і моральний стан виведених військ навряд чи дозволить їх застосування для наступальних дій протягом найближчих 4-6 тижнів.
В подальшому, у зазначеному випадку російське командування зіткнеться із необхідністю ведення наступу на підготовлену, в тому числі в інженерному відношенні, оборону угруповання ЗС України. При цьому збільшення наступального угруповання і, як наслідок – чисельна перевага противника не стануть вирішальним фактором.
За умови поновлення спроб оволодіння Запоріжжям неминучими для російських військ є і перспективи ведення бойових дій у великому місті, розташованому на двох берегах великої річки. Крім згаданих вище особливостей, в цьому випадку противника очікує унікальна можливість власноруч отримати стійкі враження від вуличних боїв в стилі Другої світової війни.
І на додаток, реалізація такого сценарію не виключає можливість “дзеркального” маневру силами і засобами вогневого ураження з боку ЗС України. Чим саме в розумінні втрат це може загрожувати російському наступальному угрупованню вже наочно продемонстровано на Херсонському напрямку.
Третій варіант може виявляти з себе перенос зусиль або повернення до дій на іншому стратегічному напрямку. Прикладами можуть розглядатися чимало способів: повторне створення загрози для столиці, форсування річки Дніпро, поновлення наступу на Миколаїв і Одесу тощо.
Ступінь їх реалістичності та імовірності прийняття для реалізації можна оцінювати по різному. Не станемо забувати, що для противника прийняття правильного рішення – не тема для семінарських слухань, а цілком реальна проблема, яку потрібно вирішувати оперативно. Отже, напрямків може бути багато, але суть варіанту одна – примушення ЗСУ до переносу зусиль і створення сприятливих умов для реалізації одного з окреслених вище сценаріїв. Зрозуміло, що по багатьох причинах, перші два шляхи забезпечують це лише частково.
Чим може характеризуватися такий варіант дій? Часові затрати будуть незрівнянно вищими в порівнянні із двома першими. Ані оперативної, ані стратегічної раптовості, і всіх пов’язаних з ними переваг, досягнути буде практично неможливо.
Спроби відновлення наступу на Миколаївському і Одеському напрямках неминуче призведуть до необхідності послідовного подолання Південного Бугу, малих водних перешкод його басейну і системи чорноморських лиманів. Кожний з зазначених елементів місцевості є зручним природним рубежем для побудови угрупованнями ЗС України стійкої оборони, навіть у випадку спроб охоплення і подальшого оточення Миколаєва. Примарний напрямок подальшого просування на Кривий Ріг залишається лише теоретично актуальним. Його реалізацію ускладнюють відсутність (обмежена кількість) переправ і небезпека залишення відкритого лівого операційного флангу на ділянці Давидів Брід – Широке.
Київський напрямок, крім затрат часу, є проблемним з огляду на передбачуваність таких дій і повну відсутність у керівництва ЗС України бажання опинитися в ситуації березня цього року. Більше того, певні належні контрзаходи вже вжиті.
Крім окреслених, беззаперечно мають право на існування і чисельні “проміжні” або комбіновані різновиди дій противника. Втім, їх розгляд необхідно залишити поза висвітленням у відритих джерелах.
Що об’єднує всі три варіанти?
По-перше. Необхідною, але недостатньою умовою для всіх трьох варіантів є надійне зупинення подальшого просування українських військ на північному сході (Харківська та Луганська області), що саме по собі є оперативною проблемою щонайменше з огляду на потребу в необхідних резервах, яких у противника не так багато. Вочевидь, оголошена 21 вересня цього року в РФ часткова мобілізація призвана з часом вирішити зазначену проблему[4]. Сподівання російського командування на зупинку просування на природних бар’єрних рубежах річок Харківщини і Донбасу можуть виявитися марними, адже проста надія – неефективна тактика.
По-друге. Всі три підходи є своєрідними варіантами прогнозованого великою кількістю дійсних і уявних експертів призупинення активних бойових дій. Холодна пора року і погодні умови є важливими факторами, які визначають вдале проведення будь-яких, а особливо – раптових операцій. Незважаючи на суттєву різницю в кліматичних умовах на півдні і півночі нашої країни, сезонні складнощі із прохідністю місцевості поза автомобільними шляхами загального користування є загальновизнаними. Таким чином протягом листопаду-березня було б доцільно зосередитись на відновленні і постачанні, а неодмінною умовою для цього є надійне утримання зайнятих позицій.
Крім того, припинення просування або зниження його інтенсивності після оволодіння певними рубежами або важливими населеними пунктами ведуть до бодай яких ось інформаційно-ідеологічних підсумків першого року російської “спеціальної операції”. Адже можна буде без тіні сумніву продавати внутрішній аудиторії РФ щось типу “відновлення кордонів республік” або “налагодження постачання води в Крим”.
По-третє. Всі варіанти пов’язані із перекиданням значної кількості російських військ на значні відстані. Перш за все це потребує часу. Крім зусиль із фізичного переміщення сил і засобів в просторі, воно призведе до неминучого тимчасового порушення функціонування системи забезпечення (логістики), організації взаємодії, прикриття ППО тощо. Вирішення подібних завдань на початку війни потребувало від російського командування чималих зусиль і, знову ж таки, – часу.
В чому полягають переваги ситуації для нас?
Протягом першої половини вересня, вперше за весь час війни, росіяни втратили оперативну ініціативу, і є певні підстави вважати, що втрачають і стратегічну. Для ЗС України буде цілком правильним зберігати і в подальшому такий стан речей. В той же час, події останніх тижнів наочно демонструють, що віддавати перехоплену оперативну ініціативу ЗС України не налаштовані і реагувати на наші дії ще довго буде вимушений саме противник.
Будь які додаткові витрати ресурсів не є неприйнятними для РФ та її збройних сил з огляду на співвідношення “витрат і результатів”. Вочевидь зменшеним буде і бажання російського командування йти на будь-які оперативні ризики. Звідси – його передбачуваність і певна послідовність в діях, якими беззаперечно скористаються ЗС України.
Щоденно РФ продовжує втрачати стратегічний невідновлений ресурс – час. Не буде перебільшенням стверджувати, що він зараз в усіх розуміннях працює проти агресора. І причина тому не тільки в довготривалому впливі економічних санкцій. По суті в перший раз з початку війни перспектива російської поразки набула деяких практичних контурів на тлі певного спаду ура-патріотичних і переможних настоїв у військах агресора і російському суспільстві.
І головне. Ситуація на лінії зіткнення продовжує свій динамічний розвиток. Зважаючи на неодноразово відмічену характерну рису сучасних воєн, навіть зміни в тактичній обстановці можуть мати своє відображення на вищих рівнях військового протиборства. Сьогоднішні погляди є лише відображенням поточної реальності. Майбутнє цілком імовірно може створити для нас нові виклики. Але, за умови своєчасного встановлення намірів противника, обстановка, час і засоби, сприяють відповідному реагуванню Сил оборони України на всі без виключення варіанти розвитку ситуації, в першу чергу – пов’язані із діями агресора.
Михайло Забродський,
перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони і розвідки,
генерал-лейтенант
[1] Knickmeyer, E. (2022, September 16). Military intel chief says Putin can’t achieve Ukraine goal. https://apnews.com/article
[2] Європейська правда.(17 вересня 2022 року). Глава розвідки Пентагону: Путін буде змушений змінити цілі війни в Україні. https://www.pravda.com.ua
[3] Тищенко, К. (16 вересня 2022 року). Путін звів основне завдання війни до захоплення Донбасу. https://www.pravda.com.ua/news
[4] Слово і діло. (21 вересня 2022 року). Путін все-таки виступив зі зверненням: у Росії оголошено часткову мобілізацію. https://www.slovoidilo.ua