Між класичною війною і миром. Саме таке місце в сучасному світовому порядку займає гібридна війна, для якої є характерною тенденція стирання відмінностей між станом війни і миру. Сучасні теоретики військової думки і політологи сперечаються щодо часу виникнення, складових гібридної війни і їх співвідношення, але практично всі погоджуються з висновками про пріоритетну роль спеціальних служб і сил спеціальних операцій, їх застосування на підготовчому та початковому етапах війни, у створенні потужної антиурядової структури дестабілізації (повалення) легітимного державного ладу, організації та проведенні інформаційно-психологічної війни, терористичних актів і диверсій тощо.
На підставі аналізу подій російсько-української війни багато військових, політиків і дослідників приходять до висновку, що в ХХІ столітті пальма першості в практичному застосуванні концепції гібридної війни в сучасних умовах належить Росії. І реалізація цієї концепції на сьогодні перетворила Росію в одну з найбільших загроз в світі з часів холодної війни.
Сучасну концепцію гібридної війни виклав у 2007 році своїй монографії «Конфлікт у ХХІ столітті. Поява гібридної війни» науковий співробітник Міністерства оборони США Френк Хоффман. Однак це була теорія військової думки. В 2013 році тему розвинув начальник Генерального штабу ЗС РФ Валерій Герасимов, який у своїй доповіді у Академії воєнних наук Росії, опублікованій пізніше у «Воєнно-промисловому кур’єрі», описав доктрину гібридної війни, яку США нібито ведуть проти Росії. За словами Герасимова : «В XXI столітті простежується тенденція стирання відмінностей між станом війни і миру. Війни вже не оголошуються, а, почавшись, йдуть не за звичним нам шаблоном. Зросла роль невоєнних способів в досягненні політичних і стратегічних цілей, які у ряді випадків по своїй ефективності значно перевершили силу зброї». Підкреслив, що грань між війною і миром стирається, а «акцент використовуваних методів протиборства зміщується у бік широкого застосування політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних і інших невоєнних заходів», тобто підтвердив, що сфера застосування секретних і інформаційно-психологічних операцій розширилася до розмірів усієї зовнішньої політики. А всього через рік по тому все описане в доповіді було реалізовано на практиці в Криму та на Південному Сході України під керівництвом офіцерів Головного управління (колишнього ГРУ) Генерального штабу МО РФ.
Зазначені дії вищого військового керівництва Росії тут умовно підпадають під форму психологічного захисту, яка має термін « дзеркальної проекції», коли людина приписує іншим деякі якості, думки і почуття, плани дій, які вона має сама (усвідомлено або неусвідомлено їх приймаючи) або хотіла би володіти чи так діяти. А додаткова проекція, в якій суб’єкт виявляє або приписує іншому або образу іншого характерні риси, дозволяє йому тим самим виправдати свої власні дії. З цих позицій і слід розглядати всі дії вищого воєнного керівництва країни-агресора з ведення гібридної війни.
Вже 2 березня 2019 року начальник Генерального штабу російського Міністерства оборони Валерій Герасимов в ході наради з питань розвитку військової стратегії повідомив, що «Пентагон приступив до розробки принципово нової стратегії ведення військових дій, яку вже охрестили «Троянський кінь». Суть її полягає в активному використанні протестного потенціалу «п’ятої колони» в інтересах дестабілізації обстановки з одночасним нанесенням ударів високоточною зброєю по найбільш важливих об’єктах». «Хотів би відмітити, що Російська Федерація готова до попередження будь-якої з цих стратегій. За останні роки військовими ученими спільно з Генеральним штабом розроблені концептуальні підходи по нейтралізації агресивних дій вірогідних супротивників» – сказав Герасимов. За словами Герасимова, основою нової доктрини «є стратегія активної оборони», «комплекс попереджувальних заходів із нейтралізації загроз безпеці держави», тобто підготовка до масштабної війни.
Російські воєнні теоретики продовжують розробляти тему гібридної війни. Так в журналі «Военная мысль» №2-2019 року опублікована стаття «Про гібридний характер війн і збройних конфліктів майбутнього»,
в якій авторами (А.С.Бричков, В.Л.Дорохов, Г.А.Никаноров) на основі аналізу військово-політичної обстановки в світі, Стратегії національної безпеки і документів військового планування США прогнозуються деякі характерні риси воєн і збройних конфліктів майбутнього, пов’язані з поширенням асиметричних і непрямих дій, зміщенням збройного протиборства в міста і великі населені пункти і широким застосуванням іррегулярних формувань.
Саме в Україні Росія використовує багатомірний характер гібридної війни, яка характеризується інтегруванням всього діапазону засобів протиборства, від найбільш сучасних і технологічних до терористичних та тактичних способів ведення збройної боротьби. Особлива роль тут належить розвідувальним органам, діяльність яких спрямована на розвал держави, підрив економіки, дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної обстановки. Російська концепція багатомірного характеру гібридної війни складається з безпрецедентного поєднання комплексу заходів силового і несилового впливу на противника в реальному вимірі часу. Багатомірність обумовлює певну розмитість відмінностей між діями регулярних сил та іррегулярним повстанським рухом, діяльністю розвідувальних органів і сил спеціальних операцій, замаскованих під дії найманців, приватних військових компаній і терористичних угрупувань. Зазначене суттєво ускладнює завдання з виявлення, прогнозування і планування підготовки до міждержавних конфліктів, правильної оцінки і усунення загрози агресії в формі гібридної війни, особливо на її початковому етапі, що ми і спостерігали в 2014 році в Криму.
На увагу заслуговує думка щодо ролі розвідки в запобіганні раптовості під час гібридної війни ще одного російського військового дослідника Бартоша А.А. (Електронний ресурс: http://csef.ru/ru/articles/print/8696). На його думку, фактор раптовості, або просто раптовість, — один з ключових принципів військового мистецтва, суть якого полягає в досягненні успіху шляхом дій, що мають ефект несподіванки для супротивника. При правильному використанні як в класичному, так і в гібридному військовому конфлікті раптовість є одним з найрезультативніших принципів для досягнення цілей війни з мінімальними втратами і максимальною ефективністю.
З зазначеним автором можна погодитись в тому, що завдання запобігання раптовості застосування агресором комплексу гібридних загроз досягається виконанням вимог цілеспрямованості, безперервності, активності, достовірності, скритності і оперативності розвідки, неухильне дотримання яких істотно ускладнює для сторони, що готує раптовий напад, таємне проведення відповідних заходів. В результаті помітною мірою зростає значення інформаційних засобів як в забезпеченні раптовості, так і в прийнятті заходів щодо запобігання раптового нападу. Саме розвідка постачає вихідний матеріал для прогнозування гібридних загроз і планування заходів протидії.
З огляду на «дзеркальну проекцію» російських воєнних теоретиків і російського вищого військового керівництва Україні слід готуватись до подальшого загострення протистояння з Росією. Наведені вище особливості розвідки обумовлюють необхідність підтримання в високій ступені готовності наявних сил і засобів розвідки, їх постійного удосконалення з урахуванням процесів трансформації конфліктів сучасності, насамперед триваючої російсько-української війни, подальшого прихованого формування гібридних загроз. Стратегічний прогноз, своєчасне розкриття і правильна інтерпретація розвідкою гібридних загроз дозволяють передбачити рішення противника щодо вибору стратегії гібридної війни. Розробка заходів протидії повинна здійснюватися з урахуванням важливої ролі внутрішніх і зовнішніх факторів в гібридних війнах. Загальні способи протидії гібридним загрозам зводяться до надійного перекриття каналів фінансування підривних сил, використання дипломатичних засобів для ізоляції і покарання держав-спонсорів, націлювання всіх видів розвідки на розшук та ідентифікацію лідерів, розташування таборів підготовки бойовиків і складів як першочергових об’єктів нейтралізації.
При своєчасному розкритті планів підготовки гібридної війни з метою протидії формується відповідна довгострокова військово-політична стратегія, створюється спеціальний національний (коаліційний) орган для координації зусиль розвідки на всіх рівнях, від стратегічного до тактичного, виробляються принципові підходи щодо ефективного та прихованого використання сил спеціальних операцій і нанесення ударів високоточною зброєю. Ретельно визначаються райони, які можуть бути охоплені гібридною війною, попередньо вивчаються всі їх характеристики.При плануванні та організації розвідки важливо розуміти, що в сучасних умовах перемога у війні не обов’язково полягає в повному розгромі збройних сил протилежної сторони, в їх фактичному знищенні або взятті в полон, окупації або встановленні тотального контролю над територією противника. Сенс гібридної війни полягає в дезінтеграції військового організму держави-жертви агресії, в руйнуванні основних елементів державної влади, в досягненні тотального контролю над свідомістю населення, що вимагає наявності централізованої системи протидії цьому виду конфлікту. Синергетичний ефект застосування гібридних загроз обумовлює їх особливу небезпеку для всієї системи забезпечення національної безпеки країни, що вимагає своєчасного розкриття загроз розвідкою на основі науково обґрунтованого прогнозування сенсу і цілей дій противника, визначення сил та засобів гібридної агресії, об’єктів впливу загроз.Головне завдання полягає у своєчасному розкритті підготовчих заходів супротивника по розв’язуванню гібридної агресії, комплексу гібридних загроз, які планується використати для підривання безпеки країни. Успішне рішення головної задачі опирається на комплекс розвідувальних завдань, що стоять перед усіма видами розвідки і контррозвідки. Завдання охоплюють сфери діяльності супротивника, в яких формуються стратегії підривних дій, створюються необхідні ресурси, встановлюються канали зв’язку і взаємодії.Загальна цільова установка по руйнуванню держави-жертви агресії розробляється і узгоджується країною-агресором на рівні урядових органів, керівництва транснаціональних корпорацій, фінансово-банківських структур, окремих впливових осіб. Тому, важливим завданням розвідки є добування планів дій країни-агресора з дестабілізації адміністративно-політичної, соціально-економічної і культурно-світоглядної сфер, які передбачають створення на території країни-жертви розподілених мережевих структур з високою мірою самостійності і здатністю до самосинхронізації, каналів їх забезпечення : фінансових, матеріально-технічних, інформаційних, кадрових, створення складів зброї, боєприпасів, засобів зв’язку, підбирання місць для підготовки бойовиків тощо. Також важливим завданням розвідки є виявлення умов підготовки спецоперацій противника, спрямованих на прискорення процесів розвалу держави і замаскованих під дипломатичні демарші, економічні санкції, інформаційні «вкидання», диверсійні акти проти важливих об’єктів.
Перераховані та деякі інші особливості розвідки обумовлюють необхідність підтримки в високої готовності наявних сил і засобів розвідки, їх постійного вдосконалення з урахуванням процесів трансформації конфліктів сучасності, прихованого формування гібридних загроз.
На сьогодні в Україні існують кілька органів розвідки (Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки МО, прикордонна розвідка), сфери діяльності яких в країні та за кордоном частково перекриваються. Також доповіді з зовнішньої і внутрішньої обстановки надаються вищому керівництву держави по лінії СБУ, МВС, МЗС та інших відомств, які інколи можуть протирічити одна одній, і як результат призвести до хибної, несвоєчасної або неадекватної реакції вищого керівництва держави або її відсутності взагалі.
Тому нагальним є створення спеціального національного (коаліційного) органу для координації зусиль розвідки на всіх рівнях, від стратегічного до тактичного, як варіант – законодавчо закріпити повноваження існуючого Об’єднаного комітету з розвідувальної діяльності при Президентові України як головного координаційного органу у сфері розвідки з наданням йому делегованих Президентом повноважень щодо керівництва та контролю за діяльністю розвідувальних органів.
Необхідність створення єдиного наднаціонального координуючого органу розвідки зрозуміли вже в об’єднаній Європі. За повідомленнями ЗМІ, Президент Франції Емманюель Макрон створив «Колегію європейської розвідки» — особливий орган, який дозволить високопоставленим співробітникам спецслужб обмінюватися досвідом і обговорювати загальну стратегію. Юридичний статус нової організації буде визначений тільки у кінці березня на конференції в Іспанії, проте на першу зустріч колегії на початку березня 2019 року в Париж прибуло близько 300 розвідників і чиновників з усіх країн Євросоюзу, а також Швейцарії і Норвегії.
Хто саме був на зустрічі з президентом у міністерстві закордонних справ, невідомо — список учасників колегії засекречений. У Єлисейському палаці відмітили, що в Париж приїхали як мінімум 30 глав європейських розвідувальних служб. Про плани створити спеціальну організацію, яка б координувала європейські спецслужби, французький лідер оголосив ще у вересні 2017 року у своїй програмній промові в Сорбонні — тоді Макрон назвав її «Академією європейської розвідки». Проте, як відмітили в президентській адміністрації, новий орган не займатиметься навчанням співробітників розвідувальних відомств.
Навіть представники спецслужб Великобританії, незважаючи на Брекзіт — майбутній вихід країни з Європейського союзу, також брали участь в коледжі. Саме вони організували перший круглий стіл в Парижі на тему «ролі розвідки в ухваленні політичних рішень». Як писала газета Le Monde (https://www.lemonde.fr/societe/article/2019/03/04/), під час конференцій, які проводитимуться чотири рази в рік, представники спецслужб не стануть обмінюватися особливо важливими відомостями. У Єлисейському палаці нагадали, що спецслужби часто не готові ділитися між собою даними, які торкаються, зокрема, контррозвідки або економічних злочинів. Головною ж метою цих зустрічей буде розвиток дипломатичних зв’язків між розвідками європейських країн.
У Єлисейському палаці повідомили, що одна з головних цілей колегії — «показати тим, хто приймає рішення, важливість роботи розвідки». На церемонії закриття першої конференції колегії 5 березня 2019 року Емманюель Макрон звернувся до лідерів європейських розвідувальних служб: «Ви краще за інших знаєте, що наш континент знаходиться під загрозою. Іноземні сили втручаються у внутрішні справи наших демократичних країн».
Вирішення завдань розвідки ведеться на багатьох об’єктах як за кордоном, так і на території нашої країни, а зміст завдань вимагає високої міри компетентності розвідників в політичній, економічній, воєнно-стратегічній, науково-технічній, гуманітарній, екологічній і інших областях. І тут дуже важливим завданням є підготовка кадрів для оперативних та інформаційно-аналітичних підрозділів розвідки, які б могли впевнено оперувати даними по всьому спектру гібридних загроз національній безпеці України.
А насамперед потрібна політична воля вищого політичного керівництва держави для визначення і забезпечення місця та ролі розвідки в гібридній війні.
Володимир Ткач,
кандидат політичних наук,
старший науковий співробітник