Указ №59/2020 вводить в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 лютого 2020 року «Про основні показники державного оборонного замовлення на 2020 рік та 2021, 2022 роки».

Детально з Указом можна ознайомитись на сайті Президента.

Йдеться про низку ключових рішень, які мають створити підґрунтя для якісних змін як в «оборонці» у цілому, так і стосовно конкретних напрямів озброєння та військової техніки. Йдеться про збереження пріоритетності проектів, зокрема, з «розвитку ракетного озброєння, яке здійснювати виключно за рахунок загального фонду державного бюджету України» (про проблеми навколо цього я пояснював в інтерв’ю агенції «Апострофу» буквально днями – див. нижче).

Також, нарешті, йдеться і про визнання більш глобальних речей, про нагальну необхідність яких наші аналітичні інституції – Інститут безпекових досліджень, інформаційно-консалтингова компанія Defense Express та Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння спільно з Інститутом стратегічних досліджень говорили та писали давно. Як в публічних заявах та виступах, так і в форматі аналітичних доповідей та рекомендацій. Іноді це було поясненням очевидного. Але те, що виглядало аксіоматичним для фахівців, не завжди так сприймалося новими посадовцями. Проте після появи цього Указу можу зробити висновок: спілкування з чинною владою – це не завжди слова на вітер.

Перерахую пункти, що повністю збігаються з нашими попередніми рекомендаціями і які увійшли до революційного Указу:

створення центрального органу виконавчої влади, відповідального за формування та забезпечення реалізації державної військово-промислової політики та функцій з управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі;

внесення змін до Бюджетного кодексу України стосовно створення цільового Державного фонду розвитку оборонно-промислового комплексу України;

створення Агентства з розвитку оборонних технологій;

державні замовники під час реалізації державного оборонного замовлення на 2020 рік та 2021, 2022 роки мають забезпечити укладення довгострокових контрактів із підприємствами ОПК;

закупівлю озброєння та військової техніки за імпортом проводити на конкурентних засадах із застосуванням механізмів компенсації (офсетів), передбачивши поступове освоєння виробництва зазначеної продукції на підприємствах оборонно-промислового комплексу України”;

закупівлю зразків озброєння та військової техніки в проводити обсягах, що забезпечують переозброєння окремих підрозділів (батальйон, дивізіон тощо);

забезпечити повний перехід на сучасні засоби розвідки, зв’язку та управління.

Разом з тим, поява Указу зовсім не означає, що далі все піде “як по маслу”. Життя вчить, що жодний план не витримує зіткнення з реальністю. Реалізація кожного пункту Указу потребує ідей, людей та дій, аби слова указу стали результатом. Тож головні битви у секторі оборонної промисловості лише починаються. Тому роль експертного та громадського середовища нині лише зростає. Не варто сподіватися, що далі все гарно вирішиться саме собою.