Маховик російської пропаганди, спрямованої проти основ української державності, почав розкручуватися задовго до подій Революції Гідності. Вже після першого Майдану відверто проросійські сили активізували свою діяльність у Криму та на сході України. Саме в період 2005-2007 років, як гриби після дощу, почали з’являтися так звані «козацькі» організації в Донецькій і Луганській областях.
Відповідно, Україна постала перед потребою у створенні потужного інструментарію, який би використовувався як засіб протидії інформаційному наступу Росії. Так, ще в далекому 2005-му році виникла ідея запровадження структур цивільно-військового співробітництва в рамках Збройних Сил України, в експертному середовищі відомі як «сімікі» (від англійського Civil-Military Cooperation – CIMIC). Втім на системний рівень ми вийшли лише в 2014 році, коли було запроваджено Управління цивільно-військового співробітництва (УЦВС) ЗС України як один з потенційних інструментів протидії зовнішньому деструктивному інформаційному впливу, в першу черзі з боку Росії.
В рамках цивільно-військового співробітництва Управління щодня працює з людьми «в полі». Тож не дивно, що при цьому ми часто зустрічаємося з «наслідками» дезінформаційних операцій ворога. Наше завдання – заповнити інформаційний вакуум, який є «поживним середовищем» для паразитування російської пропаганди.
Просвітницька функція надзвичайно важлива. В рамках національно-патріотичного виховання ми працюємо зі школами, з людьми не тільки в Луганській і Донецькій областях, але й в інших регіонах України. Соціально активна молодь – це фактор безпеки. Там, де є соціально активна молодь, там немає місця для маніпуляцій і деструктивного інформаційного впливу. Тому в системі цивільно-військового співробітництва ми робимо акцент на роботу саме зі старшокласниками.
В контексті роботи зі старшим поколінням першочерговим завданням є «дерадянізація» свідомості співгромадян. Радянська свідомість крениться в незнанні, що є прямим наслідком багатьох десятиліть замовчування подій та цілих періодів в історії нашої країни. Тому дуже важливо застосовувати механізм м’якої сили: не ділити історію та сучасні реалії радикально на біле і чорне.
Отож, коли ми розповідаємо про передумови та історію створення НАТО, то намагаємося розкрити зв’язок з історією Радянського Союзу. Ми говоримо про «червоний терор», про те, які злочини радянська влада чинила в ході Другої Світової Війни. Послідовно приходимо до висновку про створення потужного політико-військового блоку як засобу протистояння Західного світу, західної цивілізації в конфронтації з Радянським блоком. Тобто робимо акцент саме на ціннісні установки: що НАТО було створено як така глобальна організація, політико-військова, для збереження західного способу життя, для збереження цінностей демократії, а саме свободи особистості і прав людини.
Сьогодні гостро постає необхідність у практичних просвітницьких програмах, які би розповідали про роль Північноатлантичного договору у системі глобальної безпеки. Але важливо висвітлювати не лише військові аспекти. Розповідаючи про міжнародні організації, ми робимо акцент на невійськових сферах діяльності НАТО. Для більшості слухачів цікаво дізнатись, що НАТО опікується, наприклад, безпекою океанів, екологією. Так відбувається злам стереотипів, які нам нав’язує ворог.
Необхідно шукати певні форми діалогу, створювати платформи для пошуку порозуміння. З огляду на це, на перший план виходить питання підготовки офіцерів, які залучені до військово-цивільного компоненту діяльності ЗСУ. В ідеалі офіцер має бути фахівцем у сфері гуманітарних наук – це комплекс знань у царині суспільствознавства, політології, історії, міжнародних відносин. Тому користь від взаємодії з НАТО, яку може отримати Управління цивільно-військового співробітництва (УЦВС) ЗС України полягає в напрацюванні та застосуванні інструментаріїв Програми професійної підготовки Україна-НАТО для підготовки наших офіцерів. Вони мають бути більш обізнаними щодо історії НАТО, цінностей, мети і цілей діяльності. Щоб фахово розповідали про Альянс у комунікації з цивільним населенням.
Наостанок зазначу, що попри позитивні зрушення, в умовах перманентної інформаційної війни необхідно розширювати підходи до інформування суспільства. Наразі ми зазвичай обмежуємося точковими семінарами, круглими столами. Але на сьомому році війни, нажаль, так і не створено справді потужної уніфікованої інформаційно-просвітницької, мережі з питань цивільної безпеки.
Руслан Мирошниченко, полковник, начальник відділу цивільно-військового співробітництва штабу командування сухопутних військ ЗСУ