Індія – Вірменія, Китай – Азербайджан: нові кейси ВТС на світовому ринку озброєнь

Автор: Андрій Гарасимик        

Кейс «Індія – Вірменія»

Фактичне зближення Індії та Вірменії стало ключовою геополітичною подією, позаяк історично Нью-Делі розглядала Південний Кавказ через призму відносин із Москвою, уникаючи кроків втручання у сферу впливу РФ. Однак війна 2020 року, яка виявила пряму участь Пакистану та Туреччини на боці Азербайджану, вплинула на стратегічну переорієнтацію Індії. Ключовим аспектом стала необхідність протидіяти альянсу «Трьох Братів» – Туреччина, Азербайджан, Пакистан. Позаяк він створює для Індії ризик «війни на два фронти», де пакистанські військові можливості поєднуватимуться з турецькими технологіями та азербайджанськими фінансовими ресурсами. Відповідно це змусило Індію розглядати Азербайджан не як нейтрального гравця, а як частину ворожої коаліції. У цьому контексті озброєння Вірменії є прикладом «внутрішнього балансування» через проксі: посилення супротивника свого ворога, змушуючи їх розпорошувати ресурси. Фактично за період 2022–2025 років обсяг підписаних оборонних контрактів між Вірменією та Індією перевищив 2 мільярди доларів.

Основним елементом співпраці стала закупівля систем Pinaka, які забезпечують високоточне ураження цілей на дистанції до 75-90 км. Вона ідеально підходить для гірського рельєфу Вірменського нагірʼя, оскільки дозволяє знищити скупчення військ ще до того, як вони встигнуть вступити в бій. Окрім цього Вірменія зробила замовлення гаубиць ATAGS на суму 155 млн для заміни власного радянського озброєння. У цьому контексті важливим є те, що вони використовують калібр 155 мм, що свідчить про відмову Вірменії від радянського калібру 152 мм. Зокрема особливістю контракту є адаптація інтерфейсу систем під вірменську мову, що вказує на довгостроковий характер партнерства, а не на ситуативну закупівлю. Варто також виділити тактичну перевагу електричного приводу ATAGS, який дозволяє автономне пересування гармати на короткі дистанції без тягача, що є критичним для боїв у горах.

Також враховуючи уроки війни 2020 року, у якій вірменська ППО була знищена дронами, Вірменія домовилась про постачання модернізованих версії ЗРК Akash, які здатні одночасно вражати множинні повітряні цілі, включаючи БПЛА та крилаті ракети. Це фактично вирішує проблематику ППО середнього радіусу, які раніше закривали застарілі радянські «Куби» та «Оси».  Проте найбільш амбітним та політично чутливим аспектом співпраці є модернізація авіації та ракетні програми. Позаяк Вірменія володіє винищувачами Су-30СМ російського виробництва, які виявилися неефективними під час війни. Натомість угода на суму 2,5–3 млрд доларів передбачає не лише закупівлю нових Su-30MKI але й модернізацію наявних. У цьому контексті ключовим є інтеграція радара Uttam AESA, ракет «повітря-повітря» Astra Mk1/Mk2 та індійських систем РЕБ. Це фактично робить їх незалежними від російського обслуговування та боєприпасів.

Зокрема є інформація про переговори щодо постачання тактичних балістичних ракет Pralay дальністю 150–500 км, які здатні вражати стратегічні об’єкти в глибині території Азербайджану. Хоча Індія адаптує ці ракети, щоб не порушувати режими контролю за ракетними технологіями, але сам факт переговорів є потужним політичним сигналом.

Кейс «Китай – Азербайджан»

Паралельно з активізацією Індії, Азербайджан суттєво поглибив військово-технічне співробітництво з Китаєм, інтерес якого повʼязаний із «Серединним коридором». Оскільки після початку війни в Україні та блокади російських маршрутів, Азербайджан став транзитним хабом для китайських товарів до Європи. Зокрема порт Алят та залізниця Баку–Тбілісі–Карс є критичними артеріями ініціативи «Один пояс, один шлях». Відповідно озброєння Азербайджану буде гарантувати безпеку китайським інвестиціям від потенційних загроз регіональної нестабільності, фактично створюючи «щит» для логістичних маршрутів.

Даний аспект проявився появою на репетиції параду в Баку у листопаді 2025 року китайської ЗРК HQ-9BE. Вона здатна перехоплювати не лише аеродинамічні цілі, але й балістичні та крилаті ракети, зокрема її радари забезпечують виявлення малопомітних цілей. Фактично Азербайджан планує інтегрувати дані з китайських радарів у єдину мережу з турецькими та ізраїльськими системами, створюючи гібридне покриття, яке буде важко подолати засобами РЕБ, орієнтованими лише на один тип технологій. Зокрема купівля HQ-9BE дозволяє Баку позбутися залежності від російських С-300, ефективність яких була поставлена під сумнів під час війни в Україні, та ізолювати свою систему ППО від потенційного російського впливу.

Однак складність китайської стратегії демонструється історією з РСЗВ «Полонез». Незважаючи на те, що формально це білоруська система, вона використовує китайські ракети, технології яких були передані Мінську. Відповідно продаж «Полонезів» Азербайджану через Білорусь дозволив Китаю озброїти стратегічного партнера, уникаючи прямого дипломатичного скандалу з Вірменією чи Росією. Ці системи з дальністю 300 км дають Азербайджану перевагу над вірменськими ОТРК «Іскандер». Зокрема використання «Полонеза» демонструє готовність Китаю використовувати проксі-канали для просування своїх військових інтересів, навіть якщо це шкодить інтересам його номінального союзника – Росії. Окрім цього придбання Азербайджаном винищувачів JF-17 Thunder Block III на 1,6 млрд є ще одним елементом китайської стратегії, реалізованої через Пакистан. Ці літаки оснащені китайськими радарами KLJ-7A та ракетами PL-15 дальністю понад 145 км, що переважають озброєння вірменських Су-30СМ.

Андрій Гарасимик,

 Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка