Невелика країна Молдова, що знаходиться між Україною та Румунією, за рахунок свого розташування має стратегічне значення для Заходу та НАТО. В той же час держава визиває чималий інтерес у імперської Росії, адже контроль над нею або навіть її дестабілізація створює Росії додаткові важелі впливу в регіоні. Серед іншого цьому сприяють такі молдавські автономії, як Придністров’я та Гагаузія, де здебільшого мешкають люди, яким ближче російський вектор розвитку, а не євроінтеграція, обрана владою офіційного Кишинева. Про тиск РФ на Молдову через регіони, пропаганду та перспективи на майбутнє ІА “ОПК” розпитав журналістку, письменницю та фахівчиню у сфері стратегічних комунікацій Анжелу Араме, яка стала широковідома, зокрема завдяки своїм передачам на телеканалі «Телерадіо-Молдова», де вона протягом багатьох років боролася за відміну цензури та плюралістичні публічні дебати. Крім того, як депутат парламенту, Анжела є автором першого Кодексу телебачення та радіо в Республіці Молдова, ухваленого у 2006 році.

Молдавська журналістка, фахівчиня зі стратегічних комунікацій Анжела Араме
Анжело, з чим пов’язаний інтерес Росії до контролю над такими молдовськими автономіями як Гагаузія і Придністров’я?
Як і усюди, інтерес Москви пов’язаний із розширенням її імперського впливу. Використовуючи ці автономії, Росія тримає в заручниках Молдову. Так зване Придністров’я фактично не контролюється офіційною владою Кишинева. Це сіра окупована зона, де роками процвітали різноманітні корупційні схеми, і де Росія утримує свій потенціал військовим шляхом для політичного тиску та енергетичного шантажу. З Радянських часів тут залишився склад із 20 000 тонн застарілої зброї та російськими військовими, перебування яких в регіоні нібито обумовлене охоронною цих об’єктів. Ба більше, тут вдосталь лояльних людей при владі, які контролюють регіон. До прикладу, цього року Тирасполь святкував 31-шу річницю «проголошення незалежності» (хоча це проголошення досі не визнане ніким — ред.). На параді були присутні делегації з інших сепаратистських регіонів колишнього СРСР — Абхазії та Південної Осетії, а також із Білорусі. Цим усе сказано… Тим більше що «лідер» регіону Вадим Красносельський неодноразово говорив, що Росія є «головним стратегічним партнером і захисником Придністров’я». В свою чергу Гагаузький автономний регіон не є сепаратистським анклавом, але проросійські настрої там теж дуже сильні.
Якими найбільш популярними інструментами впливу користується РФ для створення проросійських поглядів у регіонах?
Тотальна дезінформація та промивання мізків. На жаль, люди, які проживають у цих регіонах, особливо російськомовні, перебувають під масштабним впливом московських джерел інформації та російської пропаганди. Вона настільки сильна, що навіть величезні європейські інвестиції, скажімо, в Гагаузький автономний регіон, не можуть змінити менталітет жителів регіону. За період з 2015-го по 2023 рік ЄС інвестував у цей регіон понад 224 мільйони леїв! Йдеться про різні проєкти розвитку регіону, включно з інфраструктурою, освітою, охороною здоров’я тощо. Але жителі, сприймаючи допомогу як належну, не задаються питанням про те, хто її надав. Про Придністров’я і говорити нічого — туди тільки нещодавно дісталося єдине джерело інформації з Кишинева. Це молдавська телерадіокомпанія компанії “Телерадіо-Молдова”.
Як працює російська пропаганда в автономіях?
Вона спирається на старі й нові міфи, нагнітає страх перед вступом Молдови до ЄС, що асоціюється з початком Третьої світової війни, з «навалою» гейїв та викоріненням традицій, православ’я, тощо. Ви ж знаєте прекрасно в Україні, як працюють кремлівські наративи, які зомбують людей. Дуже складно визволити їх із цих кліщів раціональними доводами. Наприклад, навіть якщо люди в так званій Гагаузії погоджуються з тим, що Європа інвестує в локальну економіку, одразу ж додають, що це мала частина грошей, бо основна розграбовується «кишинівським режимом».
Чи прагне молодь виїхати з Гагаузії та Придністров’я? Якщо так, то в якому напрямку?
Я не можу сказати, наскільки масовий виїзд молоді з цих регіонів, але у мене є дуже багато знайомих молодих людей, скажімо, з Придністров’я, які живуть уже давно в нашій столиці або навіть у Бухаресті. Так само відомо, що масовий відтік працездатного населення з Придністров’я призвів до старіння регіону, а також до зубожіння населення, що залишилося.
Чому люди бояться зближення з Румунією та Європою загалом?
Я вже зачіпала цю тему, коли говорила про пропагандистські наративи. А про те, якими катастрофами загрожує возз’єднання з Румунією байки ходять давно. Це і втрата «молдавської ідентичності», і заборона розмовляти російською, і «страшні» румунські поліцейські, які заберуть у всіх квартири… Радянська ідеологія дуже постаралася створити новий «народ» — молдавський, викорінюючи старанно все, що пов’язувало нас з румунською нацією. Нам поміняли алфавіт. Нам переписали, спотворили національну історію, а найбільш інтелігентних і працьовитих відправили в сибірські Гулаги або просто вбили. Нам заборонили виїжджати до наших рідних через річку Прут і переконували десятиліттями, що за річкою вороги. Молдовенізм, на який спирається вся ця радянська ідеологія, і якою послуговуються й сьогодні такі проросійські політики, як Ігор Додон, Ілан Шор і вся їхня братія — це політична, соціальна, культурна і філологічна течія, яка стверджує, що молдавани є окремою етнічною групою, відмінною від румунів. Дійшло навіть до того, що 2003 року було створено молдавсько-румунський словник (автор Васіле Статі), до якого було внесено різного роду архаїзми та мовні особливості для того, щоб продемонструвати, що Бухарест і Кишинів розмовляють абсолютно різними мовами і не мають нічого спільного. Пам’ятаю, що ми купували його, щоб посміятися, але такого роду ідеологія неабияк підживила нинішніх любителів “руZZкого миру” в Молдові.

Проросійський магнат-утікач Ілан Шор, якого влада Молдови звинувачує у контролюванні схеми «купівлі» виборців
Чи є арешти башкана Гагаузії Єгенії Гуцул і проросійського політика Олексія Лунгу показовими? Чи може таким чином Кишинів демонструвати Москві, що не готовий миритися з російськими агентами впливу всередині країни?
Я думаю, що Кишинів не тільки цим показав, що Молдова не має наміру миритися з впливом російської агентури. Тим паче, що буквально нещодавно було вислано з країни трьох дипломатів, працівників російського посольства. Це було обумовлено тим, що Російська Федерація грубо втрутилася у внутрішні справи Молдови, сховавши на своїй території та вивізши в автомобілі з дипломатичними номерами в Придністров’я депутата Олександра Нестеровського. Він засуджений у Молдові до 12 років в’язниці за пасивну корупцію і створення умов для незаконного фінансування політичної партії. Звісно дуже хотілося б, щоб мережі російських агентів у Молдові були знищені у швидших темпах, але, на жаль, наша система правосуддя чинить опір реформам, а влада не знає, як із цим впоратися. А загалом ми прекрасно розуміємо, що російський вплив для нас смертельно небезпечний як для демократичної держави — на порозі парламентські вибори і дуже не хотілося б повторювати грузинський варіант.

Башкан Гагаузії Є. Гуцул тисне руку президенту РФ В. Путіну
Чи є В. Гушан проросійським агентом впливу у Придністров’ї? Якщо так, то до яких заходів вдається для забезпечення тиску?
Ну, як кажуть, Віктор Гушан не тільки господар холдингу «Шериф», що охоплює практично всі сфери економіки ПМР, а й, по суті, всього Придністров’я. У його руках зосереджені ключові важелі впливу на економіку і політику регіону. Але найважливішою частиною цієї інфраструктури залишається Молдавська ДРЕС і Металургійний Завод — це найбільші джерела електроенергії та валюти регіону, управління якими дає Придністров’ю контроль над енергопостачанням Молдови. Хто не знає, Гушан це офіцер КДБ за часів СРСР, один із керівників російської секретної служби в Республіці Молдова, зрештою представляючи інтереси Москви в Кишиневі. Отже, цей сепаратистський анклав, через який Москва шантажує всю Молдову, дуже вигідний Гушану. Але прямих доказів того, що сьогодні Гушан діє саме як «проросійський агент впливу», у мене немає. Найімовірніше, він діє за принципом «гроші не пахнуть», балансуючи між різними інтересами, зокрема із Заходом, якщо це вигідно його бізнесу. Але це суб’єктивна думка, оскільки я не займалася такого роду розслідуваннями.

Придністровський олігарх Віктор Гушан
Чи є перспектива здолати російський вплив у Молдові? Що для цього необхідно?
Дуже складне питання… Не хотілося б говорити про перспективу в рожевих тонах, бо вона досить хитка. На жаль, цей російський вплив дуже сильний і він відбудовувався десятиліттями, а то й століттями. Ви ж бачите, що навіть у Європі, де, здавалося б, живи і не журись, російський вплив наростає. В епоху ТікТока він набув уже загрозливого характеру для всього демократичного ладу. Я не бачу особливих передумов, щоб стверджувати, що наша влада справляється з ним. Для цього потрібна дуже сильна, обдумана стратегія на державному рівні та побільше мужності й рішучості. Звичайно, дуже добре, що було закрито деякі джерела кремлівської пропаганди, але цього мало. А ідею створення третього публічного телевізійного каналу з мовленням виключно російською мовою, коли залишилося всього кілька місяців до парламентських виборів, я вважаю, авантюрою і просто грандіозним подарунком проросійським партіям, які можуть прийти до влади вже наприкінці літа або на початку осені.
Як би ви могли оцінити перспективу майбутніх виборів у країні? Чи вдасться зберегти проєвропейський парламент?
Це питання на думці у кожного тверезо мислячого громадянина Молдови. Президентські вибори і референдум показали, що ситуація критична — ми були за крок від провалу. Зараз ситуація буде набагато складнішою, оскільки правляча партія не має такого ж високого рейтингу, як Мая Санду. Дуже багато громадян Молдови, які голосували за ПАС, розчарувалися, а серйозних альтернатив так і не з’явилося. Отже, існує великий ризик, що люди з демократичними поглядами просто не підуть голосувати. На відміну від путіністів, які завжди добре організовані, вміють переконувати погано поінформованих людей, витончено експлуатують усі гріхи нинішньої влади і свято вірять у свої грандіозні ідеали. Ну, або в гроші якими їх годує Російська Федерація.
Дмитро Бадьорий