Системність — ключова характеристика російських інформаційних операцій. Росія конструювала образ ворога саме системно: протягом багатьох років, з використанням всіх доступних каналів комунікації.
Про це під час круглого столу “Відносини Україна –НАТО в контексті сталого миру на Донбасі” заявила старший аналітик Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіа-центру Олександра Цехановська.
Зовнішня загроза як об’єднавчий чинник, — це абсолютно типовий прийом пропаганди авторитарних режимів. Не є виключенням і російський. У російській риториці основною зовнішньою загрозою, основним її джерелом є США. Вашингтон зазвичай зображується як дуже агресивна сила, що прагне нав’язувати світу власний порядок денний через ряд міжнародних альянсів та організацій. Звісно, особлива роль у цій пропагандистській конструкції відведена НАТО.
Серед основних маніпулятивних наративів російської пропаганди стосовно діяльності Альянсу можна вказати на такі:
— Країни-члени НАТО є «васалами» США; вони втратили свій суверенітет і знаходяться під зовнішнім управлінням Вашингтону.
— Альянс ослаблений внутрішніми суперечностями, позбавлений стратегічних перспектив, адже складається з країн, які ворогують одна з одною.
— НАТО використовується як інструмент «агресивної русофобської політики» США.
В масштабі внутрішньої російської аудиторії зусилля не пройшли даремно: за даними опитування «Левада центру», станом на лютий 2020 року 52% росіян вважають, що Росія має остерігатись країн-членів НАТО.
Але нас повинно значно більше насторожувати, що ці фейкові наративи і маніпуляції активно транслюються пропагандистською машиною Кремля та російськими сателітами з українською «пропискою» в інфопросторі України.
В контексті російсько-української війни варто відзначити, що НАТО – одна з «улюблених» страшилок кремлівських пропагандистів для інформаційної обробки місцевих жителів на Донбасі. Для легітимізації своїх меседжів Кремль активно підключає маріонеткову владу на окупованих територіях та підконтрольні медіа. Вони просто адаптують цю риторику для жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей — і те ж саме роблять агенти впливу Кремля для українського населення загалом. Російські куратори узгоджують порядок денний, а місцеві «продюсери» лише пристосовують його до потреб і вподобань цільової аудиторії.
Слабкість незалежної української журналістики, велика кількість сайтів — «зливних бачків» — всі ці та інші фактори сприяють проникненню таких маніпуляцій в інформаційне поле України. До того ж заборона російських соціальних мереж і телеканалів в Україні призвела до зростання ролі місцевих агентів впливу в інформаційній сфері. Той факт, що станом на сьогодні в Україні 6% громадян дивиться російське телебачення (про це свідчать дані опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова) абсолютно не означає, що на основі цього показника ми можемо зробити висновок про чисельність цільової аудиторії російської пропаганди в Україні. Насправді вона значно більша. Таку тенденцію засвідчують, в тому числі, й результати проросійських політичних проектів на нещодавніх місцевих виборах.
З метою створення стійкого образу Альянсу як ворога та інструменту агресивної політики США використовуються фактично всі доступні засоби. В цьому контексті можемо пригадати фейк про натівців, які начебто вбивають цивільне населення на Донбасі. Цей фейк абсолютно циклічний. Особливо активно його використовували в 2014-15 та 2017-18 роках. Нещодавній яскравий приклад: під час проведення Росією навчань Кавказ-2020 в Україні, в ряді регіонів «хакнули» одразу декілька сайтів місцевої поліції і опублікували відверто провокативну вигадку про загибель в ході навчань на Олешківському полігоні 8-х американських військових радників. В іншому випадку, Нацполіції у Вінницькій області довилося спростовувати новину, яка з’явилась на її ж власному сайті, про те, що американський військовослужбовець зґвалтував 16-річну дівчину. В цьому випадку маємо справу з циклічним фейком, який часто використовується росіянами. Практично ідентичні прецеденти траплялись в інших європейських країнах.
Загалом це дозволяє Росії легітимізувати своє втручання за дуже старим, але дієвим в суспільній свідомості принципом — «якщо не ми їх, то вони нас». При цьому її риторика фактично залишається статичною, незмінною. Російська пропаганда часто покладається на циклічні фейки. Я вважаю, що, на свій лад, це добре. Тому що це, принаймні, робить конкретний аспект інформаційних операцій Росії передбачуваним, і ми можемо заздалегідь підготуватися до інформаційних атак з її боку.
Олександра Цехановська, старший аналітик Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіа-центру