Проект закону про збільшення чисельності ЗСУ не є революційним. Але проблема тут набагато глибша. Проект закону демонструє консервативний підхід влади до розвитку вітчизняного війська. Це є, на мій погляд, найбільш проблематичним моментом в цьому проекті закону.
Про це в інтерв’ю газеті «День» зазначив директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.
Експерт зазначив наступне:
«Відбувається наступне. З одного боку, є сплеск розвитку технологій, адже маємо настільки сильний підйом, що на нещодавній виставці «Зброя і безпека» було продемонстровано кілька нових напрямків, яких до того ніколи не було в Україні. Зокрема вперше був продемонстрований проект зенітно-ракетного комплексу, безпілотний гелікоптер, засоби РЕП, самохідний міномет, тощо. Але наше бюджетне переозброєння не дозволяє якісно переозброювати військо на новітні високотехнологічні системи. Тому залишається таке хибне коло: ми не можемо переозброїтися на новітні системи і закриваємо проблемні речі людьми. Є звісно і позитивні тенденції, зокрема те, що Україна продовжує свою традицію за рахунок ринку озброєнь набувати нові технології.
Вивести в окремі державні програми пріоритетні напрямки – це єдиний шлях для покращення ситуації. Це не відбудеться одразу, але ми тоді швидше перейдемо на професійне військо. Для України така мілітаризація як зараз за рахунок людського фактору не є доцільною. Навіть півмільйонне військо нам не забезпечить перемоги в «полі» з Росією.
Щодо національного спротиву. Це необхідний проект закону. Єдине, що мені не подобається в цій ситуації, це те, що всю територіальну оборону підпорядковують ЗСУ. На мій погляд, це звужує можливості підготовки територіальної оборони, оскільки вона і ЗСУ матимуть під час бойових дій різні функції. Так само є невдалою ініціативою те, що на ССО буде покладатися підготовка територіальної оборони. ССО – це елітарна структура і її треба розвивати, переозброювати. Наприклад, в морській піхоті США, яка є елітарною структурою, передбачається взагалі відмова від танків і оснащення її крилатими ракетами і новітніми безпілотниками. Тобто бачимо, що Україні варто було б оперативніше реагувати на зміни у світі. Знову ж таки, це тема консервативного підходу української влади до розвитку оборонного потенціалу.
Таким чином ми йдемо екстенсивним шляхом розвитку. А цей шлях розвитку небезпечний своєю повільністю та покладанням на солдата і офіцера в нашому протистоянні з зовнішнім ворогом. Росія, зі свого боку, не зважаючи на санкції досягла того, що близько 70% її західних угруповань по периметру кордону з Україною були переозброєні на нові системи. Був здійснений величезний крок у засобах розвідки, радіоелектронної боротьби, тактичних систем. І це при тому, що Росія сьогодні переживає фактично технологічний занепад. Якщо ми маємо нові технології, то треба і мислити нелінійно та переозброюватись відповідним чином. Навіть спецекспортери, які могли б перетворитись на інвесторів, роблять закид, що вони не можуть витрачати ці гроші на нові розробки через те, що в структурі Генерального штабу немає поки що відповідних штатних підрозділів і структур. Немає тактики і стратегії застосування таких систем.
Таким чином у нас дуалізм, з одного боку, маємо сплеск технологій, а з іншого – низку проблем пов’язаних із застосуванням цих технологій, тому йдемо шляхом збільшення війська. Але розвиток територіальної оборони попри всі згадані проблеми є надзвичайно важливим. Саме територіальна оборона може стати ядром асиметричного підходу у боротьбі з ворогом. Її концепція полягає в тому, що не лише армія боронить державу, а весь народ, все суспільство. Цей закон наближає Україну до втілення національної ідеї в сфері оборони. Якщо б була розвинута територіальна оборона, то тоді б можна було скорочувати військо щонайменше до 176 тисяч військових з 204 тисяч, які маємо зараз».