Хоч би якими були результати майбутнього паризького саміту «Нормандської четвірки», підхід Росії до можливих компромісів і перспектив середньострокового врегулювання конфлікту на Донбасі повинен бути надзвичайно обережним, перш за все, через «нестійкість позицій президента Зеленського всередині України».

Такі рекомендації розповсюдив російський аналітичний «Центр политической конъюнктуры».

Зокрема, в матеріалі йдеться, що зміна влади в Україні, подальша зміна тональності в російсько-українських відносинах, а також рішення деяких локальних проблем породили завищені очікування в багатьох зацікавлених аудиторіях щодо перспектив розблокування Мінських угод до кінця 2019 року.

«Тим часом, тверезий погляд на динаміку прийняття рішень і дискусію навколо мирного врегулювання восени 2019 року показує, що такі оптимістичні очікування ігнорують реалії внутрішньополітичної ситуації в Україні і перебільшують готовність президента Зеленського і української правлячої еліти в цілому платити свою частину політичної ціни за реінтеграцію Донбасу. Основна частина процесу врегулювання як і раніше залежить від позиції України. Більшу частину політичної роботи належить зробити саме в Києві», — наполягають російські аналітики.

До того ж, в матеріалі повідомляється, що, на даний момент можна говорити, скоріше, про спадкоємність зовнішньополітичного курсу між командами Порошенко і Зеленського. Змістовно позиція українського керівництва не зазнала великих змін — Мінські угоди продовжують розглядатися як «погана угода», укладена в умовах військової поразки, яку або слід блокувати, щоб виправдовувати збереження антиросійських санкцій, або переглянути відповідно до українськими інтересами. Одночасно Зеленський хоче продемонструвати своїм виборцям, що робить усе можливе, щоб досягти миру на Сході, при цьому не переступивши жодну одну «червону лінію».

У центрі впевнені, що сильний президентський мандат Зеленського одночасно є слабкістю для всієї української політичної конструкції. Інституційні заборони і противаги закладені в чинній конституційній конфігурації, а також історичний досвід вирішення попередніх системних конфліктів всередині української державної машини рано чи пізно повинні привести до чергової кризи, а позиції Зеленського всередині країни виглядають не такими вже міцними, щоб розглядати його як переговірника, готового гарантувати виконання всіх зовнішніх домовленостей.

«На даний момент розблокування різних треків російсько-українських відносин залежить від перспектив врегулювання в Донбасі. Тому для Росії цінність будь-якого українського президента полягає в тому, що він повинен бути сильним главою держави, який має високу популярність, політичну волю і політичні інструменти для виконання Мінських угод. У свою чергу, такий український президент може аргументувати, що Кремлю необхідно домовлятися тільки з ним, тому що він може стримати своє слово. Якщо ж український президент не може виконувати свої зобов’язання, посилаючись на проблеми всередині країни або вимагаючи для себе зміни умов угоди, для Росії він перестає бути цінним партнером у діалозі. Для Кремля немає ніякого сенсу вести субстантивні переговори зі слабким українським президентом — досвід переговорів з Порошенком є ​​тому хорошим доказом», — підсумовують російські експерти.