якщо Путін сподівався змінити динаміку бойових дій на полі війни [атаками ракет і дронів по мирному населенню], він, швидше за все, буде розчарований. Про це пише старший дослідник політики в корпорації RAND, яка спеціалізується на питаннях російської оборони та безпеки, Дара Массікот в колонці для The New York Times.

Аби неухильно зменшувати перспективи Росії на полі бою, поєдналися чотири чинники: неготовність армії вести інтенсивні військові дії, передчасні та серйозні втрати сухопутних, повітряних та спеціальних сил, стійкість і воля українців до боротьби, а також  підтримка України Заходом. Справа в тому, що жоден із нещодавніх гамбітів Кремля — анексія, мобілізація чи кадрові перестановки — не здатний подолати ті більші проблеми, з якими стикається російська армія. І в наступні місяці ці труднощі лише посиляться.

Незважаючи на ризики, пов’язані з мобілізацією — те, яку реакцію вона викликає в населення, недосвідчені новобранці та стара, розконсервована військова техніка — Путін явно відчуває, що в нього немає вибору. Кремль зволікав із рішенням максимально тривалий час, намагаючись натомість заманити добровольців грошовими преміями та соціальними виплатами. Але до вересня у армії РФ не залишилося сил для утримання окупованих районів України. Успішні українські контрнаступи, під час яких було відвойовано тисячі квадратних метрів території, були останньою краплею.

Мобілізація дає шанс на відновлення, дещо розбавляючи виснажені сили Росії після майже восьми місяців боїв. З’явилися докази того, що мобілізована піхота перекидається в Україну частинами, маючи лише кілька днів, або тижнів підготовки. Інші групи, як повідомляється, проведуть на навчаннях лише місяць. Ще до того, як більшість нових військ було розгорнуто, з’явились історії про те, як мобілізовані були вбиті, потрапили в полон і дезертирували. Відправка непідготовлених і сумнівно мотивованих призовників у зону бойових дій має, м’яко кажучи, очевидні мінуси.

Це не означає, що мобілізовані сили не принесуть користі. Якщо використовувати їх у допоміжних ролях, наприклад водіїв або заправників, вони могли б полегшити тягар, що повиснув на частинах виснаженої російської професійної армії. Вони також могли б заповнити проріджені підрозділи вздовж лінії зіткнення, оточити деякі райони та встановити блокпости в тилу. Однак навряд чи вони стануть боєздатною силою. В російських гарнізонах вже є ознаки проблем з дисципліною серед мобілізованих.

Вони приєднуються до армії, яка вже деградувала за якістю та можливостями. Склад російської армії в Україні — оскільки більшість її довоєнних військовослужбовців було поранено або вбито, а найкраще обладнання знищене або захоплене — радикально змінився упродовж війни. Російське військове керівництво навряд чи може передбачити, як ця недисциплінована сила відреагує на холодні, виснажливі бойові умови, або чутки про українські напади. Недавній досвід показує, що ці війська можуть у паніці залишати свої позиції та техніку, як це зробили деморалізовані сили в Харківській області у вересні.

Це не віщує нічого доброго для планів Росії на полі бою. Зараз у Путіна, здається, є дві найближчі цілі: утримати контроль над якомога більшою частиною окупованих Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей і заморозити лінію фронту, встановивши кордон, на який українські сили не зможуть вийти, можливо, закріпивши це припиненням вогню. Це забезпечить більш стійку оборону, а також дозволить здійснювати ротацію військ і відновлювати сили. Україна та її прихильники, звичайно, дали зрозуміти, що жодна з цих умов не є прийнятною. І, як показує подальший прогрес українців на півдні, далеко не ясно, чи зможе Росія досягти будь-якої мети.