Військово-Морські сили України, як і загалом весь оборонно-промисловий комплекс нашої держави знаходиться у стадії трансформації. З огляду на безпекову ситуацію в Азово-Чорноморському регіоні, серед пріоритетів розвитку є технічне підсилення Військово-Морських Сил. Наразі в медіа просторі та серед фахівців є багато різних версій такого переозброєння. Хтось пропонує розвивати своє виробництво ОВТ, а хтось вважає, що треба робити ставку на іноземних партнерів. Крім того, є думка, що є необхідність зосередження особливої уваги на нарощуванні бойових спроможностей наших Військово-Морських сил у повній відповідності до стандартів НАТО. Важливу роль тут відіграють й строки виконання контрактів, тому що загроза існує і тільки нарощується.
Редакції інформаційного агентства «Оборонно-промисловий кур’єр» вдалося зустрітися з адміралом Ігорем Кабаненко, який був заступником міністра оборони України (2014), першим заступником начальника Генерального штабу ЗС України (2012-2013), що стану українського флоту та перспектив ВСМУ. Наразі Ігор Кабаненко очолює українську інноваційну агенцію з перспективних науково-технічних розробок UA.RPA, за форматом американської агенції DARPA. Варто й зазначити, що Ігор Кабаненко — кандидат воєнних наук.
Ігорю Васильовичу, як оптимально забезпечити захист інтересів України на морі, щоб ви запропонували?
На мій погляд, у розвитку Військово-морських сил мають бути чітко визначені пріоритети. Найважливішим є розділити, що є первинною потребою, а що можна відкласти на потім. Треба слідувати принципам НАТО, і вибудовувати усе у такому трикутнику: «Завдання – Спроможності Ресурси».
Звичайно, амбіції можуть бути й завищеними, але такий трикутник обов’язково буде нас «приземляти». Він буде вимушувати дивитися на найбільш ефективні варіанти саме в межах реальних ресурсів. Я продовжую бути прибічним концепції «москітного» флоту. Вона розвивалася століттями – є багато світових прикладів ефективності «дій зграї». В наших умовах, що склалися внаслідок непропорційного розподілу Чорноморського флоту СССР та захоплення Росією частини корабельного складу ВМС України, я вважаю, треба віддати пріоритет москітному флоту. Тобто, різним катерним платформам: ударним, патрульним та іншим. Тим паче, наші партнери готові нас підтримувати в реалізації першого і другого етапу нашої Стратегії розвитку Військово-Морських Сил — 2035. Москітний флот – це асиметричне вирішення питання захисту інтересів Української держави на морі. Треба розуміти, що таких спроможностей, щоб симетрично протистояти Росії, в нас немає. Саме тому й треба шукати асиметричні можливості, які дозволять стримувати та адекватно реагувати на агресора.
Тобто якщо вирішиться, що Україна купуватиме корвети, але відтермінує закупівлю ракетних катерів, то це буде не зовсім правильне рішення, на вашу думку?
Саме так, тому що пакет ресурсів один, і він невеликий. Якщо левову частку забрати на корвети, які не з’являться найближчими роками, то як вирішувати проблему захисту з моря саме сьогодні? За сім років війни ми не створили «москітне» угруповання, точніше, ми не створили ніякого угруповання на морі. Якщо казати, що перший пріоритет у нас корвети, то ми чітко повинні розуміти, що ситуація ще довго буде залишатися такою, як вона є зараз. Тобто, Україна залишатиметься вразливою з моря та матиме дуже обмежені можливості реагування на агресію Росії.
Багато хто очікував, що американські катери Mark VI з’являться у 2021 році. Але нещодавно було оприлюднено інформацію, що їх можна очікувати лише у 2022 році. Щось пішло не так у перемовному процесі? Як ви можете це прокоментувати?
На мій погляд, нам треба бути послідовними. Варто розуміти що на катері Mark VI матрос строкової служби служити не зможе служити. Таке озброєння потребує серйозних технологічних знань особового складу, який приходить на службу не на 1-1,5 року, а на значно більший термін часу. Тобто, мають бути професійні моряки, які пов’язують з цим своє життя, та підготовлені до роботи в високотехнологічній системі «людина-машина». Це вимагає відповідних знань та навичок, а також серйозної мотивації. А у нас зазвичай військові розбираються в техніці «по ходу справи», а ось передбачливості, прозорливого мислення не вистачає. Через такий підхід процеси отримання західних бойових систем у нас затягуються, переходять у стадію довгих обговорень, при цьому інколи не можливо зрозуміти чого конкретно хоче українська сторона., Тут ми торкаємося й питання сумісності з НАТО на рівні військової культури та розуміння того, як це працює в них.
Катери Mark VI повинні увійти до складу різнорідного «москітного» угруповання, бойових катерів. Для України це угруповання має складатися з наступних платформ. У першому ешелоні мають бути патрульні катери, які забезпечують присутність у важливих районах (зонах), висвітлення обстановки, попереднє розпізнавання цілей, об’єктів противника, а також докризове реагування. Потім – амфібійно-ударні катери Mark VI, які забезпечуватиме швидке реагування на зміни обстановки та нарощування зусиль, випередження противника в кризовому реагуванні – фахівці розуміють важливість цієї місії. У третьому ешелоні мають бути ракетні катери, які вже за даними розпізнавання і цілевказівки мають наносити високоточні удари. Звичайно, це дуже приблизний, схематичний опис оперативної побудови «москітного» угруповання. Але, головним в ній є можливість синергії навченості особового складу та бойових властивостей «москітів» ефективно діяти проти більших за розмірами та більш потужних кораблів противника. Саме це має принести необхідну ефективність при виконанні завдань із захисту України з моря.
Що стосується строків поставки катерів Mark VI в України, то це може бути прискорено різними рішеннями, більшість з них – на боці України. Головними в цьому питанні є політична воля в прийнятті відповідних рішень, військова послідовність в їхній реалізації і відповідна ресурсна підтримка.
В Україні сьогодні оголошено про проект локалізації виробництва британських ракетних катерів P-50 із сучасними американо-норвезькими ракетами NSM (Naval Strike Missile), про який стало відомо з візиту Президента Зеленського до Великобританії. Та є проект, або, навіть, кілька проектів виробництва ракетних катерів за розробками миколаївського Дослідно-проектного центру кораблебудування. Вони конкурують між собою. Як ви можете прокоментувати ці проекти, якому треба віддавати перевагу?
Якщо ми говоримо про ракетний катер, а не катер з ракетами (рекомендую не плутати ці речі), то британська пропозиція Україні заслуговує серйозної уваги і реалізації. Свого часу ми багато намагалися створювати своє. Навіть, було фінансування, були розробленні технічні умови, робоча конструкторська документація і т. д. aж до технічних проектів, але нічого не вдалося реалізувати. Тут є ціла низка причин. Я гадаю, що найбільш ефективно зараз не покладатися виключно на свої сили. Західний світ так не працює. Це демонструє й досвід сусідніх Польщі та Румунії, я маю на увазі, у сфері розвитку військово-морських сил. Вони мають досвід гнучкої, але тісної кооперації із західними виробниками зразків озброєння військово-морської номенклатури. Варто розуміти, що у західних компаній є серйозні сучасні технології. А в нас, чого таїти гріха, – багато технологій щодо будівництва флоту застрягли ще у 80-х роках минулого століття. Якщо ми хочемо бути сучасними та ефективними, то нам потрібна кооперація. Але тут проблема в нас. В Україні є серйозні промисловці, які вивчають ринок, і вони за ідею кооперації, але є й частина людей, які вважають, що вони самостійно усе зможуть зробити. Я переконаний, що непобудовані корвети проекту 58250 – це наш шлях помилок, який ми вже пройшли. Я вважаю, що рівень нашої технологічної досконалості ми можемо оцінити, оглянувши катер «Гюрза». Це, до речі – не катер «москітного» флоту.
А що ви можете сказати про морську версію протикорабельного ракетного комплексу «Нептун»? Чи варто орієнтуватися на імпортний ракетний комплекс?
Треба розуміти, що сама ракета у протикорабельному комплексі – це 15-20 відсотків всього комплексу. Повинні бути системи зберігання, подачі та заряджання ракет, пожаробезпеки і багато інших. Для корабля це дуже важливо, бо він поєднує в стислому середовищі несумісні в звичайному житті речі – людей, боєзапас і паливо. І все це в агресивній морській воді. Тобто, я кажу про ті речі, які потребують створення. Для цього всього потрібен час.Розуміючи технічні нюанси цього непростого процесу, не маю оптимізму щодо швидкої побудови вітчизняного протикорабельного ракетного комплексу для корабельного носія. Також не варто забувати, що це все вимагає створення спеціальних бойових, експлуатаційних документів та документів бойової підготовки – правил ракетної служби, правил ракетної стрільби та тактичних керівництв.
Водночас, ми всі розуміємо, що ризики і загрози на морі нікуди не діваються, проблематика морської безпеки України загострюється і в цих умовах нам треба мати реальні спроможності для стримування противника. Ми також розуміємо, що в цьому контексті протикорабельні системи є найкращими. Постає питання: “чекати свого далі” чи “закуповувати сучасне зараз”. Для мене відповідь очевидна – доцільно закуповувати NSM (Naval Strike Missile), треба також будувати кооперацію. В подальшому це може нам допомогти у створенні сучасного національного протикорабельного ракетного комплексу.
В інтересах України на морі передбачено закупівлю дивізіону берегових ракетних комплексів «Нептун», створення «москітного» катерного флот, закупівля безпілотних авіаційних комплексів – для наведення ракетних комплексів на ціль. Але як рухатися далі, якщо в нас не буде потужної системи протиповітряної – протиракетної оборони, як вирішити це питання?
Якщо казати про берегову систему протиповітряної оборони, то звичайно вона потребує розвитку. Наразі, я вважаю, що ми повинні саме закуповувати та встановлювати найсучасніші системи. Тут нам варто розуміти, чи ми хочемо забезпечення своєї безпеки від ударів з повітря, а це в основному протидія ракетній зброї, тобто, перехоплення ракет, чи ми хочемо вкладати гроші у модернізацію радянського обладнання. На мою думку, сьогодні нам треба закуповувати системи протиповітряної оборони, але з можливістю трансферу технологій та локалізації виробництва такого озброєння в Україні.
І підводячи підсумок нашої в вами розмови, ви можете назвати три найголовніші пріоритети для захисту України на морі?
Якщо говорити про захист України на морі, я би зосередився на трьох найважливіших речах.
По-перше, це ракети NSM (Naval Strike Missile) та бойові інформаційні управляючі системи (системи С2 в термінології НАТО). Чому це важливо? Такі речі є ключовими для реалізації концепції «москітного» флоту на морі. Ракета NSM — це реальна можливість стримування ворога на морі саме зараз, а не колись в майбутньому. Повністю сумісна з НАТО система SYNTACS C2 забезпечить близько 50% приросту спроможностей, того ж Mark VI, ракетного чи патрульного катеру.
По-друге, все ж таки я б рекомендував думати зовсім про нову концепцію навчання, підготовки та мотивації персоналу флоту. Радянський підхід якнайскоріше повинен відійти у минуле. Потрібен новий військовий моряк.
Ще одним пріоритетом я би поставив позбавлення «концептуального спагеті», тобто використання бюджету на переозброєння у такий спосіб, коли визначено забагато різнорідних пріоритетів, але кожен фінансується «трішки». Ми маємо не лише чітко визначити пріоритети, але й ресурсно забезпечити їхню покрокову їх реалізацію. Не треба відтягувати ресурси на те, що є чиєюсь амбіцією, але немає підтвердження її реалізації. Ми маємо концентруватися на тому, що ми можемо зробити вже зараз. На те, на що у нас є ресурси. Та на те, що негайно потребує розвитку.