Професійна військова освіта США та НАТО: від тактики до стратегії

 

Автор: Ібрагім Габідулін

 

Війна як проблема знання, а не лише сили

 

Українсько-російська війна дуже швидко зруйнувала кілька старих ілюзій. Одна з них — що достатньо мати хоробрих людей і зброю, а далі перемога «випливає» сама собою. Насправді сучасна війна — це щоденна конкуренція інтелекту: хто швидше вчиться, хто швидше узагальнює досвід, хто швидше перетворює тактичні знахідки на системні рішення.

 

Тактичний успіх, навіть серія тактичних успіхів, не гарантує стратегічної перемоги. Між ними є розрив. Його заповнює не героїзм і не “ще більше заліза”, а механізм державного масштабу: як країна, що воює, перетворює досвід війни на стратегічні висновки, національну стратегію та воєнну доктрину.

 

Саме тут стає критичною роль професійної військової освіти — як системи, що готує не лише командирів, а й стратегів; не лише виконавців, а й людей, здатних мислити війною як інструментом державної політики.

 

У системі професійної військової освіти США та НАТО використовується чітке розрізнення між двома взаємопов’язаними, але не тотожними поняттями: Professional Military Education (PME) та Joint Professional Military Education (JPME) [1, 2, 3].

 

PME — це загальний термін, що охоплює всю систему професійної військової освіти, від підготовки молодших офіцерів до навчання на стратегічному рівні. PME включає тактичний, оперативний і стратегічний рівні підготовки та реалізується через відповідні військові академії, командно-штабні коледжі й університети оборони.

 

JPME — це спеціалізована частина PME, орієнтована на підготовку офіцерів і цивільних керівників до спільного (joint), міжвидового та міжвідомчого застосування сил:

• взаємодія між видами збройних сил (сухопутні, повітряні, морські, кібер тощо);
• взаємодія між військовими і цивільними органами держави;
• робота в коаліційному та союзницькому форматі.

 

JPME має формувати здатність мислити війну як комплексне державне і суспільне явище, а не лише як сукупність бойових дій [4, 5]. Саме цей підхід пояснює, чому в системі JPME навчаються разом військові й цивільні та чому стратегічний рівень освіти не може бути зведений до “просунутої тактики”.

 

Три рівні професійної військової освіти (PME / JPME)

 

Професійна військова освіта в США та країнах НАТО вибудувана як послідовна система з трьох рівнів. Кожен рівень має власну освітню логіку, цільову аудиторію та конкретні інституції, що забезпечують підготовку відповідних категорій військових фахівців.

 

Тактичний рівень: формування офіцера і командира підрозділу

 

Перший рівень професійної військової освіти орієнтований на підготовку молодших офіцерів — командирів взводів і рот. Його ключова мета — сформувати базову військово-професійну і лідерську компетентність, а також закласти фундамент офіцерської культури.

 

Типові інституції цього рівня:

• United States Military Academy at West Point [6] — підготовка офіцерів Сухопутних військ;
• United States Air Force Academy [7] — підготовка офіцерів для Повітряних сил;
• United States Naval Academy [8] — підготовка офіцерів Військово-морських сил та Корпусу морської піхоти.

 

На цьому рівні домінує питання: як воювати і як командувати людьми в бою. Освіта має прикладний характер і безпосередньо орієнтована на тактичну реальність.

 

Оперативний рівень: підготовка командно-штабних офіцерів

 

Другий рівень призначений для старших офіцерів (зазвичай у званні майора — підполковника), які переходять від командування підрозділом до планування і управління операціями. Тут уже йдеться не про окремий бій, а про кампанію, операцію, взаємодію сил і засобів.

 

Типові навчальні заклади цього рівня:

• Система професійної військової освіти Сухопутних військ США організована в рамках Army University [9], яка координує підготовку офіцерів та цивільних у численних коледжах і школах, зокрема U.S. States Army War College [10] — підготовка офіцерів до оперативного рівня управління;
• Air University — система професійної військової освіти, що діє під управлінням United States Air Force (USAF) [11]. Air Command and Staff College— це конкретний коледж у складі Air University, який відповідає за оперативний рівень PME (як правило, майори / підполковники);
• U.S. Naval War College [12] — підготовка офіцерів ВМФ і Корпусу морської піхоти на рівні операцій і морських кампаній.

 

На цьому рівні офіцер вчиться:

• планувати операції;
• працювати у штабі;
• інтегрувати різні роди військ;
• взаємодіяти з союзниками.

 

Ключове питання рівня: як поєднати тактичні дії в єдину операційну логіку.

 

Стратегічний рівень: війна як інструмент державної політики

 

І нарешті — стратегічний рівень. Тут людина вже мислить не “операцією”, а державою у війні. Це інша логіка: політична, економічна, дипломатична, технологічна. Тут оцінюються:

• цілі війни (політичні й цивілізаційні);
• допустима ціна (людська, економічна, репутаційна);
• довгострокова стійкість держави;
• взаємодія з союзниками, суспільством, промисловістю.

 

Центральною інституцією цього рівня є Національний університет оборони — National Defense University (NDU) [13].

 

На стратегічному рівні військовий і цивільний управлінець мають говорити однією мовою. Саме тому в США стратегічна військова освіта організована не як “ще один курс для офіцерів”, а як державна інституція, де навчаються і військові, і цивільні управлінці сектору безпеки.

 

Лідерство як наскрізний елемент професійної військової освіти

 

Характерною особливістю системи професійної військової освіти США та НАТО є те, що формування лідерських якостей проходить “червоною ниткою” через усі рівні навчання — від підготовки молодшого офіцера до стратегічного рівня, де навчаються вищі військові та цивільні керівники сектору безпеки.

 

На тактичному рівні лідерство розглядається передусім як відповідальність за людей у бою, уміння приймати рішення в умовах ризику та невизначеності, моральна стійкість і приклад особистої поведінки. На оперативному рівні акцент зміщується на лідерство в організаціях і штабах, управління складними структурами, взаємодію між видами військ і партнерами.

 

На стратегічному рівні, зокрема в системі National Defense University, лідерство розуміється значно ширше — як здатність:

• мислити війною в масштабі держави;
• поєднувати військові, політичні, економічні та суспільні чинники;
• працювати в цивільно-військовому та міжвідомчому середовищі;
• нести відповідальність за стратегічні рішення, наслідки яких виходять далеко за межі поля бою.

 

Принципово важливо, що в цій моделі лідерство не зводиться до окремого курсу чи дисципліни. Воно формується через методи навчання — роботу з кейсами, стратегічні ігри, міждисциплінарні дискусії, аналіз реальних воєн і криз. Саме тому стратегічна військова освіта готує не лише фахівців із планування операцій, а лідерів, здатних діяти в умовах комплексної, тривалої і суспільно всеохопної війни.

 

Стратегічний рівень у США: NDU як державний вузол стратегічного мислення

 

NDU часто помилково уявляють як “університет для генералів”. Насправді його роль значно ширша. Це не просто навчальний заклад, а вузол з’єднання освіти, науки та стратегічного планування, який працює для військових і цивільних керівників оборонної сфери.

 

NDU — це не «один університет» і не лише аналітичний центр. Це інтегрована екосистема, де:

• є навчальні заклади стратегічного рівня (коледжі);
• і є інститут стратегічних досліджень, який безпосередньо залучений до навчального процесу.

 

Саме це і є принциповою відмінністю від радянської / пострадянської логіки.

 

Освітнє ядро NDU: коледжі

 

У межах NDU діють коледжі, які відповідають за підготовку вищого офіцерського і цивільного керівного складу:

• National War College. Стратегічна підготовка вищих офіцерів і цивільних керівників сектору безпеки [14].
• Joint Forces Staff College. Підготовка офіцерів до спільних операцій і міжвидової взаємодії [15].
• College of International Security Affairs. Фокус на сучасних конфліктах, гібридній війні, тероризмі, стабілізаційних операціях, міжвідомчій взаємодії [16].
• Eisenhower School for National Security and Resource Strategy. Стратегія, оборонні ресурси, промисловість, економіка війни [17].

 

Саме ці коледжі є навчальними закладами, де відбувається підготовка слухачів стратегічного рівня.

 

Ще на початку 1990-х мене здивувало, що в NDU разом з бойовими офіцерами навчались цивільні. Сьогодні стає зрозуміло, що саме така модель дозволяє перетворювати досвід війни на державну стратегію

 

Чому NDU — це не просто освіта

 

На стратегічному рівні головним стає не підготовка “ще одного хорошого командира”, а формування людини, здатної:

• мислити категоріями державних цілей і ресурсів;
• працювати у міжвідомчому середовищі (оборона, розвідка, дипломатія, фінанси, промисловість);
• розуміти війну як динамічну систему, де технології, економіка і суспільство часто важать не менше, ніж бойові дії.

 

Саме тому NDU — це інституційна “точка зборки” стратегічної компетентності. Вона потрібна, щоб держава могла не лише воювати, а й вчитися війні на власному досвіді, робити висновки, оновлювати підходи, а не повторювати помилки.

 

Вбудованість у систему національної безпеки

 

Ключова особливість американського підходу — стратегічна освіта не існує “сама по собі”. Вона пов’язана з державним контуром планування. Тому NDU формує середовище, де:

• досвід війни осмислюється не як приватна історія підрозділу,
• а як матеріал для державних висновків.

 

Інститут національних стратегічних досліджень: механізм переходу від досвіду війни до стратегії держави

 

У системі стратегічної військової освіти США принципово важливою є не лише наявність навчальних програм стратегічного рівня, а й інституційний механізм, який забезпечує перехід від бойового досвіду до стратегічних висновків і державних рішень. Саме цю функцію в межах NDU виконує Інститут національних стратегічних досліджень — Institute for National Strategic Studies (INSS) [18].

 

INSS — не аналітичний центр, а елемент стратегічної освіти

 

INSS часто описують як аналітичний центр або «think tank», але таке визначення є спрощеним. Його принципова особливість полягає в тому, що він організаційно вбудований у систему стратегічної військової освіти, а не існує паралельно чи автономно.

 

Це означає, що:

• аналітична робота INSS тісно пов’язана з освітнім процесом;
• викладачі та дослідники працюють у єдиному інтелектуальному середовищі зі слухачами стратегічного рівня;
• результати досліджень одразу використовуються в навчальних програмах, сценаріях, стратегічних іграх та дискусіях.

 

Таким чином, INSS не є “зовнішнім експертом”, а виступає внутрішнім інтелектуальним ядром стратегічного рівня освіти.

 

Функція INSS: узагальнення, а не накопичення фактів

 

Головне завдання INSS — не збір інформації як такої, а узагальнення досвіду. Йдеться не лише про аналіз поточних конфліктів, а про виявлення закономірностей, трендів і стратегічних наслідків війни.

 

INSS працює на стику кількох потоків знання:

• бойовий досвід і викладені уроки (lessons learned) [19];
• стратегічні оцінки майбутнього безпекового середовища;
• політичні, економічні та технологічні фактори війни.

 

Результатом цієї роботи стають:

• аналітичні доповіді;
• стратегічні огляди;
• концептуальні документи і «білі книги»,
• які використовуються органами державної влади — від Пентагону до Конгресу і Адміністрації Президента США.

 

Ключовий момент полягає в тому, що тактичний досвід не піднімається до рівня стратегії автоматично. Без спеціальної інституції він залишається фрагментарним, прив’язаним до конкретних підрозділів або операцій. INSS виконує роль “фільтра і підсилювача”, який перетворює досвід війни на стратегічне знання державного масштабу.

 

Lessons Learned як інституційний механізм осмислення війни

 

У збройних силах США та НАТО викладені уроки (Lessons Learned) є не епізодичною рефлексією, а інституціоналізованим процесом, інтегрованим у систему військової освіти, доктринального розвитку та стратегічного планування. На рівні Сухопутних військ США цю функцію виконує Center for Army Lessons Learned (CALL) [19], який забезпечує збір, аналіз і трансляцію бойового досвіду безпосередньо в навчальні програми та підготовку офіцерів оперативного рівня. На міжвидовому рівні аналогічну роль відіграють структури Об’єднаного комітету начальників штабів США, що відповідають за Joint Lessons Learned [20] і забезпечують узагальнення досвіду спільних (joint) операцій. У НАТО ключовою аналітичною інституцією виступає Joint Analysis and Lessons Learned Centre (JALLC) [21], яке поєднує аналіз бойових дій, навчань і операцій із розвитком доктрин та освітніх програм. Принципово важливо, що в цих системах Lessons Learned не зводиться до звітності, а слугує механізмом перетворення тактичного досвіду на елемент стратегічного мислення [22, 23].

 

Освіта і наука як єдиний цикл стратегічного мислення

 

Світова практика показує, що стратегічні дослідження у сфері безпеки та оборони ефективно розвиваються не в ізольованих інститутах, а в системі вищої військової освіти, де наука, підготовка кадрів і практичний досвід війни формують єдине середовище. Саме така модель дозволяє перетворювати бойовий досвід і технологічні інновації на доктрину, освітні програми та державні рішення

 

Поєднання стратегічної освіти і стратегічних досліджень створює замкнений інтелектуальний цикл: от досвіду війни і операцій до аналітичного узагальнення і стратегічної інтерпретації, далі до

формування концепцій і стратегічних підходів до включення цих підходів у навчальні програми стратегічного рівня, а також підготовка нового покоління стратегів, здатних діяти в реальних умовах війни.

 

У цій моделі наука не існує “поруч” з освітою. Вона організована через освіту — у формі магістерських і докторських програм, міждисциплінарних дослідницьких груп, стратегічних ігор і практичних кейсів.

 

Саме така організація дозволяє:

• уникати розриву між теорією і практикою;
• постійно оновлювати стратегічне мислення відповідно до змін характеру війни;
• формувати не окремі аналітичні висновки, а сталу стратегічну школу.

 

Чому без такого механізму стратегія стає декларативною

 

Досвід США показує: якщо між бойовим досвідом і стратегічними документами немає інституційного “мосту”, стратегія швидко втрачає зв’язок з реальністю. Вона перетворюється на декларацію намірів, а не на робочий інструмент управління війною.

 

Саме тому стратегічна освіта і стратегічні дослідження вбудовані в єдину інституцію. Це дозволяє державі:

• вчитися на власних помилках;
• коригувати цілі і підходи;
• адаптувати воєнну доктрину до змін у технологіях, суспільстві та міжнародному середовищі.

 

Чому ця модель працює: інституційна логіка стратегічного навчання

 

Ефективність американської моделі професійної військової освіти визначається не окремими курсами чи програмами, а архітектурою всієї системи. Ключовим є те, що тактичний досвід, оперативне планування і стратегічне мислення з’єднані не декларативно, а через постійно діючі інституційні механізми.

 

По-перше, стратегічна освіта відокремлена від тактичної і оперативної, але не ізольована від них. Вона отримує на вході реальний досвід війни, але працює з ним іншими категоріями — політичними, економічними, ресурсними, союзницькими. Саме це дозволяє уникати механічного перенесення тактичних рішень на стратегічний рівень.

 

По-друге, освіта і наука утворюють єдиний цикл. Стратегічні дослідження не існують як зовнішня експертиза «поза навчанням», а є вбудованими в освітній процес. Викладачі одночасно є дослідниками, а слухачі стратегічного рівня — активними учасниками аналітичної роботи. Це забезпечує постійне оновлення змісту навчання відповідно до змін характеру війни.

 

По-третє, система не лише навчає, а й виробляє стратегічне знання для держави. Завдяки інтеграції аналітичної функції у стратегічний рівень освіти результати досліджень безпосередньо використовуються в процесі формування стратегічних документів, доктринальних підходів і сценарного планування. Центральну роль у цьому відіграє зв’язка National Defense University та вбудованого в нього Institute for National Strategic Studies, яка забезпечує перехід від досвіду війни до стратегічних узагальнень державного масштабу.

 

По-четверте, така модель формує спільну стратегічну мову для військових і цивільних керівників. Саме це дозволяє розглядати війну не лише як сукупність операцій, а як інструмент державної політики, що потребує узгодження з економічними, дипломатичними та суспільними цілями.

 

Від тактичного досвіду до національної стратегії: замкнений контур

 

Головна перевага описаної системи полягає у створенні замкненого контуру стратегічного навчання і мислення. У цій логіці бойовий досвід не накопичується як архів фактів, а проходить кілька послідовних етапів трансформації.

 

Спочатку тактичний і оперативний досвід фіксується і аналізується в аналітичному середовищі стратегічного рівня. Далі він узагальнюється з урахуванням ширшого контексту — міжнародного, технологічного, економічного. Після цього сформовані стратегічні висновки повертаються в освітній процес у вигляді оновлених програм, сценаріїв, стратегічних ігор і навчальних кейсів. Завершальним етапом є підготовка нового покоління керівників, здатних застосовувати ці підходи в реальному державному управлінні війною.

 

Такий контур принципово відрізняється від моделей, у яких:

• тактика і стратегія розірвані інституційно;
• аналітика існує поза системою навчання;
• стратегічні документи створюються без прямого зв’язку з освітнім середовищем.

 

Саме замкненість цього контуру робить систему стійкою до змін характеру війни. Вона дозволяє не лише реагувати на поточні виклики, а й накопичувати стратегічну пам’ять, формувати власну школу мислення і перетворювати навіть помилки на джерело розвитку.

 

Від еталонної моделі — до власних викликів

 

Описана вище модель професійної військової освіти демонструє не набір організаційних рішень, а принцип державного мислення про війну. Вона показує, як через чітку ієрархію освітніх рівнів та інтеграцію науки й навчання формується замкнений контур перетворення бойового досвіду на стратегічні рішення.

 

Ключовим у цій логіці є те, що стратегічний рівень освіти інституціоналізований. Він має власний освітній простір, власне аналітичне ядро і прямий зв’язок із процесом вироблення стратегічних документів. У США цю роль виконує National Defense University разом із вбудованим у нього Institute for National Strategic Studies, що забезпечує узагальнення досвіду війни і його трансляцію в національну стратегію та воєнну доктрину.

 

Цей приклад важливий не як модель для механічного копіювання, а як еталон логіки. Він дозволяє поставити фундаментальне питання: яким чином держава, що перебуває у тривалій і виснажливій війні, організує перехід від тактики до стратегії; де саме відбувається осмислення війни як явища державного масштабу; і в якому інституційному середовищі формується стратегічна пам’ять.

 

Саме з цієї точки зору доцільно перейти до аналізу системи військової освіти України — її сильних сторін, структурних розривів і потенціалу модернізації в умовах реальної війни.

 

Висновки

 

1. Професійна військова освіта стратегічного рівня є елементом національної безпеки. Вона виконує функцію не лише підготовки кадрів, а й формування державного бачення війни, її цілей, меж і ресурсної ціни.
2. Тактичний досвід не трансформується у стратегію автоматично. Для цього необхідні спеціальні інституційні механізми, здатні узагальнювати досвід, відокремлювати ситуативні рішення від довгострокових закономірностей і вбудовувати результати аналізу в систему освіти та стратегічного планування.
3. Інтеграція освіти і науки є ключовою умовою адаптивності. Коли стратегічні дослідження існують у межах освітнього процесу, держава отримує здатність швидко оновлювати зміст навчання відповідно до змін характеру війни і накопичувати власну стратегічну школу.
4. Ефективна модель створює замкнений контур стратегічного мислення. У такому контурі досвід війни стає джерелом знання, знання — основою освіти, а освіта — кадровою базою для стратегічних рішень.
5. Питання полягає не у запозиченні форм, а у відтворенні логіки. Саме інституційна логіка — чітке розмежування рівнів, інтеграція науки й навчання, зв’язок зі стратегічним плануванням — визначає спроможність держави мислити війну системно.
6. Виховання лідерських якостей проходить “червоною ниткою” через усі етапи підготовки. Від відповідальності за людей і рішення в бою — до здатності мислити війну в масштабі держави, діяти в міжвідомчому та цивільно-військовому середовищі й нести відповідальність за довгострокові наслідки стратегічних рішень.

 

У наступній статті ця логіка буде використана як аналітична рамка для розгляду системи військової освіти України — з урахуванням реалій війни, наявних напрацювань та можливих напрямів модернізації.

 

Ібрагім Габідулін,

військовий експерт,

фахівець з питань застосування Повітряних сил,

полковник у запасі

 

Джерела

1. CJCSI 1800.01G — Officer Professional Military Education Policy (OPMEP). https://www.jcs.mil/Portals/36/Documents/Library/Instructions/CJCSI%201800.01G.pdf/
2. Joint Chiefs of Staff. CJCS Instructions. https://www.jcs.mil/library/cjcs-instructions/
3. Joint Chiefs of Staff. Joint Education. https://www.jcs.mil/Doctrine/Joint-Education/
4. Ryan Wadle and Heather Venable. Breadth or Depth: The Ongoing Battle in Professional Military Education. https://ndupress.ndu.edu/Media/News/News-Article-View/Article/4364889/breadth-or-depth-the-ongoing-battle-in-professional-military-education/
5. Joint Professional Military Education Overview. https://www.ndu.edu/Portals/59/Documents/BOV_Documents/2024/April/3.%20Joint%20Professional%20Military%20Education%20Overview.pdf?ver=slUTVOK8NSu8wKR5ZcWNqQ%3D%3D&/
6. United States Military Academy at West Point. https://www.westpoint.edu/
7. United States Air Force Academy. https://www.usafa.edu/
8. United States Naval Academy. https://www.usna.edu/
9. Army University. https://armyuniversity.edu/
10. United States Army War College. https://www.armywarcollege.edu/
11. Air University. https://www.airuniversity.af.edu/
12. U.S. Naval War College. https://www.usnwc.edu/
13. National Defense University. https://www.ndu.edu/
14. National War College. National Defense University. https://nwc.ndu.edu/
15. Joint Forces Staff College. https://jfsc.ndu.edu/
16. College of International Security Affairs. https://cisa.ndu.edu/
17. The Eisenhower School for National Security and Resource Strategy. https://es.ndu.edu/
18. Institute for National Strategic Studies.

National Defense University. https://inss.ndu.edu/

19. Center for Army Lessons Learned. https://www.army.mil/call/
20. Joint Chiefs of Staff. Joint Lessons Learned. https://www.jcs.mil/Doctrine/Joint-Lessons-Learned/
21. JOINT ANALYSIS and LESSONS LEARNED CENTRE. NATO’s Lead Agent for Lessons Learned. https://www.jallc.nato.int/
22. NATO Lessons Learned Portal. https://nllp.jallc.nato.int/news/Pages/NewsList.aspx/
23. Defense Logistics Agency. The Nation’s Logistics Combat Support Agency. https://www.dla.mil/Working-With-DLA/Applications/Details/Article/2938315/joint-lessons-learned-info-system/.