АРМІЇ СВІТУ ЗРАЗКУ 2030 — АМЕРИКАНСЬКИЙ ЕКСПЕРТ

У 2030 році більшість сухопутних військ будуть вельми схожі з найбільш смертоносними силами сучасності, за винятком кількох моментів

Переклад матеріалу надав портал inosmi.ru, оригінал на сторінці The National Interest

Після закінчення холодної війни різко змістився акцент на наземні бойові дії. Наразі відносно небагато операцій спричиняють за собою поразку схожих з точки зору технологій і доктрини сил, яка призводить до завоювання або звільнення територій. Важливим елементом залишається підготовка до цих операцій, але у наземних військ є безліч інших пріоритетів, деякі з яких (зокрема боротьба із повстанськими рухами і поліцейський контроль) сягають корінням витоків сучасної військової організації.

Як буде виглядати співвідношення наземних сил у 2030 році, після того, як відгримлять потенційні війни проти тероризму і війни російської реконсолідації (детальніше про це нижче)?

 Робити прогнози не просто, але трохи щодо простих питань можуть пролити світло на наш аналіз. Це дослідження мотивують зокрема три питання:

1. Чи має армія доступ до національних ресурсів, включаючи інноваційну технологічну базу?

2. Чи володіє армія достатньою підтримкою з боку політичних органів без шкоди для незалежності організації?

3. Чи має армія доступ до емпіричного навчання; чи вона може навчатися і впроваджувати інновації в реальних умовах?

З урахуванням цих питань у 2030 році більшість сухопутних військ будуть вельми схожі з найбільш смертоносними силами сучасності, за винятком пари моментів.

Індія

Індійська армія готова стати поруч із елітними наземними з’єднаннями світу. Вона справлялася із бойовими діями в усьому розмаїтті їх інтенсивності, борючись проти маоїстського заколоту всередині своєї країни, підтриманого Пакистаном заколоту в Кашмірі і цілої низки інших, менш масштабних внутрішніх операцій. Водночас індійська армія чудово підготовлена до бойових дій високої інтенсивності проти Пакистану, оскільки давно визнала необхідність проведення навчань в умовах, наближених до бойових. Загалом все це допомогло Делі перетворити свою армію на ефективний інструмент зовнішньої і внутрішньої політики.

 І хоча індійська військова техніка завжди відставала від конкурентів за багатьма істотними параметрами, сьогодні Індія має доступ практично до всієї різноманітності військових технологій. Доповненням до зростального внутрішнього військово-промислового комплексу Індії стало придбане нею у Росії, Європи, Ізраїлю та США озброєння. Незважаючи на необхідність конкуренції з військово-повітряними і військово-морськими службами, в майбутньому індійській сухопутній армії буде необхідний більш широкий доступ до передових технологій, що зробить її ще більш грізною силою.

Франція

З усіх європейських країн найбільш боєздатну і смертоносну армію збереже, найімовірніше, Франція. Вона прагне грати одну із основних ролей у світовій політиці і твердо вірить у необхідність ефективних наземних сил. У майбутньому процес продовжиться, а, можливо, навіть прискориться на тлі здобуття більшого контролю над військовим апаратом та апаратом безпеки Євросоюзу.

Військово-промисловий комплекс Франції зберігає стійкість як на внутрішньому, так і на експортному фронтах. Її армія має командну та сучасну комунікаційну апаратуру і є основою для більшості багатосторонніх сил ЄС. Вона також має доступ до відмінного польового обладнання, включаючи танки й артилерію. Прихильність французького уряду підтриманню сильної вітчизняної збройової промисловості йде армії лише на користь.

 Французька армія має значний досвід проведення операцій від нижньої до верхньої межі бойового спектру. Вона брала участь в афганському і північноафриканських театрах війни з тероризмом, використовуючи регулярні війська та підрозділи спеціального призначення для підтримки місцевих жителів і завдавання поразки ворожим нерегулярним частинам. Сухопутні сили також користуються підтримкою двох інших видів служб: військово-морські сили Франції мають непоганий експедиційний потенціал, а ВПС все більше концентруються на заходах забезпечення, куди входять зокрема транспорт і розвідка. Модульний, професійний характер армії наділяє її здатністю до швидкого розгортання на різноманітних територіях.

Росія

Наприкінці холодної війни російська армія пережила болісні перетворення, втративши більшу частину доступу до політичного впливу і трудових ресурсів. Військово-промисловий комплекс, який підтримував колись Червону армію, поступово розпався, залишивши військовим лише застарілу техніку в незадовільному стані. На цьому тлі довелося воювати в Чечні та інших районах.

Зараз дещо змінилося, але, зрозуміло, не все. Підйом російської економіки дозволив збільшити інвестиції в цю сферу. Реформи, особливо щодо підрозділів спеціального призначення, допомогли Росії виграти війну в Чечні. У 2008 році російська армія швидко розгромила Грузію, а в 2014 році ініціювала захоплення українського Криму. У сукупності ці війни можна охрестити «російською реконсолідацією», причому конфлікт, найімовірніше, ще не вичерпано. Російська сухопутна армія продовжує грати центральну роль у питаннях контролю над ближнім зарубіжжям, хоча за останні пару років вона значно поступилася місцем військово-морським і повітряним силам.

 У 2030 році російська армія залишиться смертоносною силою, але зіткнеться із серйозними проблемами. Однією з них може стати доступ до технологій, а іншою — трудові ресурси, оскільки армія, схоже, застрягла між старою моделлю військового обов’язку і системою комплектування ЗС добровольцями. Утім, сусіди Росії ще довгий час будуть побоюватися розмірів і майстерності російської армії (особливо в рамках так званих «гібридних» операцій).

Сполучені Штати Америки

Армія США є золотим стандартом наземних бойових сил щонайменше з 1991 року. Поразка іракської армії в 1991 році і її повне знищення в 2003-му залишаються найбільш вражаючими досягненнями наземних бойових дій з часів закінчення холодної війни. Протягом останніх п’ятнадцяти років армія продовжувала польові операції в Іраку й Афганістані, а спецназ просунувся ще далі.

Армія США має доступ до потужної системи військових інновацій поряд з військово-морським флотом, військово-повітряними силами і корпусом морської піхоти, навіть незважаючи на уповільнене зростання, що спостерігалося впродовж останнього десятиліття. Хоча частина використовуваного американською армією обладнання була вироблена ще в часи холодної війни, майже все воно зазнало цілої низки оновлень з метою приведення у відповідність зі стандартами сучасної мережевої війни. Армія володіє найбільшим у світі флотом розвідувальних БПЛА, що об’єднує передове спостереження зі смертоносною та високоточною вогневою міццю.

До того ж армія має п’ятнадцятирічний бойовий досвід у війнах проти тероризму, а це є найбільш тривалим періодом послідовних бойових дій як мінімум з часів індіанських воєн. Це, безумовно, таїть чимало небезпек, не в останню чергу через організаційне виснаження. Враховуючи, здавалося б, нескінченний характер воєн в Іраку й Афганістані, це не може не насторожувати. Втім, у 2030 році армія США залишиться, найімовірніше, найпотужнішою наземною бойовою силою у світі, причому з досить суттєвим відривом.

Китай

Принаймні з початку 1990-х років Народно-визвольна армія Китаю проводить всеосяжну реформу своїх сухопутних військ. Протягом десятиліть елементи НВАК виступали гарантами конкретних політичних фракцій у складі Комуністичної партії Китаю. З проведенням реформ НВАК стала однаково комерційною та військовою організацією, забезпечивши собі контроль над різноманітними малими підприємствами.

Ситуація стала змінюватися завдяки різкому піднесенню економіки в 1990-х і 2000-х роках. Маючи доступ до фінансування та передового технологічного сектору, наземні підрозділи НВАК почали скорочуватися і реформуватися, перетворюючись на сучасну військову організацію.

Подібно до свого американського «колеги», сухопутним силам НВАК доводиться розділяти фінансування з парою «ненажерливих» партнерів. Епоха зосередженості Китаю на наземних підрозділах ЗС за рахунок ВМФ і ВПС завершилася остаточно. До того ж НВАК ніколи не зможе повністю відмовитися від фракційної діяльності всередині Комуністичної партії Китаю; вони занадто тісно переплелися, щоб хоч віддалено нагадувати міцні західні військово-цивільні відносини.

Реформа включала в себе масштабні проекти модернізації обладнання, підготовку в умовах, наближених до бойових, і кроки із професіоналізації військ. І хоча НВАК не забезпечена настільки масштабним фінансуванням, як армія США, вона має доступ до практично необмежених кадрів і контролює більше ресурсів, ніж будь-яка інша армія в світі. Єдине, чого не вистачає НВАК, так це досвіду дій в умовах реальної ситуації; вона не проводила бойових операцій у реальному часі з часів китайсько-в’єтнамської війни і не грала ключових ролей у великих конфліктах цього століття. Утім, у мене немає підстав вважати, що найближчі п’ятнадцять років відбудеться зміна курсу чинних тенденцій модернізації та реформування НВАК.

Підсумок

Зрештою, відповіді на питання «як створити потужну армію» залишаються до болю простими. Високих результатів досягнуть ті держави, що володіють повним ентузіазму населенням і високим рівнем трудового капіталу, здатні запозичувати найбільш інноваційні технології у здорових і сучасних економік, а також структурувати свої цивільно-військові відносини. Ну і досвіду, звичайно ж, теж не завадить. Однак простота відповідей не означає легкодоступність цих установок.

Роберт Фарлі

Поделиться публикацией