Наприкінці листопада ц.р. в Києві пройшов круглий стіл на тему «Сучасний стан і перспективи підприємств авіаційної промисловості України». На заході представники органів державної влади, авіабудівних підприємств, закладів науки та освіти, експертних організацій обговорили стан та перспективи авіабудівної галузі. Учасники заходу констатували, що останні 10 років авіаційна галузь в Україні не знаходила державної підтримки та звернулись до політичного керівництва з закликом негайно стати до вирішення системних проблем авіаційної промисловості України.

Про це на 16 грудня ц.р. повідомив Defense Express.

Учасники та гості круглого столу представляли: Офіс Президента, Мінекономіки, Державний концерн «Укроборонпром», ДП «АНТОНОВ», ДП «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О. Г. Івченка», ПАТ «Мотор Січ», ПАТ «Український науково-дослідний інститут авіаційної технології», Харківське державне авіаційне виробниче підприємство, Асоціація «Укравіапром», ПАТ «ФЕД», Корпорація «УАК», ТОВ «Авіаційно-космічні системи і технології», Профспілка авіабудівників України, Федерація роботодавців України, Національний авіаційний університет. Захід організовувався та проводився Українським інститутом майбутнього.

Україна все більше перетворюється на аграрну країну

Україна є однією з семи авіаційних держав світу. Але в галузі накопичився і не вирішується ряд проблем, які заважають ефективно працювати як всій галузі, так і окремим її підприємствам. На жаль, такі флагмани як Державне підприємство «Антонов» та Харківське державне авіаційне виробниче підприємство не можуть відновити серійний випуск літаків.

Якщо не створювати умови для оздоровлення та розвитку авіабудування, при збереженні статус кво, Україна з високою долею вірогідності на протязі п’яти років втратись авіаційну промисловість та ще більше перетвориться на аграрну країну. А така втрата приведе до стагнації інших видів промисловості – через свою високу технологічність одне робоче місце в авіабудуванні створює до 10-12 робочих місць в інших галузях, і в науці в тому числі.

Авіабудівна галузь є однією з головних в країні, і повинна нею залишитись. На сьогодні, відповідно до даних УкрНДІАТ, авіабудування України це:

• 40+ підприємств
• 52 400 робочих місць
• 000.000+ вартість реалізованої продукції дол. США 2011-2019 рр.
• 000.000+ відрахування до держбюджету дол .США 2011-2019 рр.

Ми маємо ситуацію, коли питання галузі роками нехтувались з боку влади. Аналіз тенденцій розвитку світового авіабудування свідчить про неухильну підтримку керівниками держав та урядами своїх вітчизняних виробників – в Україні така підтримка відсутня 10 років.

Політичне керівництво країни має терміново вирішити наступні системні проблеми:

1. В країні відсутній єдиний центр формування та реалізації державної політики з питань галузевого управління авіаційною промисловістю.Діяльність ДК «Укроборнопром» в цьому напрямку практично не здійснювалась, реалізація управлінських функцій виявилась неефективною. ДК «Укроборонпром» не є розпорядником бюджетних коштів, та існуючи тільки за рахунок внесків учасників, не може фінансувати їх виробничі програми. Наслідком є неконтрольований критичний стан всієї авіаційної галузі та загроза її втрати для України. Необхідно виокремити авіаційну галузь з ОПК – або в окрему галузь, або в поєднанні з космічною. Це дасть змогу вивільнитись від усіх регуляцій та обмежувальних ефектів, в тому числі міжнародних, що накладаються на авіабудування через віднесення його до оборонної сфери, основною функцією якої є забезпечення потреб у військовій зброї для обороноздатності держави.
2. Вже протягом 10 років відсутня Державна цільова програма науково-технічного розвитку авіаційної промисловості України на довготривалий період(мінімум 10-15 років), в якій комплексно відображатимуться шляхи вирішення основних проблем підприємств авіаційної промисловості, у тому числі й із залученням державної підтримки, з урахуванням необхідності завершення програм імпортозаміщення, сертифікації авіаційної техніки та підприємств авіапромисловості України за нормами EASA та FАА, формування попиту на літаки «Ан» на міжнародному та внутрішньому авіаційних ринках, розробки нових перспективних проектів, проведення модернізації та технічного переоснащення виробництв, створення та удосконалення інфраструктури післяпродажної підтримки продукції тощо.
3. Поряд з цим — багаторічна (більш ніж 10 років) відсутність державного оборонного та консолідованого державного замовлення на розробку, виробництво та постачання українських літаків і тренажерів для потреб держави(у першу чергу силових відомств), що суттєво знижує завантаженість підприємств галузі та перешкоджає просуванню української продукції на міжнародні авіаційні ринки.
4. Нереалізованість вимог Закону України від 20.12.2016 року N 1792-VIII «Про забезпечення масштабної експансії експорту товарів (робіт, послуг) українського походженняшляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту» щодо забезпечення ефективної діяльності Експортно-кредитного агентства та реального стимулювання експорту української продкукції. Такий стан справ перешкоджає виходу української продукції на міжнародні авіаційні ринки та зменшує експортний потенціал підприємств.
5. Авіаційні програми є довгостроковими та вимагають значних обсягів фінансування.Закордонні виробники мають можливість залучати значні кошти на тривалий термін під невеликі відсотки (4-6%). Складність та тривалість отримання кредитів державними підприємствами авіабудівної галузі, в тому числі отримання державних гарантій для залучення коштів на авіаційні програми, а також значно вища вартість таких коштів ставить українські підприємства у неконкурентні умови в порівнянні з західними виробниками. Необхідно значно спростити механізм одержання кредитів для реалізації авіаційних програм та зменшити вартість таких кредитних коштів для підприємств шляхом частковою компенсації їх відсоткової ставки експлуатантам авіаційної техніки, які знаходяться на території України. Кошти на здійснення такої державної фінансової підтримки необхідно щорічно, з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, передбачати у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Експортний контракт має бути основою для отримання кредиту в українських банках або держгарантій для попередньої оплати від інозамовника.

Необхідність здійснення реінвестування державою в авіаційну промисловість на рівні не менш 15 % від вартості реалізованої продукції галузі. У світовій практиці загальноприйнято надання державних преференцій для наукоємних галузей промисловості. Для авіабудівної галузі, як правило, це рефінансування на розробку та впровадження новітніх технологій у об’ємі до 15% від вартості реалізованої продукції галузі. Це сприяє інтенсивному розвитку підприємств галузі, що в результаті забезпечує високу конкурентоздатність країни.

Необхідність створення високо капіталізованої лізингової компанії. Фінансовий стан вітчизняних авіакомпаній не дозоляє їм придбавати нові українські літаки, замість яких в Україну ввозять через механізм лізингу, не сплачуючи ПДВ, західні «уживані» літаки, які ще мають певний строк експлуатації. Для стимулювання попиту на нові вітчизняні літаки необхідно створити високо капіталізовану лізингову компанію, основною метою якої буде просування через лізингові механізми українських літаків як на внутрішньому ринку, так і на світовому.

Неможливість здійснення, відповідно до вимог міжнародних авіаційних правил та зобов’язань ДП «АНТОНОВ» як розробника літаків, авторського нагляду, підтримки в експлуатації та льотної придатності цивільних пасажирських літаків «АН», що знаходяться у власності російських компаній внаслідок застосування до них санкцій за рішеннями РНБОУ, прийнятими у період 2016~2019 років.

Висока ризикованість перетворення державних підприємств авіаційної промисловості у публічні акціонерні товариства (корпоратизація) внаслідок можливості втрати безперервності дозвільних документів відповідно до Авіаційних правил (сертифікатів тиnу літаків, сертифікатів схвалення організації розробника, виробника, експлуатації та технічного обслуговування авіаційної техніки тощо), втрати поточних проекті та потенційних іноземних замовників, ймовірного погіршення фінансового стану підприємств внаслідок необхідності погашення згідно з вимогами Цивільного кодексу України великих сум кредиторської заборгованості внаслідок припинення діяльності (за вимогами кредиторів та партнерів), а також необхідності витрати значних власних фінансових ресурсів підприємств (витрати, пов’язані з оформленням правовстановлюючої та землевпорядної документації на об’єкти нерухомого майна, земельних ділянок та природних ресурсів, проведення незалежної оцінки таких об’єктів і ділянок та прав користування ними, оформлення прав інтелектуальної власності та їх оцінку, проведенням аудиту тощо). Тому необхідно мінімізувати зазначені ризики шляхом прийняття спеціального Закону України, який має врахувати особливості авіаційної промисловості.

До законодавства з питань перетворення державних підприємств слід повернути норми, які були вилучені у 2015 році, щодо обов’язку органів влади приймати управлінські рішення щодо долі об’єктів державної власності виключно на підставі прозорих і всебічних та прозорих обгрунтувань доцільності прийняття таких рішень та із залученням трудових колективів авіапромисловості. При цьому, саме прозорість процедур обгрунтування має сприяти зменшенню корупційних ризиків цих рішень, підвищення рівня відповідальності за них та участі громадськості.

Необхідність прийняття Закону про особливості правового режиму стратегічно важливих для економіки та безпеки держави підприємств, яким визначити систему норм, які б гарантували їх сталий розвиток і захист від втрати повного контролю над ними з боку держави.

Розглянути вищезазначені проблеми потрібно зараз, і це було б можливо зробити вже в цьому році – проекти можливих варіантів рішень розроблені та чекають розгляду політичним керівництвом країни.

Промисловий потенціал країни, у підсумку, залежить від потенціалу підприємств наукоємних та високотехнологічних підприємств. Авіаційна промисловість забезпечує економічний мультиплікаційний ефект для суміжних галузей економіки, поєднаних одним технологічним ланцюгом, та формує в світі імідж України, як розвинутої індустріальної держави.