ЯК РЕАНІМУВАТИ УКРАЇНСЬКИЙ АВІАПРОМ. Ч.1.

Від країни з повним циклом створення літаків — до технологічного відставання. Що робити?

Цим дописом відкривається серія статей про авіабудівну галузь та варіанти рішень для подолання кризи, збереження та розвитку українського авіапрому.

Більшість підприємств авіабудівної галузі входить до складу ДК Укроборонпром.

Після розпаду Радянського Союзу українська авіабудівна галузь зазнала значного скорочення, експорт авіаційної техніки з часом скоротився переважно до продажу військових літаків, що були у використанні або зберіганні Міністерства оборони.

Незважаючи на те, що Україна входить до числа держав, які мають повний цикл проектування та складання літаків, значна частина обладнання та електронних систем є іноземного виробництва. Такі електронні авіаційні системи мають значну частку наукоємних технологій та високу додану вартість, і в Україні переважно не виготовляються, або ж перебувають в стадії дослідних зразків.

Особливості українського авіапрому:

Сучасний стан авіаційної промисловості України має особливості, серед яких:

  1. значна залежність від зовнішнього ринку збуту продукції (перш за все російського);
  2. значна залежність від зовнішніх постачальників (перш за все російських) покупних комплектуючих виробів, електронних систем та матеріалів;
  3. незадовільний фінансово-економічний стан багатьох підприємств галузі, в тому числі відсутність обігових коштів;
  4. незбалансована державна політика в частині розподілу чистого прибутку в інтересах реінвестування у виробництво та нові продукти;
  5. вкрай недостатня державна фінансова та правова підтримка розробників та виробників авіаційної продукції.

Внаслідок втрати стабільного попиту на нові літаки в інтересах силових відомств Радянського Союзу, відсутності обігових коштів та державної підтримки на початку 90-х років авіабудування України почало стрімко втрачати темпи модернізації і технічного переозброєння основних виробничих фондів, високий рівень яких в умовах планової економіки завжди був йому притаманний. В наслідок чого, основним джерелом надходження коштів для виживання став ринок обслуговування літаючого парку літаків Ан та розвиток непрофільних напрямків діяльності.

Це призвело не тільки до прискореного старіння основних фондів, але і породило несприятливу тенденцію технологічного відставання вітчизняних авіаційних підприємств від загального світового рівня. Технологічний розрив з провідними світовими державами, який, на жаль, з кожним роком збільшується, самим негативним чином позначився на науково-технічних та виробничих можливостях з виготовлення новітніх зразків авіаційної техніки.

Вказані вище обставини, з одного боку, залишили в спадщину високий інтелектуальний рівень створення авіаційної техніки, а з іншого боку, в значній мірі звузили поле і ресурси для його функціонування та подальшого розвитку.

Авіаційна промисловість відноситься до пріоритетних галузей економіки України відповідно до Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості» від 12.07.2001р. № 2660-ІІІ.

Авіабудування визначено однією із високотехнологічних сфер економіки, що має стратегічний потенціал для створення товарів та послуг з високою доданою вартістю, збереження висококваліфікованих працівників, забезпечення обороноздатності держави, а також має роль розвитку аерокосмічної галузі.

У травні 2018 Уряд схвалив Стратегію відродження українського авіабудування на період до 2022 року. Також затверджено план заходів щодо її реалізації.

Не зважаючи на державні пріоритети, авіапідприємства ДК Укроборонпром продовжують рухатись до занепаду, або ж просто зависли у невизначеному стані..

Наглядно про стан авіабудівної галузі України, та ОПК в цілому, свідчать статистичні данні, підготовлені Профспілками авіабудівників України та які ґрунтуються  на даних Державної служби статистики України (завантажити можна на Google Drive).

Далі буде…

Віктор Плахута,

консультант Комітету Верховної Ради України

з питань національної безпеки і оборони