ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ РЕАЛІЗАЦІЮ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ У ЧУТЛИВИХ СФЕРАХ ОПК ТА ВТС

Фактично протягом усього періоду незалежності Україна стикалася із вагомими викликами її національним інтересам. Проте, як тепер очевидно, саме невміння, а інколи і небажання їх відстоювати, призвело до порушення територіальної цілісності та суверенітету частини української землі. Фахівці галузі безпеки переконані, що цьому суттєво сприяв безлад у одному з  ключових напрямків державної політики. Зокрема у оборонно-промисловій сфері.

На жаль, у країнах із молодою власною незалежною історією та за відсутності сталих інститутів влади і громадянського суспільства, роль керівників держави важко переоцінити. Після отримання незалежності у 1991 році українцям вистачило мудрості не допустити кровопролиття на рідній землі, сформувати у демократичний спосіб через процедуру виборів органи влади та, що вкрай важливо — забезпечити формування національних збройних сил, національної гвардії, прикордонної служби, що є необхідними атрибутами незалежної держави.

Проте, як вже можна стверджувати, саме керівництву України не вистачило «мудрості», досвіду проведення міжнародних переговорів, щоб погодившись на вимоги світових лідерів, насамперед США, Росії та Великобританії, щодо знищення ядерної зброї, яка перебувала на території України, отримати належним чином оформлені у вигляді міжнародно-правового документа гарантії безпеки.

Саме керівництво держави, підписавши Будапештський меморандум, всупереч вимогам п.6 Закону України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» поінформувало інших учасників Договору та світову спільноту про приєднання до нього у якості неядерної держави без отримання гарантій, оформлених у спосіб як того вимагав прийнятий ВРУ закон.

Нагадаємо, що п.6 вказував, що цей Закон набирає чинності після надання Україні  ядерними державами   безпеки,   оформлених   шляхом   підписання відповідного міжнародно-правового документа.

Цей приклад має стати уроком для теперішнього і майбутніх керівників України щодо неприпустимості відступу від букви закону, особливо коли йдеться про захист національних інтересів держави. Сьогодні можна багато розповідати про шалений тиск з боку світових лідерів, про економічну та політичну залежність молодої держави, але запобіжником від подібних спокусів завжди мають виступати затверджені на законодавчому рівні національні інтереси.

Чи є в руках президента України козирі, які б змусили Росію припинити підтримку воєнної агресії проти України? На мій погляд, головний козир – це те, що Україна ні на кого не нападала, а захищає відповідно до Статуту ООН власну територію. Однак слід наголосити, що наодинці Україні вкрай важко було б протистояти російській агресії, а тим більше повернути втрачені території, якщо не йдеться про втрату суверенітету. І всебічна підтримка з боку світової спільноти, насамперед США, Франції, Німеччини, інших країн НАТО та ЄС є серйозним запобіжником у подальшій ескалації агресії.

Водночас, військово-політичні конфлікти, що виникли протягом останніх 5-10 років, у тому числі й на Близькому Сході, вказують на суттєве руйнування міжнародних систем безпеки. А це вже набагато небезпечніше в умовах повернення від однополярного до двополярного, а можливо і багатополярного світу.

Фактично провідні країни після досить тривалого періоду економічного змагання перейшли до відкритої гонки озброєнь, і без відтворення традиційних і створення нових систем регіональної та світової безпеки, що враховували б сучасні реалії, навряд чи вдасться досягти стабільності.

Особливо небезпечним для України є фактичне припинення дії Договору про ракети середньої та меншої дальності, а також вихід Росії із Договору про звичайні збройні сили у Європі, що визначав флангові обмеження і встановлював механізми взаємної верифікації.

Саме тому, розробка та підписання подібних документів у новій редакції, могла б стати стержнем майбутньої системи заходів щодо запобігання, контролю та довіри у Європі, насамперед – створення демілітаризованої зони (поясу) вздовж українсько-російського кордону. Навряд чи без таких багатосторонніх угод можна сподіватись на встановлення довготривалого миру на континенті, який би у якомога менший спосіб залежав від зміни політичних еліт у країнах світу. Проте складність вирішення питання деокупації Криму може стати однією з головних перепон у підписанні подібних документів.

Судячи з окремих заяв президента, нова українська влада не піде на торги з Путіним щодо територіальної цілісності та порушення державного суверенітету, як би цього не хотіли у Кремлі. Водночас, до теперішнього часу, можливо з-за зосередження уваги на боротьбі за виборців, а також враховуючи складність проблеми керівництвом держави не була озвучена дорожня карта щодо відновлення територіальної цілісності України, чого безумовно очікують не лише українці, а й наші західні партнери. Також відсутня інформація щодо розробки стратегічних документів в апараті  РНБОУ, який мав би перетворитись у ефективний інформаційно-аналітичний центр з підготовки проектів відповідних стратегічних рішень.

Далеко не останню роль у цих питаннях має відігравати і законодавчий орган, який розпочне роботу невдовзі.

Що стосується функціонування оборонно-промислового комплексу, особливо, можливостей подолання негативних, зокрема, корупційних явищ у закупівлі російських комплектуючих для виконання державного оборонного замовлення за завищеними цінами, дозволю собі наступні оцінки.

В Україні завершились вибори, значно знизився градус викриваючих повідомлень у ЗМІ щодо зловживань у оборонно-промисловій сфері, але об’єктивні проблеми із закупівлею вкрай необхідних запасних частин та комплектуючих для українського війська залишаються. Переконаний, що лише проведення міжнародного фінансового аудиту не дозволить викрити корупційні схеми постачання до підприємств ОПК комплектуючих в обхід введених Російською Федерацією санкцій, та й не вирішить проблему імпортозаміщення комплексно, на державному рівні. Навряд чи в умовах критичної залежності відновлення боєздатності ОВТ від постачання окремих комплектуючих, що виробляються в Росії, інтереси національної безпеки України дозволяють здійснювати саме міжнародний аудит таких поставок. Для цього є достатньо державних контролюючих і правоохоронних органів, які, за відсутності конфлікту інтересів, спроможні перевірити їх на наявність корупційної складової. До того ж обороноздатність держави від розкриття (надання публічності цим схемам) точно не зросте.

Якщо хтось із політиків вважає, що після встановлення кримінальної відповідальності за використання не сертифікованих вузлів та комплектуючих і за зрив виконання державного оборонного замовлення усі проблеми будуть вирішені самі по собі, то це є також помилковою точкою зору.

Насамперед слід говорити про відсутність на шостому році війни затвердженої державної програми імпортозаміщення, яка б базувалася на програмних документах Генерального штабу та Міноборони України. Саме вони визначають обсяги та строки закупівлі і ремонту ОВТ, що потребує вирішення питань диверсифікації джерел постачання комплектуючих, у тому числі й шляхом налагодження їх власного виробництва.

Вимагати від підприємств різної форми власності інвестувати кошти у розробку, налагодження виробництва та оформлення «допуску» до використання виробів, альтернативних російським, за умов відсутності перспективи їх гарантованої закупівлі оборонним відомством, є безперспективною справою.

Тому рецепт один – уряд має відповідально підійти до питання формування ефективної державної військово-технічної і оборонно-промислової політики, забезпечити реалізацію якої мають призначені на керівні посади в оборонці професіональні, некорумповані кадри, у яких відсутній конфлікт інтересів та є бажання захищати інтереси України, а не окремих груп впливу. Крім того, має бути чітко визначена роль кожної складової сектору безпеки і оборони у вирішенні питань імпортозаміщення під загальною координацією Кабінету міністрів України.

Нині нова Наглядова рада ДК «Укроборонпром» приступила до роботи і одним із перших її рішень було оголошення нового тендеру з проведення фінансового аудиту концерну та його підприємств. Якщо аналізувати розміщену на сайті мету міжнародного аудиту, то це підтвердження фінансових звітів підприємств про результати діяльності за 2017 і 2018 роки.

Іншою метою міжнародного аудиту, і тут важко не погодитись із головою Наглядової ради концерну паном Абромавічусом, могла б стати необхідність підвищення при­вабливості для потенційних іноземних партнерів (у тому числі й інвесторів) вітчизняних підприємств ОПК шляхом підтвердження міжнародними аудиторами їх фінансових результатів та операційної ефективності. Проте, досягнення цієї мети без проведення відповідної підготовчої роботи до аудиту за міжнародними стандартами виглядає вкрай сумнівним. А кінцевий результат може мати протилежні наслідки.

У зв’язку з цим після завершення аудиту може виникнути питання цільового використання державних коштів, які, до речі, до кінця року мають бути повернуті до державного бюджету за рахунок додаткових відрахувань підприємств концерну, які сьогодні в умовах і без того обмеженого фінансування виконують вкрай важливі завдання із завершення випробувань та постановки на виробництво низки сучасних зразків зброї.

Представники нової команди анонсували реформування концерну і оборонно-промислового комплексу в цілому. Через конфлікт інтересів у колишнього політичного керівництва ОПК, з яким пов’язують усі негаразди, суспільство справедливо очікує від нового керівництва держави радикальних змін у цій сфері. Водночас, без ретельного комплексного аналізу ситуації щодо розробки і реалізації державної військово-технічної та оборонно-промислової політики, адекватності змісту та стану реалізації відповідних програмних документів з цих питань реальним і потенційним загрозам національній безпеці України, сформулювати оптимальні рішення вкрай складно, скільки б міжнародних дипломів не висіло на стінах у кабінетах майбутніх керівників галузі.

Важко погодитись із заявами людей, що асоціюють себе з реформами ОПК, стосовно відсутності різниці між «цивільним» і «оборонним» бізнесом, особливо для країни, що де факто перебуває у стані війни зі значно потужнішим агресором. Навіть головна мета та критерій оцінки діяльності, зокрема державних підприємств – це не отримання максимального прибутку як у «цивільному» бізнесі, а максимальне задоволення потреб оборони держави. І цим не можна нехтувати під час розробки стратегії розвитку концерну та його підприємств.

Після емоційних заяв представників ще старої влади про необхідність негайної ліквідації концерну, і навіть розробки у стінах Верховної Ради відповідного законопроекту, новопризначений голова Наглядової ради заявив, що передусім має відбутися міжнародний аудит з метою виявлення усіх правопорушень та притягнення винних до кримінальної відповідальності. Далі, в інтерв’ю виданню «Новое время» від 3.08.2019 року пан Абромавічус вже висловив думку, зокрема, що для визначення доцільності трансформації концерну у вертикально-інтегровані галузеві холдинги (що передбачено усіма чинними на сьогодні програмними документами) новій команді знадобиться від 5 до 10 років. А чи погодяться суспільство і керівники та працівники оборонних підприємств, насамперед тих, які сьогодні складають «костяк» «Укроборонпрому», ще 5 чи 10 років утримувати за кошти своїх працівників у теперішньому вигляді апарат концерну, якщо не відчуватимуть його ролі у генеруванні позитивних перетворень? Чи не стане сталою практика погашення з-за політичної доцільності заборгованості по зарплатні на одних підприємствах концерну за рахунок коштів інших, економічно активних підприємств? Чи спроможний концерн у існуючому вигляді реалізувати одну із головних визначених статутом функцій – проведення єдиної науково-технічної та технологічної політики, якщо так і не було відроджено роботу Науково-технічної ради концерну.

Тому, подібні заяви навряд чи можна назвати такими, що ґрунтуються на глибокому аналізі стану справ, результатах наукових досліджень та відповідному міжнародному досвіду з реформування ОПК. На жаль, досі також відсутні коментарі урядовців щодо початку проведення передбаченого Законом України «Про національну безпеку України» огляду військово-промислового комплексу, або принаймні про розробку порядку його проведення.

Отже, незважаючи на задекларовані наміри щодо позитивних змін у зазначеній сфері сектору безпеки і оборони та безпрецедентну довіру суспільства до команди новообраного президента, без відповідального підходу до призначення (збереження) професійних, патріотично налаштованих, не маючих конфлікту інтересів керівних кадрів на посади у концерні та його підприємствах, подолати існуючи проблеми галузі навряд чи вдасться.

І для цього зовсім не потрібно вносити зміни до Закону про люстрацію в частині, що передбачає автоматичну люстрацію усіх керівників державних підприємств ОПК. У разі прийняття внесеного Президентом України проекту закону у запропонованому вигляді на багатьох перспективних розробках сучасного озброєння та військової техніки можна буде поставити хрест, бо ніякі прогресивні менеджери, навіть і з гарвардськими дипломами не здатні замінити досвідчених генеральних та головних конструкторів, що створюють техніку світового рівня разом із своїми колективами працівників.

Ще одне чутливе питання. Яким чином усунути існуючий протягом останніх років конфлікт інтересів між президентом та урядом у питаннях управліннях ОПК? По-перше, з огляду на склад ОПК, до якого входять не лише державні, а й приватні підприємства, частка продукції яких у ДОЗ сьогодні перевищує 50%, термін «управління» коректно застосовувати лише стосовно об’єктів державної власності, а також відносно оборонних проектів, що виконуються за бюджетні кошти. Що стосується ОПК загалом, то більш коректним буде зазначити про завдання державного регулювання цієї сфери, створюючи сприятливі рівні можливості для інноваційного розвитку оборонних підприємств усіх форм власності.

По-друге, на відміну від військово-технічного співробітництва, яке є складовою зовнішньої політики держави, відповідальність за реформування та розвиток ОПК, згідно із законодавством, має нести саме уряд. При цьому у Президента України, як до речі і у парламенту, є чимало важелів для здійснення контролю за цією сферою, зокрема через РНБОУ, в процесі підготовки проектів  державного бюджету, ДОЗ, інших документів оборонного планування. Крім того функції демократичного контролю покладено і на громадські організації.

Попередній Президент України фактично замкнув усі важелі управління ОПК на себе, і це стало однією із причин того, що окрім вдалої реалізації окремих оборонних проектів, глава держави де факто став одноосібним відповідачем за усі корупційні прояви, що мали місце на державних підприємствах і у державних замовників за «мовчазливої згоди» контролюючих та правоохоронних органів. Це саме той випадок, коли була порушена система важелів і противаг, а питання реального конфлікту інтересів у посадових осіб залишилось «поза кадром». І ще один парадокс полягає у тому, що керівники концерну намагаються бути підзвітними тільки президенту. А за бюджетними коштами звертаються до уряду.

В цілому Україна має зберігати інституційну пам’ять і завжди виходити із власних національних інтересів, так само, як це робили і роблять наші стратегічні партнери. Окрім помилок при підписанні Будапештського меморандуму можна згадати і про знищення на вимогу партнерів у 2000-х роках 1000 одиниць ПЗРК, оперативно-тактичних ракетних комплексів «Скад», півмільйона одиниць стрілецької зброї, ліквідації літаків стратегічної авіації тощо. У всіх цих та багатьох інших випадках не йшлося про захист національної безпеки України, проте йшлося про забезпечення цілей нерозповсюдження та функціонування міжнародних систем безпеки (на чому наполягали партнери). А сьогодні, коли Україна стала однією із жертв наслідків руйнування тих самих систем безпеки, знадобились роки, щоб розблокувати у певній мірі отримання від партнерів зброї для захисту власного суверенітету.

Допомога іноземних партнерів у питаннях реформування ОПК могла б бути спрямована на створення законодавчих засад для інституційних перетворень, притоку інвестицій в український ОПК, мінімізації корупційних ризиків, захисту інтелектуальної власності, прав інвесторів, лібералізації з дотримання міжнародних зобов’язань з питань нерозповсюдження та експортного контролю зовнішньоекономічної діяльності, спільного із західними партнерами виходу на світові ринки зброї. Також представляє інтерес питання організації державних оборонних закупівель та державно-приватного партнерства.

У цьому сенсі досвід як США, так і інших країн НАТО та ЄС навряд чи можна переоцінити. Головне слід пам’ятати, що остаточне рішення має бути за керівництвом України, яке має приймати його на підставі усієї як модно казати «релевантної» інформації та виходячи з інтересів національної безпеки.

Окрім вирішення кадрових питань в управлінській вертикалі ОПК, з урахуванням озвучених оборонним відомством негативних тенденцій щодо стану фінансування у цьому році державного оборонного замовлення, необхідно негайно провести ретельний аналіз ситуації та вжити заходів щодо її покращення. Одночасно слід розпочати аналіз стану виконання державних програм ОВТ та розвитку ОПК і виробництва боєприпасів з метою їх збалансування та приведення у відповідність до сучасних реалій і потреб, враховуючи що нові документи оборонного планування скоріш за все будуть розроблятись вже за результатами огляду сектору безпеки і оборони.

Сподіваюсь, що питання обороноздатності держави знаходяться на постійному контролі в Апараті РНБОУ та офісі Президента України.

 

Сергій Петров,

експерт з питань національної безпеки,

член Експертної ради при ЦДАКР