ЧОМУ ХЛОПЦІ НЕ БАЖАЮТЬ В АРМІЮ ЙТИ?

12 грудня ц.р. прес-центр Сухопутних військ ЗСУ повідомив про близько 70 відсотків неявки призовників до військових комісаріатів. З тих майже третина перебувають у розшуку. «Тож згідно з законодавством, представники військових комісаріатів мають право вручати повістки будь-де” . – зазначалося у повідомленні. Навколо призова відбуваються цікаві і одночасно сумні події. Наприклад, неабиякий резонанс стався, коли стало відомо, що після отримання повістки в армію 22-річний мешканець Вінниці вирішив одружитися з 79-річною двоюрідною бабусею-інвалідом першої групи. День весілля збігся з датою, коли хлопець разом з батьком приніс документи до міського комісаріату засвідчити те, що він не може проходити строкову службу.

Однак, не дивлячись на таку низьку явку призовників, виконати план комплектування військових частин та підрозділів вдалося на 100%. “Загалом до військ направили 12 тисяч 460 осіб, серед яких 8 тисяч 360 осіб служитимуть у ЗСУ, 3,5 тисячі – у Національній гвардії, а ще 600 осіб – у Державній спеціальній службі транспорту”, – звітували у прес-центрі. Військові роблять особливий акцент на тому, що за ухилення від служби загрожує кримінальна відповідальність та позбавлення волі строком до 3 років.

Але чи той спосіб обрала держава для налагодження порядку у цій сфері? Те, що на військовий призов до лав Збройних Сил України восени не з’явилися понад 70% призовників, передусім свідчить про неправильну парадигму будівництва вітчизняного війська.

Зокрема, за словами директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) Валентина Бадрака, Україна залишається державою із ідеологічно розділеним суспільством, тому має робити орієнтир виключно на професійну армію. До того ж, переконаний керівник ЦДАКР, наявність такого викривленого призову є «підтримкою соціальної нерівності», оскільки значна частина заможних людей просто відкуповується від служби в армії. В разі змішаного комплектування армії держава має створити інші стимули мотивації, наприклад, прийняти закон, згідно з яким людина не матиме право перебувати на державній службі в разі, якщо вона не служила в армії або в інших військових формуваннях.

Водночас, на думку члена експертної ради при ЦДАКР, екс-начальника Аеромобільних військ України (1998–2005 рр.) Івана Якубця, головною перепоною такого нерівного відношення молоді до призову є скоріше відсутність військового патріотичного виховання, що призводить до небажання юнаків проходити строкову службу в Збройних Силах України. В залежності від матеріальних статків родини молодь уникає призову відкупом, або завчасним виїздом з країни «на заробітки», а також переховуванням. Шляхи вирішення лежать у законодавчому полі та полягають у приділенні більшої уваги керівництвом країни процесу патріотичного виховання молоді в освітніх закладах, підвищенні рівня ефективності призовної системи, шляхом розширення повноважень військових комісаріатів, створення більш жорсткої системи покарання за ухилення від призову.

Відомий український військовий діяч, екс-начальник Генерального штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України (1993–1996), генерал-полковник у відставці Анатолій Лопата вважає, що причини низької явки призовників можна визначити аналізуючи внутрішні проблеми нашого суспільства в світлі війни на сході України. Люди не бачать прогресу ані в зоні проведення АТО, ані в державних реформах. Війна триває вже четвертий рік, постійно вмирають люди – наші військовослужбовці, які безперервно перебувають під обстрілами з боку противника та у жахливих умовах. «Патріотизм перших захисників нашої держави згаснув через бездіяльність нашої влади та нездатність чиновників стати державниками; слабке виконання обіцянок соціального захисту поранених та сімей загиблих значно підриває бажання чоловіків брати в руки зброю, а також провокує відповідну реакцію дорослого населення: небажання проявляти свій патріотизм, тому що його ніхто не оцінить, якщо є можливість уникнути війни – ховайся, є можливість стати хворим – стань» — такий вердикт ситуації висловив генерал. Він переконаний, що висока явка забезпечується гарною мотивацією ратної праці кожного солдата, сержанта та офіцера, забезпеченням соціального захисту сімей військовослужбовців, створенням рівних і справедливих умов проходження служби громадянами України. Необхідно висвітлювати за допомогою ЗМІ героїзм та майстерність наших військових, досягнення у процесі відновлення нашого війська, позитивні результати діяльності наших урядовців та військового керівництва.

На думку курсанта 3 курсу ВІКНУ, майбутнього військового аналітика Дмитра Огієнка, важливою причиною низької явки призовників є відсутність мотивації у молодого покоління. Це викликано уявленнями серед юнаків про наявність дідівщини в лавах Збройних Сил, поганим рівнем забезпечення. В суспільстві панує досить негативне ставлення до військовослужбовців строкової служби, що також змушує чоловіків уникати набуття статусу строковика. Вирішення питання низької явки, на його думку, полягає в усуненні вищезгаданих проблем. На думку майбутнього офіцера, рівнятися треба на США, де, наприклад, після проходження 36 місяців служби в регулярних військах людина отримує право на безкоштовну вищу освіту, що є дуже ефективним фактором заохочення добровільного вступу в лави Збройних Сил.

Курсант 4 курсу ВІКНУ, голова курсантської ради Владислав Думлер бачить головну причину низької явки призовників в небажанні витрачати півтора року свого життя на строкову службу. Оскільки сьогодні молодь асоціює проходження служби в Збройних Силах України не з благородним завданням захисту Вітчизни, а з перебуванням у колонії в жахливих умовах, марно витрачаючи свій дорогоцінний час. Більшість вважають, що для них було б набагато корисніше вже почати працювати або отримати вищу освіту, за допомогою якої їм вдасться уникнути призову на певний період.

Підсумовуючи все зазначене вище, необхідно виділити соціальний аспект проблеми низької явки, який має відображення у небажанні самих людей робити свій внесок у підвищення боєздатності нашої держави. Останнє пояснюється відсутністю мотивації та необхідного патріотичного виховання. Присутній тут також і політичний аспект, який складається з низької ефективності діяльності державного та військового керівництв та їх неправильного підходу до вирішення наявних питань.

Іван Мироненко,

ОПК