Збройні Сили України вимушені протистояти противнику, що має кількісну перевагу, оснащений арсеналом сучасних засобів ураження. Дієві форми протидії та стримування з українського боку мають ґрунтуватись на розробці та реалізації асиметричних заходів та рішень, які можуть нівелювати ті чи інші кількісні переваги ворога. У цьому сенсі особливого значення для армії набувають якісні перетворення на базі ІТ-ініціатив та рішень, які за своєю суттю та духом відповідають вимогам сучасних та майбутніх бойових дій.

Оцінка ситуації

З боку Російської Федерації зберігається загроза застосування військової сили проти України. Аналіз ймовірних сценаріїв воєнного характеру на середню та довгострокову перспективи, в яких може опинитись Україна, її силові структури та громадяни, був проведений фахівцями Міноборони, Генерального штабу, ГУР МОУ та експертних структур Міжвідомчої робочої групи з проведення Оборонного огляду сектору безпеки та оборони України – ключового документа стратегічного планування, який визначатиме орієнтири для подальшого розвитку як Збройних Сил, так й інших відомств, що входять до сектору безпеки та оборони країни.

Ці сценарії, серед іншого, визначають масштаби, форми та способи ймовірного застосування військової сили з боку Росії. Від одночасних дій на декількох оперативних напрямках з нанесенням випереджувальних ударів високоточним озброєнням по важливих цілях у всій глибині нашої території до реалізації впливу на об’єкти критичної інфраструктури, Збройні Сили, органи влади та населення у форматі конфлікту так званої «сірої зони» – із застосуванням некінетичних засобів ураження (як-от кібератаки, системи радіоелектронної розвідки та боротьби, інформаційного впливу та втручання). Детальний аналіз цих сценаріїв свідчить, що, незалежно від масштабів та способів застосування ворогом засобів сили, серед його пріоритетних цілей будуть ті, які впливають на спроможність державних органів влади та військового керівництва України здійснювати управління обороною країни, Збройними Силами та військовими частинами.

До цього часу попередня оборонна стратегія України полягала в «роздуванні» кількісних показників Збройних Сил. Здійснювалися заходи, пов’язані з екстенсивним шляхом підвищення бойового потенціалу армії та оборонних можливостей країни. За більшістю напрямків відбулася реанімація радянських підходів до бойового застосування сил і засобів. Ставка була зроблена на дешевий і масовий людський ресурс. Підходи до закупівлі озброєнь головно стосувалися і стосуються бойових платформ. Проте цей шлях, за оцінкою низки аналітичних структур, включно з Українським інститутом безпекових досліджень (USSI), пов’язаний зі значними фінансовими витратами й з обмеженими наслідками для підвищення ефективності бойового застосування наших військ на полі бою, яке суттєво трансформувалося. Йдеться про нівелювання кордонів протистояння в географічному та інших багатосферових вимірах, де одночасно відбуваються бойові дії – як у кінетичних, так і некінетичних цифрових чи електромагнітних проявах.

Звісно, заведено вважати, що в кого більше танків, той і сильніше. Але є і нелінійний оцінювальний підхід. Наприклад, сьогодні в бізнесі конкурують вже не стільки активи, як моделі управління. І ключова роль належить двом складовим: інформації та часу. Все це правильно і щодо армій та підрозділів на полі бою. Час й інформація – це нематеріальні активи нарощування бойового потенціалу. У підсумку більш стійким є той, хто має більше інформації, швидше її обробляє, швидше приймає рішення і завдає свій удар в найбільш вразливе місце ворога.

Збройні сутички, по суті, стають протиборством пунктів і центрів бойового управління й командних систем в цілому. Конкурують вже не платформи, якими б сучасними вони не виглядали. Танки, БТР, артилерійські та ракетні системи так і будуть мертвим металом, якщо їхні розрахунки та екіпажі не зможуть отримати бойове завдання відповідно до ситуації. Засоби розвідки, зв’язку, цілевказівки, ураження також втрачають свою автономну самодостатність. Конкурують моделі та системи управління. Адже тільки в єдиній системі можливо забезпечити кардинальний приріст бойових можливостей.  Вже звичний навіть не для фахівців термін C4ISR (command, control, communications, computers, intelligence, surveillance and reconnaissance) якраз і позначає єдине взаємопов’язане існування й розвиток систем управління, зв’язку й розвідки на основі автоматизації процесів взаємодії.

Розвинуті країни приділяють особливу увагу програмним, апаратним та сенсорним рішенням, які дозволяють скоротити цикл бойового управління, надати командирам різного рівня та підрозділам на полі бою можливості перебувати у стані «ситуаційної обізнаності». З чітким усвідомленням та фіксацією власного розміщення та завдань, місця та дій дружніх підрозділів, розташування та прогнозованих оцінок дій ворога.

Росія так само намагається йти цим шляхом, спираючись на власні рішення та можливості. На тлі розробки, серійного виробництва та активного застосування в зонах бойових дій в Україні та Сирії нових систем радіоелектронної боротьби різного призначення, швидких темпів переоснащення військових частин армії РФ на західному напрямку цифровими системами зв’язку, в ЗС РФ є загрозлива для України тенденція, пов’язана зі значним вдосконаленням процесів автоматизації бойового управління на рівні бригад та армій, що безпосередньо дислоковані поблизу кордонів України. Особлива увага приділяється 1-й танковій армії (штаб н.п. Одинцово, Московська обл.) зі складу Сухопутних військ Росії, яка була відновлена 13 листопада 2014 року, і орієнтована на ведення швидких наступальних дій.

При цьому на процес впровадження автоматизованих систем управління військами та зброєю в з’єднаннях РФ впливає досвід, набутий російськими військовими під час війни в Україні та Сирії. Так, відомо, що під час навчань і бойового застосування військ в Сирії була досягнута висока оперативність інформаційного обміну (збору, обробки й відображення інформації про тактичну обстановку), що підвищує швидкість виконання основних завдань управління в 5-6 разів, якщо порівнювати з неавтоматизованими системами управління. З іншого боку, Росія планує заходи та дії, що скеровані на зрив циклів бойового управління у противника на різних рівнях протистояння – від тактичного до оперативно-стратегічного.

На тлі заявлених темпів запровадження автоматизованих систем управління в ударних військових частинах РФ поблизу українських кордонів, керівництву України слід кардинально переглянути підходи до автоматизації процесів оперативного та бойового управління у власних Збройних Силах. Це має стати одним з першочергових завдань для військово-політичного керівництва держави, аби збалансувати загрози, що створює своїми діями РФ. Але як саме?

Українська реальність

Адекватна відповідь України на ці загрози єдина – пришвидшити впровадження інформаційних технологій в чітко визначені рівні управління військами й зброєю. І опрацювання таких моделей, які мають гарантувати стійкість управління і керування військами та озброєнням – з урахуванням всіх можливих сценаріїв протидії з боку ворога. Від масових ракетних ударів по пунктах управління до некінетичного впливу на роботу мереж зв’язку та командних пунктів.

Автоматизація процесів повсякденної та бойової діяльності може підвищити бойові можливості військ (сил) на 15-30% і одночасно на 50% скоротити час, який витрачають органи управління на оперативне планування і доведення завдань до підлеглих. Проте нині Українська армія надзвичайно повільно просувається в цьому технологічному напрямку. Рівень автоматизації діяльності органів військового управління (ОВУ) ЗСУ становить лише 10-30% від потреб. Наявні комплекси засобів автоматизації та програмно-технічні комплекси не складають цілісних систем, чинні інформаційно-розрахункові задачі забезпечують лише мінімальний набір функціональності – не більше 12-15% від загальної кількості елементарних функцій посадових осіб органів військового управління.

Тож в чинній (де-факто ручній та голосовій) системі управління керівному складу ЗСУ для вироблення та прийняття рішень залишається лише 15-17% від часу, відведеного на оперативне планування.  За цим показником Україна поступається Росії, з урахуванням останніх напрацювань у збройних силах цієї країни у галузі автоматизації. У свою чергу, у провідних країнах світу на моделювання ситуацій, бойових операцій та прийняття рішень витрачається до 75-80% часу оперативного планування.  Що, звісно, забезпечує більш глибоке та якісне опрацювання задумів, оптимізує заходи бойового та логістичного забезпечення, мінімізує втрати на полі бою.

Досвід застосування підрозділів Збройних Сил в зоні АТО – як негативний, так і позитивний – суттєво підвищив увагу керівництва Генерального штабу ЗСУ та Міністерства оборони до вдосконалення системи зв’язку з використанням сучасних технологічних рішень як основи управління на тактичному й оперативному рівнях.  Також у рамках ключових цілей оборонної реформи було визначено, що до кінця 2020 року в українській армії буде створено ефективну систему оперативного (бойового) управління. Задекларовано, що створена до цього часу ЄАСУ ЗС України буде містити інформаційну систему управління оборонними ресурсами та систему оперативного (бойового) управління, побудовану за концепцією C4ISR відповідно до стандартів, доктрин та рекомендацій НАТО. Функції, що мають виконуватися ЄАСУ ЗСУ, повинні призвести до автоматизації всіх етапів процесу управління: від збору інформації до організації контролю за виконанням прийнятих рішень.

Проте нині можна стверджувати, що в повному обсязі цих цілей досягти не вдасться.  Останні роки діяльності у цій царині державних та приватних компаній засвідчили, що є системні виклики, які зменшують потенціал держави у вирішенні завдань автоматизації. А  саме:

1) Вітчизняні приватні та державні компанії, що мають досвід в ІТ-галузі, вирішенні складних завдань інтеграції, автоматизації, шифрування, матмоделювання і т.д., втрачають інтерес до роботи зі Збройними Силами через невизначеність перспектив, постійну зміну правил гри; складність стосунків з установами ЗСУ (у контексті ціноутворення, оцінки результатів ДКР тощо). Ознакою часу стала атмосфера недовіри, підозрілості й суперництва. Все це унеможливлює досягнення бажаного результату та призводить до затягування важливих проектів у часі або їх елементарне блокування;

2) Підтвердилась помилковість надій окремих посадових осіб МО та ГШ щодо можливого застосування програмних чи технічних рішень, розроблених закордонними компаніями та реалізованими в інших арміях, для створення вітчизняних АСУ різного рівня. Систему бойового управління однієї армії неможливо «перекласти» на військо іншої. Навіть на найнижчому тактичному рівні. Такі проекти Україна приречена розробити самостійно.

Довідково:

Будь-яке програмне забезпечення та обладнання закордонного виробництва, придбане як частина автоматизованої системи управління (АСУ) або як складовий її елемент, з самого початку не буде відповідати вимогам, що пред’являються до технічних систем захисту інформації, чинному законодавству, документам, які визначають порядок застосування АСУ (статути, нормативи, накази тощо) у Збройних Силах України. Буде необхідна експертиза спеціальних алгоритмів застосування системи (інформаційно-розрахункових завдань) з розробкою техзавдання з адаптації й доопрацювання зазначеного розділу інформаційної системи відповідно до наших чинних нормативних документів. І це лише мала частина проблем. При тому, що інформація про склад, зміст ТТХ АСУ, в т.ч. і її слабкі місця, будуть відомі закордонному розробнику. А це, у разі реального конфлікту, створює передумову до того, що повна інформація про систему – з тих чи інших причин або каналів – може бути доступна противнику.

 

3) Виявились безпідставними сподівання на те, що вирішення завдань автоматизації процесів бойового управління (навіть на тактичному рівні) можливе шляхом використання напрацювань, які були втілені в рамках ініціативних та волонтерських проектів. Рішення, які використовувались для спрощення процесу вирішення окремих бойових завдань в зоні проведення АТО, впроваджувалися в ініціативному порядку і були побудовані на різних програмних продуктах. Волонтерські проекти у їх нинішньому форматі (наявність документації, відповідність розробок вимогам ТТЗ та ТЗ, організаційний, кадровий стан) на цей час вичерпали свій потенціал для подальшого розвитку.

Довідково:

Загалом, починаючи з 1992 року, НДУ ЗС України, установами НАН України та промисловості з тематики ЄАСУ ЗС виконувалося понад 100 НДР і понад 40 ДКР. Досвід проведення робіт засвідчив їхню низьку ефективність. Так, лише близько 20% робіт дійшли до стадії виготовлення дослідних зразків, дослідної експлуатації та держвипробувань, а близько 80% були призупинені на різних етапах виконання роботи: ескізного та технічного проектування (40%), розробки конструкторської документації (40%). На недосконалість дослідних робіт вплинуло багато проблем загального характеру, одна з яких – відсутність у більшості організацій-розробників України належного досвіду з розробки складних, багаторозгалужених автоматизованих систем військового призначення.

У 2016-2019 роках виконувались дослідно-конструкторські роботи, що стосуються створення єдиної автоматизованої системи управління Збройними Силами та інформаційної інфраструктури. Вони пов’язані з розгортанням систем автоматизованого бойового управління, автоматизацією мобільної компоненти систем зв’язку до рівня окремої бригади, автоматизованою системою Центру оперативного керівництва.

У рамках розвитку системи оперативного (бойового) управління ЗС України здійснюються ДКР «Дзвін-АС» та «Ореанда-ПС», де «Ореанда» охоплює створення комплексів засобів автоматизації перспективної автоматизованої системи управління авіацією та протиповітряною обороною. Також йдеться про такі проекти як «IТ-артилерія» – система в інтересах Ракетних військ та артилерії; «IТ-логістика» – для управління матеріальними ресурсами; «Простір» – автоматизована система тактичної ланки управління для механізованих та танкових частин.

На тлі цих системних викликів та ризиків особливої уваги заслуговують позитивні результати виконання українськими IT-компаніями дослідно-конструкторських робіт за тематикою C4ISR. Зокрема, у 2018 та 2019 роках Генеральному штабу та Міністерству оборони України були представлені результати та рішення щодо створення системи оперативного (бойового) управління ЗС України (ДКР «Дзвін-АС», виконавець – «Група компаній «Everest»).

Надійність представлених рішень була перевірена на відповідність вимогам технічного завдання. Представлені напрацювання в цій сфері, які пройшли успішну апробацію в ході навчань та демонстраційних показів на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях. Були представлені варіанти розгортання пунктів управління стратегічного й оперативного рівнів для проведення макетування, апробації технічних рішень, з подальшим нарощуванням їх складу і функціональності, створенням і атестацією комплексної системи захисту інформації.

У рамках роботи реалізовано такі функції, як виконання інформаційно-розрахункових завдань, доведення команд і розпоряджень і контроль за їх виконанням; відображення оперативної обстановки з використанням цифрових карт і геоінформаційних даних; обробку та зберігання інформації; захищений обмін електронними даними – як текстовими, так і графічними – в автоматизованому режимі з грифом «таємно» тощо. Розроблена робоча конструкторська документація (у тому числі базове спеціальне програмне забезпечення), яка дозволяє виготовляти комплекси засобів автоматизації як в стаціонарному так і в польовому виконанні.

У разі впровадження все це дозволить скоротити цикл бойового управління в порівнянні з ручним режимом, який сьогодні домінує в українській армії. Проте йдеться лише про оперативний рівень. З огляду на загрози з боку ЗС РФ, прогнозовану динаміку змін на полі бою та оцінку ймовірних сценаріїв воєнного характеру, вимушеного збереження централізованої системи управління в Збройних Силах з усіма ризиками знищення ворогом «інтелектуальних центрів тяжіння системи», досягнутого рівня автоматизації на оперативному рівні є і буде вкрай недостатньо.

Швидкий крок уперед

Результати, які досягнуті в ході виконання роботи ДКР «Дзвін-АС», дозволяють їх застосувати для більш масштабних процесів автоматизації у Збройних Силах. А саме – перенести досягнуті рішення на рівень механізованих, десантно-штурмових бригад, полів сил спеціальних операцій, артилерійських та танкових бригад (з урахуванням специфіки). При цьому командування бригад та полків отримає можливість суттєво підвищити свою мобільність, гнучкість застосування підрозділів, їхню обізнаність та керованість на тактичному рівні шляхом автоматизації процесів рівня С2/С3 (Command, Control, Communications).

Йдеться про використання частини розроблених в ДКР «Дзвін-АС» програмних та апаратних рішень, які спроможні вирішувати в автоматизованому режимі такі завдання:

• здійснювати відображення і передачу сформульованих бойових завдань підлеглим органам управління (об’єктам управління) у формалізованому текстовому і графічному вигляді (файли) з використанням єдиної «безшовної» обчислювальної мережі;
• автоматично визначати положення своїх об’єктів управління (до окремого транспортного засобу) і періодично сповіщати свої органи управління і сусідів про їх місцезнаходження з відображенням на електронній карті (ЕК);
• здійснювати ручне або напівавтоматичне відображення на ЕК та автоматичний обмін даними про об’єкти супротивника, перешкоди і елементи інфраструктури на полі бою, виявлених (об’єктами) елементами системи;
• автоматичний розрахунок і вибір маршрутів руху за відомими даними про дорожню мережу і відображення шляху, пройденого об’єктом системи.

Запропоновані рішення дозволяють командирові швидко довести ухвалене ним рішення до підлеглих і проконтролювати хід його виконання. При цьому функції оцінки обстановки і ухвалення рішення повністю покладаються на самого командира. Окрім самого командира, система повідомляє будь-який об’єкт управління про положення і стан сусідів в ході виконання бойових завдань. Крім того, у рамках системи забезпечити ідентифікацію цілей на полі бою і видачу в автоматичному режимі цілевказівки засобам вогневого ураження, що можуть входити в систему.

У разі впровадження відпрацьованих рішень у діяльність бойових бригад це суттєво посилить їхню ефективність на полі бою завдяки:

• збереженню вертикалі управління;
• усуненню оперативних пауз в циклах прийняття рішень;
• прийняттю рішень по реальній обстановці в on-line режимі.

Також важливо і те, що перенесення центру ваги на впровадження автоматизації дій на рівні бригад є нагальною відповіддю на спроможність вести бойові дії в умовах кінетичного чи некінетичного впливу з боку ворога. Йдеться про мінімізацію ризиків втрати управління – як шляхом пришвидшення обміну інформацією у циклі, так і завдяки резервуванню додаткової кількості апаратних засобів, які мають модульне виконання і не вимагають прив’язки до конкретного зразка командно-штабної машини.

Також ці рішення придатні для того, аби на їх основі розробити та впровадити ситуаційні центри для інших силових структур, що входять до сектору безпеки та оборони, і залучені до створення єдиної системи оборони країни. Усі комплекси розроблялись за модульним принципом на базі типових уніфікованих рішень, що дозволяє використовувати їх не тільки у військовій сфері, а й для кризового реагування та створення системи ситуаційних центрів. Враховуючи те, що відповідно до чинного законодавства відомості про надзвичайні ситуації не підлягають засекречуванню, вже зараз може бути проведена апробація таких комплексів, зокрема і в реальних умовах. Більш того, у рамках ДКР, шифр «Дзвін АС», вже виготовлено низку модулів (у тому числі в польовому виконанні), які можна ефективно використовувати при реальному управлінні в кризових ситуаціях.

Ці кроки забезпечують системний державницький підхід, який дозволяє:

• створити якісно новий рівень реагування на кризові ситуації;
• уніфікувати технічні рішення для можливості їх використання різними державними структурами в залежності від ситуації;
• не розробляти повторно (не витрачати час та кошти) технічні та програмні рішення, що вже розроблялись для схожих завдань;
• отримати швидкий та прогнозований результат.

Імплементація напрацьованих програмних та апаратних рішень на бригадному рівні може бути реалізована достатньо швидко при опрацюванні відповідної програми «Цифрова армія. Ітерація I», до розробки та реалізації якої мають бути залучені структури МО, ГШ, які відповідають за питання зв’язку, автоматизації та РЕБ, наукові установи ГШ – при тісному партнерстві з виробниками та розробниками, які продемонстрували дієві приклади реалізованих рішень. Насамперед йдеться про українські приватні компанії, які мають компетенції та можливості для побудови та розвитку систем стійкого військового зв’язку, автоматизації процесів управління військами та зброєю, у розробці ефективних систем РТР та РЕБ (тісна взаємодія за усіма цими напрямками вкрай необхідна для інтегрованих IT-проектів мілітарної спрямованості, від яких залежить реальна конкурентність і виживання української армії).

* * *

Армія України  зможе утримувати певний баланс можливостей у протидії російській військовій силі тільки за однієї умови. Якщо керівництво Збройних Сил України зробить ставку на якісно інший стиль управління, прискорить всі роботи, пов’язані зі створенням автоматизованих систем бойового управління різного рівня, спираючись на нові, цифрові системи зв’язку. Це істотно підвищить ефективність бойового застосування військ – від окремих підрозділів до бригад. Реальність така, що в інформаційну епоху не великий перемагає малого, а швидкий – повільного. Цей ресурс Збройним Силам, їх бригадам або батальйонам можуть дати тільки сучасні системи управління. Саме на це має бути націлена українська армія, готуючись  до протистояння з потужним ворогом. Настав час шукати інші варіанти оборонної стратегії, яка ґрунтуватиметься не на збільшенні кількості особового складу чи танків.  Інакше так і зависнемо між непотрібним і неможливим.

Проте слід пам’ятати, що провадження у Збройних Силах вкрай необхідних автоматизованих систем управління будь-якого рівня – це «крутіше» створення будь-якого зразка озброєння. І за складністю, і за фінансовими витратами. І ціна помилки, і ціна зволікання тут набагато вища. Але і віддача більш вагома. Тому такі проекти можна віднести до проектів національного значення. Їхнім локомотивом і куратором міг би виступити Президент як Верховний Головнокомандувач. Це дійсно могло б прискорити всі процеси, пов’язані з побудовою в Україні сучасної «цифрової» армії.

 

аналіз підготовлено фахівцями

Українського інституту безпекових досліджень (УІБД)