СТРАТЕГІЯ ВМСУ-2035. ЯК ВІДСТОЯТИ МОРСЬКІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ

Стратегія ВМСУ прийнята наприкінці 2018 р.

(даний матеріал є уривками із затвердженого

документу та містить найбільш суттєві дані,

що відображують погляди на розвиток ВМСУ)

Минуле України, її сьогодення та майбутнє тісно пов’язані з морем.   Військово-морський флот України починає свою історію з часів Київської Русі. Морські походи козаків належать до найславніших сторінок нашої національної історії. На початку ХХ сторіччя, під час створення Української Народної Республіки, Чорноморський флот України знову став на захист народу і морських інтересів держави.

Сучасна незалежна Українська держава має 2 759 км морського узбережжя та понад 72 тисячі кв. км виключної (морської) економічної зони.  Більше чверті національного ВВП створюється областями, економіка яких пов’язана з Чорним та Азовським морями. Завдання охорони і захисту узбережжя та морської індустрії України було покладено на Військово-Морські Сили Збройних Сил України. У 2014 році Російська Федерація, порушивши міжнародні угоди та норми, шляхом “гібридної” агресії встановила контроль над Кримом. Україна втратила більшу частину своїх Військово-Морських Сил, зокрема 75% особового складу, 70% кораблів та ключову інфраструктуру. Агресор захопив та активно використовує населення та територію півострова, значну частину суверенних вод та об’єктів економіки України.

Будівництвом Керченського мосту Російська Федерація суттєво обмежила прохід суден та продовжує перешкоджати судноплавству в Азовському морі, маючи за мету зруйнувати українську економіку та викликати соціальне напруження серед населення в регіоні.  Значно нарощено російське військове угруповання в Криму. Морський напрямок став найбільш уразливим для оборони України. Агресивні амбіції Російської Федерації продовжать у майбутньому бути загрозою для України на морі.

Система національної безпеки України має реагувати на ці виклики, чітко організувати взаємодію між силами оборони і безпеки України для захисту національних інтересів на морі. Сьогодні українські військові моряки беруть активну участь у бойових діях для захисту нашої держави на Сході, виконують завдання на Чорному та Азовському морях. Нові виклики та отриманий досвід потребують розробки Стратегії Військово-Морських Сил Збройних Сил України 2035.  Головним завданням реформи Військово-Морських Сил є відбудова військово-морських спроможностей України, надійний захист батьківщини і здатність перемагати сильнішого супротивника. Це вимагатиме нового мислення, певного часу і значних ресурсів. Україна разом із стратегічними партнерами вкладають багато зусиль для відновлення військово-морського потенціалу. Реформування відбувається за стандартами, принципами та цінностями НАТО.

Стратегія Військово-Морських Сил Збройних Сил України 2035 є першою спробою зазирнути в майбутнє. Цей документ відпрацьовано Командуванням Військово-Морських Сил разом з українськими та іноземними експертами, відповідно до Закону “Про національну безпеку України”, Стратегії національної безпеки України, та на підтримку реалізації Стратегічного оборонного бюлетеня України, ураховуючи досвід країн-членів НАТО та Європейського Союзу.  Метою цієї Стратегії є формування бачення розвитку Військово-Морських Сил Збройних Сил України до 2035 року. Передбачається поетапне нарощування спроможностей військово-морського флоту, включаючи генерацію сил, їх освіту і підготовку до морських та об’єднаних операцій, забезпечення озброєнням, військовою технікою, іншими матеріально-технічними засобами, із урахуванням прогнозованих загроз, економічних можливостей та пріоритетів розвитку.

Російська Федерація – дуже непередбачливий і агресивний сусід. Її імперські амбіції є основною загрозою та найбільшою небезпекою для суверенітету і державної цілісності України. Комплексне застосування Росією всіх складових так званої “гібридної війни” (її військового (у тому числі приватних військових компаній), економічного, інформаційного та дипломатичного компонентів) веде до радикальних змін у воєнно-політичній ситуації у світі та Чорноморському регіоні.

На глобальному рівні вплив на агресивну поведінку Росії з боку міжнародних безпекових організацій та інституцій із застосуванням норм міжнародного права буде більш складним для реалізації. Росія, як постійний член Ради безпеки ООН, блокує всі ініціативи, які суперечать її намірам. Для реалізації своїх амбіцій, Росія буде нехтувати та маніпулювати існуючими міжнародними угодами. Одним із ключових елементів є протистояння Російської Федерації з країнами-членами НАТО, яка має тенденцію до посилення.

Україна залишається в центрі цього протистояння. На регіональному рівні Росія робить ставку на військове домінування, зміцнює свої позиції в Чорноморському регіоні та на східному Середземномор’ї. Це відбувається внаслідок захоплення Криму, фактичного встановлення контролю над більшою частиною Чорного та Азовського морів, відновлення російських баз у Сирії. Росія продовжує мілітаризацію, технічне переоснащення своїх збройних сил, збільшення носіїв ударної ракетної зброї. Протягом наступних п’яти років очікується значне збільшення Чорноморського флоту РФ та створення ударних російських угруповань на кордонах з Україною. Домінування Росії в повітрі та на морі, а також її спроможність встановлювати зони заборони доступу (A2/AD) буде зростати, якщо не буде стримано.

Росія продовжить повзучу агресію проти нашої держави з морського напряму за рахунок використання недостатнього військово-морського потенціалу України. Сприятимуть цьому і обмеження щодо доступу в Чорне море військових кораблів нечорноморських країн, що встановлені Конвенцією Монтре. Можливі дії проти України на морі включатимуть (але не обмежені): морську блокаду, ураження берегових об’єктів та десантні операції. Росія продовжить діяти “гібридно”: виснажувати економіку України, гальмувати процеси внутрішніх реформ, перешкоджати в доступі до західних технологій, у тому числі військових та зброї, впливати на рівень підтримки з боку партнерів та на сусідні держави для створення негативного іміджу України. Очікується продовження кампанії щодо подальшого затягування невизначеності морських кордонів та створення умов для маніпулювання міжнародно-правовим статусом Азовського моря і Керченської протоки.

Зазначене буде впливати і на Військово-Морські Сили. У цих умовах Військово-Морським Силам Збройних Сил України необхідно чітко визначити стратегію свого майбутнього, завдання, пріоритети розвитку та зосередити національні ресурси та міжнародну допомогу на розвитку окремих, найбільш важливих військово-морських спроможностей. Дуже важливим є створення умов для постійної взаємодії органів центральної влади, структур сектору оборони і безпеки України з Командуванням Військово-Морських Сил Збройних Сил України для забезпечення постійної компетентності з морських питань з метою консолідації національної позиції та міжнародної підтримки для відновлення військово-морського потенціалу та в процесі протидії Росії.

Формування спроможностей Військово-Морських Сил ґрунтується на необхідності нейтралізації (мінімізації впливу) існуючих викликів та загроз з морського напрямку, своєчасному реагуванню на них у майбутньому. Актуальними залишатимуться наступне: виклики адаптації новітніх технологій у військовій сфері, загрози з боку Російської Федерації, захист функціонування морської індустрії та використання переваг співробітництва з міжнародними партнерами.  Відновлення Військово-Морських Сил Збройних Сил України вимагає значних ресурсів та часу. Розвиток флоту має здійснюватиметься поетапно. Збалансованість між підтримкою поточних операцій та готовність до майбутніх викликів є запорукою сталого розвитку.

Стратегія ВМС 2035 передбачає три етапи. На кожному етапі, ураховуючи виклики та завдання, визначено конкретні пріоритети спроможностей усіх родів Військово-Морських Сил: надводних сил, морської піхоти, морської авіації, за умов підтримки інших видів Збройних Сил, правоохоронних та інших державних структур України. Етапи, у свою чергу, обрано з урахуванням вимог законодавства щодо проведення оборонного огляду та необхідності корегування викликів, які відповідатимуть часу.

Перший етап, період до 2025 року, спрямований на розвиток спроможностей для встановлення контролю над територіальними водами та поза їх межами, орієнтовно до 40 морських миль від узбережжя України. Контроль над територіальними водами вимагає ведення спостереження та проведення активних дій поза межами 12-мильної зони.

Другий етап, період з 2025 до 2030 рік, спрямований на забезпечення відновлення та розвитку спроможностей для захисту національних інтересів України на морі в межах виключної (морської) економічною зони України, до 200 морських миль від узбережжя.

Третій етап, період з 2030 до 2035 рік, спрямований на подальший розвиток спроможностей першого та другого етапів, їх нарощування для захисту національних інтересів України у світовому океані.

Наприкінці кожного етапу Військово-Морські Сили оцінюватимуть досягнуті результати, переглядатимуть виклики стратегічного середовища та, за необхідністю, вноситимуть корективи в пріоритети та шляхи їх реалізації в межах даної Стратегії.

На першому етапі головним пріоритетом визначено створення дієвої системи висвітлення обстановки та розвідки в ближній морській зоні. Набуття спроможності із забезпечення спостереження за обстановкою гарантуватиме своєчасне виявлення намірів противника та доведення інформації в реальному масштабі часу до всіх складових сил оборони і безпеки. Здійснюється взаємний обмін інформацією з НАТО і країнами-партнерами.

Другим пріоритетом є формування спроможності Sea Denial — недопущення дій противника в будь-яких районах у ближній морській зоні. Реалізація другого пріоритету передбачає набуття спроможностей щодо здійснення мінно-загороджувальних дій, ведення радіоелектронної боротьби, прикриття ближньої морської зони всіма наявними береговими засобами ураження.

Третім пріоритетом визначено набуття спроможності Sea Control — забезпечення ефективного контролю над прибережними водами, річками та захист портів України. Реалізація цього пріоритету передбачає нарощування катерних  дозорних, конвойних та патрульних спроможностей щодо забезпечення судноплавства в ближній морській зоні та гирлах річок, створення ефективної системи захисту портової інфраструктури завдяки розвитку протимінних, протипідводнодиверсійних та пошуково-рятувальних спроможностей.  Другий етап (2025 – 2030 роки) передбачає нарощування вже набутих спроможностей та розширення їх дій на всю виключну (морську) економічну зону України, на Чорне та Азовське моря (до 200 морських миль від узбережжя). Головним пріоритетом залишається система висвітлення обстановки та розвідки. Буде нарощено спроможності щодо постійного моніторингу надводної, підводної та повітряної обстановки в межах Чорного та Азовського морів, з можливістю передачі даних обстановки не лише національним користувачам, а й країнам-партнерам.

Другим пріоритетом визначено Sea Control – забезпечення ефективного контролю будь-якої ділянки вказаних вище районів протягом необхідного часу.  При цьому, контроль буде забезпечуватися в повітряному, надводному та підводному просторах. Здебільшого буде нарощено спроможності катерних тактичних груп. Третім пріоритетом другого етапу є формування спроможностей із знищення об’єктів противника на великій дальності – Strike.

При цьому, перевага буде надаватися високоточній зброї (протикорабельним ракетним комплексам) великого радіусу дії корабельного, берегового  та авіаційного базування. Це забезпечить нанесення ударів по десантних загонах противника, кораблям і суднам забезпечення, стане фактором стримування можливої агресії проти України.

Третій етап (2030 – 2035 роки) передбачає нарощування спроможностей Військово-Морських Сил для захисту національних інтересів України поза межами Чорного моря, забезпечення внеску в підтримку миру та стабільності у світі. На цьому етапі пріоритет буде надано забезпеченню автономності дій сил поза національними системами логістичного забезпечення та повернення їх до дій у складі сил міжнародних безпекових ініціатив.

Головним пріоритетом цього етапу визначено Sea Control — забезпечення ефективного контролю визначеної ділянки моря в зоні інтересів України, спільно із військово-морськими силами країн-членів НАТО та партнерів, у підводному, надводному та повітряному просторах.

Другий пріоритет – Strike, нарощування спроможностей із нанесення ураження об’єктам противника на морі та суходолі. Планується збільшити кількість протикорабельних ракет для нанесення ударів по надводних цілях, покращити їх характеристики: дальність та точність стрільби, захищеність від перешкод. На озброєння буде прийнято крилаті ракети для стрільби по берегових цілях для знищення критичної інфраструктури противника в разі його агресії проти України.

Третій пріоритет – Sea Denial, формування спроможностей з обмеження будь-яких дій противника, у тому числі недопущення можливості розгортання сил для здійснення актів агресії. Реалізація вказаних пріоритетів є взаємопов’язаною між етапами Стратегії і дасть змогу поступово нарощувати спроможності від мінімально-необхідних для захисту до конкурентних, щоб перемагати супротивника. Запорукою здатності перемагати сильнішого супротивника вже протягом першого етапу має стати практичне опанування нового оперативного мистецтва НАТО. Стандарти, принципи та цінності НАТО мають бути адаптовані в національних керівних документах стратегічного, оперативного та тактичного рівнів.  Необхідно змінити ментальність військового мислення з шаблонного на креативну ініціативу, децентралізоване прийняття рішень через делегування повноважень на всіх командних ланках. Критично важливим є створення умов для приходу у війська високотехнологічної зброї.

Поетапний розвиток спроможностей має збалансувати роди Військово-Морських Сил та забезпечити їх бойове злагодження, щоб діяти мобільно, асиметрично і швидко, у першу чергу проти найбільш вразливих місць противника. Пріоритет розвитку надаватиметься надводним силам, які виконуватимуть завдання з протичовнової, протиповітряної, протикатерної оборони, мінних і протимінних дій, радіоелектронної боротьби, ракетних і артилерійських ударів, морських десантних, специфічних дій на морі та на річках. Морська піхота має повернутися до виконання властивих їм завдань: амфібійним (десантним) операціям, охороні морської (річкової) інфраструктури та веденню доглядових операцій. Починаючи з кінця першого етапу реалізації Стратегії, окремі артилерійські підрозділи буде замінено на берегові ракетні комплекси. Морська авіація буде виконувати завдання протичовнової, протиповітряної, протикатерної оборони, ведення розвідки, спостереження за обстановкою, підтримання морських десантних, пошуково-рятувальних, специфічних дій на морі та на річках. Різнорідні угруповання Військово-Морських Сил будуть діяти самостійно або спільно з підрозділами інших видів Збройних Сил, сил безпеки і оборони України. Зміна системи кадрового менеджменту має розпочатися з першого етапу шляхом створення системи вербування на військову службу, збереження існуючого та формування нового кадрового потенціалу Військово-Морських Сил.

Повноцінне супроводження кар’єри військовослужбовця від матроса до адмірала, у поєднанні із підвищенням соціальних стандартів та фінансового стимулювання, зробить професію військового моряка престижною для молоді, дасть можливість утримувати на військовій службі висококваліфікований персонал та вплинути на проблему втрати кадрів. Впровадження принципів, підходів та цінностей НАТО в системі військової освіти має підготувати нове покоління висококваліфікованих, ініціативних військовослужбовців з розвинутими лідерськими якостями.

Крім того, протягом усіх трьох етапів, паралельно з реалізацією пріоритетів щодо набуття бойових спроможностей, буде здійснюватися розбудова інфраструктури – системи базування Військово-Морських Сил на узбережжі Чорного та Азовського морі, річках Дніпро та Дунай, створення дієвої та економної системи логістичного забезпечення, а також підвищення соціальних стандартів для особового складу. У системі базування пріоритет буде надано створенню сучасних, енергетично-незалежних військових містечок, з достатньою кількістю фонду службового житла для військовослужбовців та членів їх сімей, необхідною інфраструктурою, яка забезпечуватиме підготовку сил і відновлення технічного стану корабельного складу.

Система логістичного забезпечення буде розвиватися одночасно із збільшенням спроможностей та збільшенням радіусу дій сил. Під час переходу до третього етапу система логістичного забезпечення буде здатна функціонувати поза межами зони своєї відповідальності, за механізмами, прийнятими в провідних країнах світу. Протягом усіх етапів реалізації Стратегії, Військово-Морські Сили будуть активно співпрацювати з НАТО та країнами-партнерами з метою критичної оцінки імплементації інституційних реформ і розвитку спроможностей, обміну досвідом та участі в міжнародних ініціативах.

Відновлення військово-морського потенціалу України на Чорному і Азовському морях розглядається критичним завданням на державному рівні. Визначивши головні загрози, ураховуючи стратегічний курс на членство в НАТО, спроможності та завдання, визначені в попередній частині, для імплементацї Стратегії пропонується застосувати провідну методологію НАТО DOTMLPF, яка зарекомендувала себе як ефективна.