СИЛИ СПЕЦОПЕРАЦІЙ БУНДЕСВЕРА. УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Ухвалення  7 липня 2016 р. Верховною Радою України  Закону України № 4795  «Про внесення змін до деяких законів України щодо Сил спеціальних операцій Збройних Сил України», прийняття концептуального документи із безпосереднього  творення Сил спеціальних операцій (ССО) як самостійного компоненту Збройних Сил України актуалізувало завдання дослідження й творчого використання прийнятного у національних умовах досвіду діяльності «елітних військ» провідних держав світу. 

 ФРН, із відомих воєнно-політичних й міжнародно-правових обставин, відносно пізно (у порівнянні із суто «атлантичними» країнами – передовсім США та Великої Британії, котрі традиційно вдавалися до розбудови військової організації експансіоністсько-дистанційного типу застосування, з прискореним розвитком морської, повітряної компоненти, а також мобільних, професійних сил, призначених для вирішення наступальних завдань за межами метрополії) звернулася до організації власних ССО.

 

На вістрі афганської епопеї Бундесверу

При цьому ФРН йшла власним, оригінальним концептуально-організаційним шляхом, який враховував і традиції воєнного будівництва, і досвід організації  ССО інших членів НАТО,  наявний потенціал збройних сил (зокрема, розвинуті повітряно-десантні (аеромобільні) частини), а також новітні завдання реформування армії, котра все частіше почала використовуватися за межами Німеччини у військових операціях НАТО та миротворчих місіях.

Крім того, досвід Німеччини – країни, відомої своїм інтелектуальним потенціалом, конструктивізмом, здатністю до нетривіальних рішень та творчого підходу до вирішення нестандартних воєнно-політичних завдань (що в історії ХХ ст. мало і відомі масштабні трагічні наслідки) приваблює її здатністю віднайти оптимальні доктринальні та управлінські рішення. Ці національні властивості виразно знайшли втілення у визначенні моделі, практиці творення ССО Німеччини, яка форсовано долає обмеження на військову діяльність, не приховує своїх зовнішньополітичних амбіцій, усвідомлення національних інтересів та лідерської ролі в ЄС.

Показово, також, що у квітні 2014 р., відоме німецьке видання «Bild» повідомило щодо планів відправки бійців найкращої частини спецпризначення Бундесверу – Kommando Spezialkräfte (KSK) – на південний схід України. Офіційний Берлін спростував це повідомлення, зазначивши, проте, що таке в цілому може бути при певних умовах.

Метою статті є комплексне дослідження та узагальнення сучасних наукових уявлень про становлення, модерну організацію, завдання, підготовку, застосування й перспективи розвитку Сил спеціальних операцій як окремої складової збройних сил ФРН (Бундесверу).

Об’єднання Німеччини у 1989 р., прискорення її воєнної інтеграції в НАТО призвели  до активного  приєднання ФРН до військових акцій Альянсу за межами Німеччини.  З 1991  р. німецькі спецпризначенці включилися в операції у Боснії та Косово. Німеччина активно взяла участь в операціях НАТО, зокрема – Міжнародних сил сприяння безпеці (ISAF) в Афганістані (з серпня 2003 р. під командуванням НАТО, де вона виставила до 5000 вояків, і лише до листопада 2008 р. в Афганістані  загинуло 30 вояків Бундесверу), у Міжнародних  силах НАТО в Косово (до 12 тис. вояків), у спільних заходах з протидії тероризму у Середземному морі з жовтня 2001 р. тощо.

Попри в цілому негативну реакцію населення та політикуму на вторгнення США і Англії в Ірак у 2003 р., 2005 р. ФРН інтенсифікувала трансатлантичні воєнно-політичні спрямування та входження у різноманітні об’єднані військові контингенти (багатонаціональні сили) Альянсу, пряму участь у військових та стабілізаційних операціях. Воєнній інтеграції сприяла ухвалена у листопаді 2010 р. у Лісабоні нова стратегічна концепція НАТО («колективна безпека й партнерство» як основа воєнно-політичної інтеграції). На зустрічі у Берліні 15 квітня 2011 р. очільників МЗС країні НАТО було вироблено нову політику партнерства, засади якої запропонувала Німеччина (включаючи посилення «спільної боротьби з тероризмом», що у сучасній лексиці НАТО означає достатньо широке коло завдань). Тоді ж генеральний секретар НАТО А.Рассмунсен  окремо подякував ФРН за активну участь в операціях в Афганістані та у Косово, адже станом на 2011 р. в Афганістані перебувало 4,6 тис. військовослужбовців Бундесверу з 131 тис. учасників Багатонаціональних сил, або третій за чисельністю контингент. Їх втрати якого до 2015 р. зросли до 54 загиблих і понад 230 поранених.

За доби «холодної війни»

Станом на рубіж 1980/1990-х рр., тобто у переддень глибоких геополітичних перетворень у світі, пов’язаних із розпадом соціалістичного табору, самого СРСР та спробами формуванням «однополярного світу», у складі Бундесверу були відсутні окремі війська спеціального призначення. Питаннями розвідки та спеціальної діяльності опікувалося Управління розвідки Головного штабу Сухопутних сил. За чинними тоді статутами, частини (підрозділи) глибинної та фронтової розвідки відносилися до «військ управління». Оскільки Бундесвер був зорієнтований на дії на європейському ТВД можливої глобальної війни, то система розвідувально-диверсійних сил організаційно-функціонально прив’язувалася до структури загальновійськових з’єднань. Зокрема, відповідно до штату армійського корпусу (АК), у нього входили окремі роти: глибинної, та фронтової розвідки.

Власне до підрозділів спецпризначення можна було віднести роти глибинної розвідки (198 осіб за штатом), котрі визначалися для розвідувально-диверсійної роботи в інтересах АК, могли виконувати завдання в тилу противника на глибині до 150 км, виставляючи у воєнний час 24 розвідувально-диверсійні групи по 4-5 бійців. Сама рота складалася із управління, двох розвідувальних взводів (у кожному 12 груп по 4-5 вояків), взводу зв’язку, відділення постачання, мала до 20 автомобілів. Вважалося, також, що спеціальні завдання в тилу противника у бойових умовах буде виконувати повітряно-десантна дивізія (три бригаді, до 9,5 тис. чол.). Щоправда, у 1979 р. було створено Міжнародну школу глибинної розвідки (International Long Range Reconnaissance Patrol School) в м. Пфуллендорф, де всебічно вивчався й викладався цей вид спеціальної діяльності.

 

Поштовхом для створення власне підрозділу спеціального призначення Бундесверу стала ситуація 1994 р., коли федеральна влада не змогла надати допомогу 11 громадянам ФРН, котрі потрапили у полон в ході кровопролитної громадянської війни та етноциду у Руанді (полонених врятували французькі та бельгійські парашутисти). Наступного року ухвалюється рішення про створення Групи спеціальних сил – Kommаndo Spezialkrаfte (KSK). Висувалися  вельми високі вимоги до елітної частини: вміння розгорнутися у будь-яких частинах планети, діяти в різних кліматичних умовах, відповідати за рівнем підготовки британської Спеціальної авіадесантної служби (САС) або американського спецзагону «Дельта» Ініціаторами створення «команд спеціального призначення» виступили тодішній міністр оборони Фолькер Рюе й генерал Хартмут Баггер.

До того ж, значне зменшення вірогідності масштабної війни у Європі, значне скорочення Бундесверу, поширення у світі збройних конфліктів малої інтенсивності, зростання терористичних загроз та гуманітарних криз (у сукупності із активізацією зовнішньої політики самої Німеччини) призвело до змішення наголосу на доктрину спеціальних операцій. Формально, вояки елітних підрозділів Бундесверу почали виконувати звання за межами країни у 1991 р. (війна на Балканах) та у 1994 р. (громадянській конфлікт у Сомалі). Роком створення KSK вважається 1996 (остаточно сформувалася у 2001 р.).

Одночасно з 1996 р. усі сили спецпризначення армії почали зводитися у єдиний міжвидовий орган оперативного управління – Командування сил спеціальних операцій. Організаційно воно входить у склад об’єднаних сил забезпечення збройних сил Німеччини, оперативно підпорядковано генеральному інспектору Бундесверу.

Федеральний кулак

У сучасному вигляді Командування сил спеціальних операцій (Kommando Fuhrung Operationen von Spezialkraften – KdoFOSK) розробляє плани застосування спеціальних сил, а також організує їх взаємодію із Розвідувальним управлінням Головного штабу Бундесверу, воєнною контррозвідкою, федеральною розвідкою БНД тощо. Штат КССО нараховує 42 співробітники (начальник – посада полковника), і дислокується у військовому містечку «Хеннінг-фон-Тресков-Казерне» (Потсдам-Швіловзеє). Структуру КССО складають командир і начальник штабу, вісім функціональних відділів: опіку й роботи з особовим складом (J1), розвідувальний (J2), оперативний (J3), тилового забезпечення (J4), планування (J5), управління й зв’язку (J6), оперативної та бойової підготовки (J7), медико-санітарної служби. На його основі, у разі необхідності, можна розгорнути оперативний штаб багатонаціональних сил спецоперацій (Combined Joint Forces Special Operation Component Command Headquarter – CJFSOCCHQ).

Основними завданнями КССО визначені:

  • планування і управління операціями Спеціальних сил Бундесверу поза межами ФРН в національних інтересах;
  • проведення операцій Спеціальних сил Бундесверу в інтересах багатонаціональних штабів (НАТО/ЄС/ООН);
  • виконання функцій Об’єднаного штабу спеціальних операцій багатонаціональних сил;
  • загальне керівництво приданими для проведення операцій силами і засобами;
  • проведення загальновійськових навчань Спеціальних сил;
  • розвиток Спеціальних сил та концепцій їх застосування.

Нині у збройних силах ФРН частини і підрозділи, призначені для виконання спеціальних завдань, входять до складу видів ЗС країни та здатні виконувати покладені на них завдання у всіх видах операцій як самостійно так і в складі з’єднань Бундесверу. КССО відповідає за організацію управління операціями підрозділів Спеціальних сил (СпС) незалежно від їх видової приналежності (у збройних силах Федеративної Республіки Німеччини формування спеціальних операцій створені як у сухопутних військах, так і у військово-морських силах).

Найбільш підготовлена  структура спецпризначення, яка отримала назву «900-а команда сил спеціального призначення» (KSK ) почала формуватися 1 жовтня 1996 р. (творення тривало до 2000 р.). Пунктом постійної дислокації стало військове містечко «Граф Цеппелін-Казерне».  Базою творення KSK послужила 25-а повітряно-десантна бригада та 251-й парашутно-десантний батальйон, а також 100 й 300-та роти глибинної розвідки. В основу організації поклали досвід й доробки британської САС. 1999 р. KSK  включили до складу Сил швидкого реагування. На спецпідрозділ покладається:

  • здійснення глибинної розвідки у тилу противника;
  • диверсії на особливо важливих об’єктах у глибокому запіллі противника;
  • збір розвідувальної інформації у районах криз та конфліктів;
  • протидія тероризму за межами ФРН;
  • евакуаційно-рятувальні операції та захист громадян у загрозливих ситуаціях за кордоном;
  • забезпечення безпеки офіційних діячів та представництв Німеччини за кордоном.

KSK дислокується на південному заході ФРН, на військовій базі «Граф Цеппелін» поблизу м.Кальв. Основний навчальний центр розташований поряд, в долині Шварцвальд (лише на його устрій витратили 21 млн. євро). Бійці KSK проходять підготовку у центрі спеціальних операцій Фуллендорф, гірську – в Австрії, тренуються для дій в арктичних умов в Норвегії. Відпрацювання тактики дій в пустелі проходить в Ізраїлі або Техасі, у тропіках – в Сан-Дієго або британському Белізі.

Чисельність KSK сягає 1100 військовослужбовців (з них 7% офіцери), до 85% з яких є контрактниками (кадровими військовослужбовцями). Відбувається найретельніший відбір кандидатів на службу – виключно на добровільній основі. Граничний  вік для офіцерів не повинен перевищувати 27 років, для унтер-офіцерів – 32, при граничному віці кандидата на службу у 38 років.  До волонтерів висуваються дуже високі вимоги, в основі яких кондиції для служби у десантних військах.  Попереднє тестування триває 10 днів (включаючи 90-годинне військове навчання в екстремальних умовах),  в середньому відбір проходить чверть кандидатів, які потім зараховуються на 3-місячні відборочні курси. Ті, хто виявився гідним, приступають до згаданого тривалого трьохрівневого навчання. Підготовка до бойової служби триває два роки для офіцерів, три роки для унтер-офіцерів (!), і включає розвідувально-диверсійну справу у школі сухопутних сил (м. Хаммельбург), парашутно-десантну – у школі м. Альтенштадт, підготовку із гірських дій, застосування засобів зв’язку та медичної допомоги у навчальному центрі Міттенвальда тощо. Крім того, відбувається обмін досвідом із антитерористичною групою ФРН – GSG-9, стажування у спецвійськах США, інших країн НАТО, Ізраїлю, Йорданії.

 

КSK включає управління, штаб, штабні й тилові служби (м.Кельн). При певних розбіжностях у висвітленні бойового складу, можна говорити про наявність роти глибинної розвідки, чотирьох  рот «командос», котрі мають різну спеціалізацію за зразком САС: єгерська, гірсько-єгерська, повітряно-десантна, морського десанту. В умовах військового часу частина разом повинна виділити 85-104 розвідувально-диверсійних груп для дій в тилу противника.

Рота глибинної розвідки («спеціальна рота») має за штатом 80 вояків, складається із групи управління, двох взводів глибинної розвідки (8 груп по 4 бійця у кожному) причому один із взводів спеціалізується на розвідці, другий – на диверсійних діях.

Кожна рота «командос» (або «рота спеціальних сил», 80 вояків) складається із групи управління та чотирьох взводів, взвод поділяється на «патрулі» по 4 бійця. Кожен взвод має спеціалізацію за способом проникнення для виконання бойових завдань: наземним шляхом, повітряним (із умінням виконувати наднизькі або затяжні стрибки), амфібійним способом, просуванням в гірських або арктичних умовах. Один взвод має додаткову спеціалізацію із звільнення заручників, кожен учасник «патруля» проходить поглиблену підготовку із розвідки, зв’язку, медичної справи, мінно-вибухової техніки тощо.

Спеціальні дії забезпечують  навчально-випробувальний центр (випробування нових зразків зброї та спорядження), роти: зв’язку; підтримки (радіоелектронна розвідка, спецмінування, авіанаведення, корегування вогню);  забезпечення (взводи – парашутного спорядження, ремонтний, медичний, навчальний). Згаданий навчальний центр виконує ще важливі функції організації навчань, перепідготовки, визначення професійної придатності кандидатів на службу, розробки проблем управління й бойового застосування спецпризначенців, удосконалення тактики і структури ССО тощо. Інструктори-підривники центру самі беруть участь у диверсійних операціях.

Унікальна дивізія

1 квітня 2001 р. в сухопутних військах Бундесверу сформували єдине у світі, у своєму роді,  з’єднання –  дивізію спеціальних операцій (ДСО, Division Spezielle Operationen – DSO). Дивізія є основним елементом сил спеціальних операцій Сухопутних сил Бундесверу, і сформована на базі Командування аеромобільних операцій, адміністративно підпорядковується Командуванню Сухопутних сил Бундесверу. Оперативне командування силами спеціальних операцій ЗС ФРН покладено на Командування сил спеціальних операцій.

До складу ДСО (м. Регенсбург)  увійшли: командування і штаб; батальйон штабний і зв’язку; 26-а («Саарланд»),  і 31-а повітряно-десантні бригади (пдбр); парашутно-десантний батальйон зв’язку «Гессенський лев»;  100-а повітрянодесантна зенітно-ракетна батарея; 200-а рота глибинної розвідки; 300-й воєнний оркестр, а також згадана елітна KSK. Загальна чисельність особового складу дивізії становить майже 10 600 осіб

Основні завдання ДСО включають:

  • проведення військових операцій по звільненню та евакуації громадян ФРН, німецьких військовослужбовців, заручників, а також громадян інших держав з кризових регіонів та районів бойових дій;
  • захист частин та підрозділів ЗС ФРН від диверсійних сил противника (в тому числі в районах дислокації та базування за кордоном);
  • здійснення військових операцій проти іррегулярних, терористичних та партизанських формувань;
  • проведення операцій у тилу противника (розвідка, ціленаведення, знищення та виведення з ладу важливих військових та цивільних об’єктів), а також захват плацдармів та їх утримання до підходу основних сил.

Концептуальний задум ДСО (яка має бути готова до мобільних операцій  у віддалених регіонах світу)  базується на ідеї «ядра и оболонки», де Командування СпН – ядро, а десантні бригади – оболонка. По суті, ДСО розглядається стратегами Бундесверу як  національний компонент сухопутних сил, здатний однаково ефективно діяти як в операціях із бойової підтримки основних сил у масштабних повітряно-наземних операціях, так і при виконанні спеціальних місій, включаючи антитерористичні та евакуаційно-рятувальні.

Що стосується участі у загальновійськових операціях Об’єднаних сил НАТО, то на ДСО мала б здійснювати:

  • бойове забезпечення операцій  сухопутних сил у запіллі противника;
  • захоплення й утримання важливих об’єктів, порушення управління військами противника;
  • ведення фронтової та глибинної розвідки;
  • боротьбу с іррегулярними (партизанськими) силами.

У мирний час, у т.ч. – за межами національної території ДСО покликана:

  • вести боротьбу с тероризмом й розвідувальну діяльність
  • забезпечувати економічні інтереси ФРН;
  • проводити інформаційно-психологічні операції;
  • взаємодіяти із цивільними органами та населенням в кризових ситуаціях;
  • брати участь в евакуаційно-рятувальних операціях.

Цікаво, що у разі необхідності зі складу ДСО може виділятися «оперативне формування» (Einsatzverband) у складі управління, сил і засобів розвідки, підрозділів – військової  поліції, інформаційно-психологічної війни, медико-санітарної служби і парашутно-десантних, взводу службових собак (готовність передових сил – 24 год., а основних – 3-4 доби).

Кожна пдбр ДСО включає два парашутно-десантні (пдб) та парашутно-десантний батальйон підтримки. Чисельність пдб сягає 950 чол., в нього входять: штаб, і такі роти: забезпечення (взводи: спеціальний, службових собак, зв’язку та  медико-санітарний), три парашутно-десантні, важкої зброї (вогневої підтримки) та навчальна. В парашутно-десантний батальйон підтримки включені роти:  штабна, важка й легка постачання, медико-санітарна. Одним із способів розширення бойових спроможностей компактних десантних підрозділів є насичення їх снайперами. Кожен парашутно-десантний взвод включає групу з двох снайперів, а у сукупності всі снайпери можуть утворювати снайперський  взвод батальйону.

Окремо доцільно сказати про специфіку виконання ДСО функції глибинної розвідки. У сучасних умовах вона перетворилася у міжвидову форму взаємодії в інтересах забезпечення бойових дій основних сухопутних військ, передовсім – із військово-повітряними силами, засобами радіоелектронної розвідки тощо. У ДСО для такої функції залучаються сили і засоби 200-ї роти глибинної розвідки та 310-ї парашутно-десантної розвідувальної роти зі складу31-ї пдбр.

200-а рота покликана вести розвідку на оперативно-стратегічному рівні, і нараховує 226 військовослужбовців, її розвідувальні органи – взводи зв’язку та глибинної розвідки. 310-а рота (100 чол.) може перекидатися повітрям і вести розвідку із застосуванням бронетехніки, для чого вона має два розвідувальні взводи по три відділення із двома аеротранспортабельними бойовими машинами десанту (БМД) «Візель», а також взвод технічної розвідки з  трьома відділеннями (на її озброєнні є необхідні радари і сенсори).

Нарешті, 100-а повітрянодесантна зенітно-ракетна батарея, озброєна ЗРК «Оцелот» (на базі БМД «Візель», на якій можуть монтуватися ЗРК «Стінгер», радянсько-російська «Ігла», французькі ЗРК) здатна забезпечувати прикриття з повітря своїх сил на висотах до 3,5 км та відстані до 5 км.

Дивізія має розгалужену систему підготовки спеціалістів. Зокрема, в піхотній школі (г. Хаммельбург) діють курси з підготовки спеціалістів з боротьби  з диверсійними групами. Школа підтримує співробітництво з аналогічними навчальними закладами США, Англії, Франції, Ізраїлю, центром антидиверсійної підготовки в Австрії.

Хто давитиме на психіку

Враховуючи магістральні тенденції трансформації сутності сучасного протиборства, зростання у ній ваги невійськових й асиметричних засобів нелетального впливу, здатних підірвати морально-психологічну сферу військ та населення противника, а і в ідеалі – змусити жертву відмовитися від опору без застосування збройної сили із своєї сторони. Відтак приділено значну увагу реформуванню та розширенню можливостей частин та підрозділів психологічних операцій, зведених в 900-у бригаду зв’язку, яка адміністративно підпорядковується командуванню Сухопутних військ.

 

Ще у 1990 р. «службу психологічної оборони» Бундесверу перетворили у «службу оперативної інформації», на яку у мирний час покладалися підтримка німецьких контингентів у зарубіжних миротворчих операціях, вивчення міжнародних відносин, конфліктності у світі, засобів інформаційно-психологічного протиборства (ІнфПсП) іноземних армій , підготовка аналітично-довідкової продукції щодо морально-психологічного стану населення та армій іноземних держав, розробка нових методів інформаційно-психологічного протиборства тощо.

Нині на компонент ІнфПсП Бундесверу покладаються такі провідні завдання:

  • вплив на морально-психологічний стан особового складу та населення противника;
  • інформаційно-психологічна підтримка власних військ, включаючи обмежені сучасні операції за кордоном;
  • розповсюдження дезінформації та чуток;
  • участь у заходах оперативного й тактичного маскування в операціях основних сил Бундесверу;
  • розробка концептуальних засад, форм і методів ІнфПсП.

В МО ФРН існує «Штаб інформації», в його складі – відділ оперативної інформації, якому в поточному відношенні підпорядкована згадана 900-а бригада зв’язку (адміністративно вона підлягає Головному штабу Сухопутних військ) та 952-й навчальний центр підготовки спеціалістів зв’язку. В 900-у бригаду входять штаб оперативної інформації, батальйон зв’язку (або ж «950-й окремий батальйон оперативної інформації»), 300-а рота фронтової інформації, 951-й друкарський взвод, навчальний центр.

Згаданий 950-й батальйон (до 700 чол.) може у мирний час формувати команди інформаційної підтримки для контингентів Бундесверу за кордоном, і має у структурі основні підрозділи інформаційного впливу та студійний комплекс:

роту штабну та забезпечення (по суті – інформаційно-аналітичний підрозділ, який має центр збору та аналізу зовнішньої інформації, 8 мобільних груп радіоперехоплення, групу із 20 офіцерів-лінгвістів);

роту зв’язку;

роту радіопропаганди (редакційний взвод, дві мобільні радіостанції для трансляції на глибину у 250-500 км, спеціалісти роти здатні готувати передачі обсягом 24 години на добу німецькою та іноземними мовами);

роту повітряних куль (одна куля може поширювати 32 тис. листівок на відстань у 30 км);

дві гучномовні роти (в кожній по 4 взводи із 4-х відділень, у кожному з яких – по дві секції, загалом – 32 гучномовні станції на спеціальних автомобілях, здатні вести транслювання на 1,5-2 км).

300-а рота фронтової інформації (110 співробітників), укомплектована військовослужбовцями із досвідом видавничої роботи, праці у теле-радіостудіях, газетах, рекламних агенціях тощо. Вона визначається для інформаційно-психологічних операцій у загрозливий період та під час війни (коли її штат збільшується у 8 разів). У мирний час спеціалізується на розробці форм і методів інформаційного впливу на противника, вивчає відповідний світовий досвід.

951-й друкарський взвод має редакційно-видавничі можливості для випуску понад 9000 листівок стандартного формату на годину.

Крім того, у Бундесвері створений Центр інформаційно-психологічної боротьби, де зосереджені спеціалісти з університетською освітою – психологи, лінгвісти, етнологи, політологи тощо, існує і «Радіо Андернах», яке веде «задушевні» передачі для вояків ФРН, що несуть службу за кордоном.

Швидке реагування понад усе

На сучасному етапі, відповідно ухвалених у 2011 р.  «Основних напрямів політики ФРН в області оборони», а також згідно «Концепції реформування Бундесвера», ССО відіграють помітну роль у «захисті територіальної цілісності та суверенітету  держави у межах системи колективної безпеки Північноатлантичного союзу», відвернені міжнародних криз, конфліктів, у протидії тероризму тощо.

Доктринальну основу діяльності ССО становить «Концепція спеціальних операцій сухопутних військ Німеччини», відповідно до якої спецпідрозділи ФРН можуть самостійно або у взаємодії із союзниками проводити міжвидові операції, приурочені до начального періоду збройного конфлікту, або організовані у глибині оборони (території) противника, або спрямовані проти іррегулярних ворожих сил, або спрямовані на рятувальні дії. Особливу увагу приділяється можливостями ССО діяти у повітряно-десантних або морських десантних операціях, у т.ч. – з  метою захоплення об’єктів або території для розгортання основних сил. При цьому частини ССО можуть взаємодіяти з повітряно-десантною бригадою, користуватися підтримкою армійської авіації (до 30 транспортно-бойових та ударних гвинтокрилів) та транспортної авіації ВПС Бундесверу.

Елітні підрозділи Бундесверу мають значний бойовий досвід. В 1999–2000 рр. вони захопили воєначальників сербів Радомира Ковача та Янко Жайнича. Найважчим видалося афганське відрядження 2002–2014 рр., коли у зоні відповідальності німецького контингенту ISAF перебувало до 120 бійців KSK. Їх головними завданнями вважалися військова розвідка, рейди та захоплення польових командирів руху «Талібан». Вдалою операцією KSK стало захоплення Маулаві Росхана, тогочасного воєнно-духовного ватажка моджахедів повіту Чахадара (загалом під час відрядження KSK захопив 59 командирів «Талібану» та інших джихадістських формувань).

Нині завершується черговий етап реформування сухопутного компонента ССО Бундесверу. У 2013 р. почалося творення принципово нового формування – дивізії швидкого реагування (ДШР, м. Штадталлендорф). Передбачається, що ДШР буде здійснювати загальну підтримку сухопутних військ, проводити самостійні аеромобільні та десантні операції, надавати авіаційну підтримку змішаними гелікоптерними групами в операціях зі підтримки стабільності, а у разі необхідності – проводити евакуацію й порятунок громадян ФРН із зони бойових дій. В основу дій дивізії планується покласти положення національної Концепції ССО, при загальному скороченні та оптимізації їх чисельності особового складу.

Структуру ДШР мають складати: команда Сил спеціального призначення (KSK, м. Кальв), 1-а повітряно-десантна бригада (м. Лебах), 10 та 30-й полки легких транспортних гелікоптерів (м. Фассберг, м. Нідерштеттен, по 36 машин NH-90 кожен), 36-й полк гвинтокрилів вогневої підтримки «Тигр» (32 машини, м. Фріцлар). Загальна чисельність дивізії становитиме 8 600 військовослужбовців, розміщених у десяти пунктах постійної дислокації на території п’яти федеральних земель Німеччини. Згадана 1-а пдбр матиме 26 та 31-й парашутно-десантний полки (пдп), 270-у інженерно-саперну та 310-у розвідувальну роти (м. Зеедорф).

Структуру пдп складатиме шість парашутно-десантних рот (пдр), важка пдр, медична й навчальна роти, а також рота важкого озброєння (взводи 120-мм самохідних мінометів «Тампелла»; самохідних ПУ ПТУР «Тоу» на базі БМД «Візель»;  БМД «Візель»  з  20-мм гарматою МК-20; управління вогневою підтримкою). Структура пдр (160 чоловік) складатиметься із групи управління, снайперської групи, трьох десантних взводів та взводу вогневої підтримки. При цьому 26 пдп буде спеціалізуватися на десантних операціях у інтересах основних  сухопутних сил в тривалих операціях, а 31-й полк – визначається для спеціальних та рятувально-евакуаційних заходів.

Таким чином, у складі збройних сил ФРН, у мірі  активізації її зовнішньополітичної діяльності, міжнародних воєнно-політичних амбіцій та виконання озброєних місій за кордоном, урахування сучасних тенденцій (моделей) розвитку сил спеціальних операцій та новітніх форм воєнного та невійськового протиборства склалася оригінальна модель ССО. В неї вдалося інтегрувати відповідні частини та доробки доби «холодної війни», інтегрувати високомобільні десантні війська, а також утворити дієздатний компонент інформаційно-психологічних операцій.

ССО ФРН властиві, в цілому, усі основні функції, які сучасна військова думка передбачає покладати на «елітні війська», але з наголосом на спеціальну (глибинну) розвідку, диверсійні дії та сприяння основним силам в їх наступі вглиб оброни противника. Їм притаманні такі риси як:

централізація управління та перетворення у самостійний, найбільш боєготовий компонент збройних сил;

здатність виконувати широкий спектр завдань у мирний та воєнний час;

адаптованість до виконання у складі об’єднаних сил (контингентів) НАТО спеціальних місій (операцій) у мирний час, та взаємодія у можливих масштабних загальновійськових операціях в особливий період;

спроможність брати участь в операціях основних сухопутних сил;

поєднання у структурі ССО елітних підрозділів розвідувально-диверсійної та антитерористичної спрямованості, із оснащеними важкою зброєю високо мобільними частинами, пристосованими для участі у загальновійськових операціях та їх спеціальному забезпеченні, а також в операціях з підтримки миру та стабільності.

Для спеціальних військ ФРН характерна ретельна й поліфункціональна підготовка особового складу, наявність розгалуженої мережі навчальних закладів для профільної підготовки, постійна взаємодія із спеціальними силами та їх навчальними центрами провідних країн світу.

 

Дмитро Вєдєнєєв, доктор історичних наук, полковник запасу

Андрій Слюсаренко, кандидат історичних наук, полковник