РОСІЙСЬКО-ПОЛЬСЬКА ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА У СФЕРІ ЕНЕРГЕТИКИ

Історія російсько-польських воєн нараховує вже майже півтисячоліття. З польською державою воювало Російське царство, потім — Російська імперія та Радянський Союз. У ХХІ столітті протиборство між Російською Федерацією та Республікою Польща продовжується, тільки театр воєнних дій сьогодні перемістися в інформаційний простір. Для створення наративів, які сприяють її інтересам, Москва використовує не лише класичні медіа, але, насамперед, Інтернет. «Всесвітнє павутиння» являє собою абсолютно нову сферу впливу, яка дає можливість широкомасштабного доступу до громадян будь-якої країни через різноманітні інструменти. Серед них варто згадати «фабрику тролів», тобто значну кількість людей, найчастіше найнятих спецслужбами РФ з метою популяризації певних наративів у соціальних мережах і встановлення контактів з обраними для цього об’єктами (наприклад, політиками чи журналістами ворожої держави). Інший метод — це боти, тобто автоматичні програми, які публікують на «Facebook» або у «Twitter» необхідні  повідомлення, що впливають на аудиторію.

Одним із основних напрямів інформаційної війни, що ведеться російськими спецслужбами, є енергетична система РП. У зв’язку з цим польські експерти здійснили аналіз основних наративів, які росіяни використовують у соціальних мережах для формування відповідної громадської думки[1].

Диверсифікація означає урізноманітнення поставок нафти або газу, що позитивно впливає як на енергетичну безпеку країни (більша кількість маршрутів передачі), так і на стимулювання цінової конкуренції. Це визначення має досить загальний характер, тому Росія використовує його у власних цілях, щоб просувати ідею будівництва суперечливого газопроводу «Північний потік-2». Підприємства, пов’язані з Кремлем, намагаються вплинути на користувачів Інтернету та читачів ЗМІ, доводячи, що диверсифікація означає створення ситуації, в якій споживач матиме можливість користуватися кількома маршрутами отримання природного газу. Під таким кутом зору «Північний потік-2» означав би диверсифікацію поставок газу до Європейського Союзу, але ця теза є помилковою. Визначення диверсифікації повинно мати на увазі урізноманітнення джерел газу, а не маршрути його постачання. Саме тому польський термінал скрапленого природного газу (СПГ), який дозволяє купувати газ на різних ринках, фактично урізноманітнює польську економіку. Водночас газопровід, який з’єднує польську систему постачання газу через Німеччину з «Північним потоком» (бере свій початок у Росії), не може відігравати такої ролі. На жаль, у Західній Європі, яка більш диверсифікована у порівнянні з регіоном Центральної та Східної Європи, ці аргументи часто не знаходять розуміння, і цю обставину росіяни використовують.

 

Ціна на газ, який надходить до Польщі від неросійських постачальників, є ще одним наративом, який Росія намагається сформувати у соціальних мережах та ЗМІ. «Газпром» послідовно просуває думку, що газ, який РП отримує через російський газопровід, є найдешевшим, а СПГ не може з ним конкурувати. Власне, з цього приводу Кремль ініціював інформаційні атаки на будівництво терміналу в Свіноуйсьце. Як це не парадоксально, але цей же наратив намагається «вдарити» й по з’єднувальному газопроводу «Балтійська труба». Аргументи «Газпрому» не підтверджуються фактами. Експерт Наталі Хінчі з університету Райса (США) у рамках свого наукового дослідження представила дані, що за два роки після початку постачання СПГ до Литви ціни на російський газ знизилися на 61 %. Завдяки цьому, протягом 2015-2016 рр. Вільнюс заощадив 130 мільйонів євро, що є астрономічною сумою, зважаючи на масштаб місцевої економіки. Це демонструє, що конкуренція має сенс, і на ринках Центральної Європи, де домінує «Газпром», її можна стимулювати лише шляхом диверсифікації джерел газу.

Стабільність поставок російського газу до Польщі — це гасло, що використовується як інструмент у російському асортименті дезінформації. «Газпром» стверджує, що він є надійним постачальником газу на підставі контракту з «Польською нафтовою і газовою компанією» (ПНГК), хоча, як відомо, останніми роками російська компанія маніпулювала обсягами експорту з політичних міркувань. Проблеми з імпортом газу з Росії мали місце, зокрема, під час візиту президента США Дональда Трампа до РП (2017 р.), саміту НАТО у Варшаві (2016 р.) та під час перекриття поставок російського газу в Україну (2014 г.), що призвело до експорту блакитного палива через українсько-польський інтерконектор («перемичку»). Вражаючим є також останній інцидент. У 2017 р. ПНГК почала отримувати газ некондиційної якості, який не підходив для промислового використання. Ця сировина перекачувалася Польщею до Німеччини, де розташований завод для осушки природного газу. Таким чином, німці мали газ потрібної якості, а поляки – ні. У ЗМІ з’явилися повідомлення, що проблеми з газом пов’язані з аварією на газопроводі у Росії, а не з цілеспрямованими діями росіян. Однак, незважаючи на надіслані запити до «Газпрому», ПНГК так і не отримала відповіді стосовно того, що насправді сталося.

Монополізм — ​​це аргумент, який часто використовують противники «Газпрому», натякаючи на його домінуюче становище на ринках деяких країн Європейського Союзу. ПНГК також вдається до цього аргументу на багатьох «фронтах» суперечок з росіянами. «Газпром» не залишається в боргу і за підтримки Кремля, який має потужну пропагандистську «машину»,  «відбиває м’яч». Там заявляють, що польській стороні вказувати на монополізм російської сторони несерйозно, тому що ПНГК сама є монополістом. Така «симетрія» є помилковою. Справа не у пропорціях двох компаній та їх впливі на весь регіон Центральної Європи, а в антимонопольному законодавстві, яке запроваджується у Польщі.  ПНГК поступово пристосовується до лібералізації газового ринку, про що свідчить так зване біржове зобов’язання. Згідно з ним компанія повинна переводити на фондову біржу частину газу, яку можуть використовувати приватні підприємства. Звичайно, ПНГК залишається домінуючою компанією в газовому секторі в Польщі, але її роль слабшає, і російська сторона знає про це. Проте Москва задіює усі свої можливості, щоб створювати приязне інформаційне середовище для зміцнення позицій «Газпрому» у відносинах з Польщею.

 

Транзитні збори є ще одним елементом, який Кремль застосовує в інформаційній війні. Росіяни намагаються сформувати у польському суспільстві переконання у тому, що відмова від співпраці з «Газпромом» означає значні фінансові збитки для РП. Йдеться не тільки про проблему ціни, але й про кошти, які бюджет Польщі отримує за транзит російського газу через її територію. Як і у випадку з попередніми прикладами, питання про транзитні збори не відповідає дійсності. На підставі домовленостей від 2010 р., Варшава отримує лише близько 20 мільйонів злотих за транзит російського газу на Захід, що є приголомшливо низькою сумою (Україна, для порівняння, за транзит отримує понад 2 мільярди доларів). Це максимальний прибуток компанії «Europol Gaz», яка є власником транзитного газопроводу «Ямал», що проходить через територію РП. Інша частина прибутків цієї компанії осідає у спеціальному фонді, кошти з якого не можуть переводитися без згоди обох акціонерів «Europol Gaz», а саме «Газпрому» і ПНГК. Сьогодні ці кошти є частиною спору, що точиться між Польщею та Росією.

Прагматизм — улюблене слівце російських Інтернет-тролів, які намагаються «заразити» польську громадську думку своїми наративами. Росіяни постійно хочуть створити враження, що Польща не проводить відповідальної енергетичної політики, а керується «романтизмом», притаманним колишній Речі Посполитій. Звідси заяви «Газпрому» про те, що Польща відмовляється від дешевого газу з Росії всупереч бізнес-логіці, чи що Варшава більше дбає про газові інтереси України, ніж про свої власні. Такі наративи не підтверджуються фактами.

Русофобія — це засіб, до якого росіяни звертаються особливо часто у контексті інформаційної діяльності (фактично, дезінформації), що здійснюється у соціальних мережах. Ним обґрунтовуються усі дії Польщі, націлені на забезпечення власної енергетичної безпеки. Тому «Газпром» бачить русофобію поляків на кожному кроці: коли Варшава прагне диверсифікації, наголошує на кращій ціні СПГ та обмеженні поставок з Росії і т.п. Насправді ж, «русофобія» просто означає наполегливі дії уряду, який керується національними інтересами РП.

Історія Польщі, як і будь-якої країни Центральної і Східної Європи, надзвичайно жива і пробуджує емоції, особливо у контексті відносин із сусідніми країнами. Кожного разу, коли йдеться про реалізацію енергетичних проектів у регіоні Центральної Європи, які зачіпають інтереси російських енергетичних компаній, РФ починає «експлуатувати» почуття образи і так звані фантомні болі, «педалюючи» такі питання, як Волинська трагедія (український напрямок) або відсутність згоди на запис оригінальних форм прізвищ  польської меншини в паспортах та інших документах (литовський напрямок).

Окремою категорією інструментів, до яких вдається Росія у рамках інформаційної війни, є комплексні кампанії, що проводяться одночасно у традиційних ЗМІ та соціальних мережах. Їх метою є нанесення шкоди ключовим енергетичним проектам, пов’язаним з Польщею. У цьому контексті можна навести наступні приклади.

Газопровід «Балтійська труба» запланований для підключення Польщі до норвезьких газових родовищ. Москва запускає в інформаційний простір такі наративи, що ставлять під сумнів необхідність його будівництва, зокрема:

ця інвестиція планувалася вже кілька разів, але не була доведена до кінця, а значить, і цього разу буде так само (теза не має логічного обґрунтування);

газопровід «Балтійська труба» буде служити виключно для імпорту російського газу до Данії, а не експорту норвезької сировини до Польщі (цю тезу офіційно заперечують датчани, передусім, оператор газопроводу компанія «Energinet», хоча, використання реверсу є одним зі стандартів у рамках нових інвестицій у газову галузь);

норвезькі газові родовища виснажуються, а ключова компанія, тобто «Shell», припиняє діяльність на півночі країни, де має концесію ПНГК (насправді, «Shell» припинила буріння біля узбережжя Аляски).

Незважаючи на те, що усі згадані твердження є неправдивими, за допомогою інтенсивної кампанії у соціальних мережах росіяни цілком можуть «прищепити» середньостатистичному поляку впевненість у тому, що проект «Балтійська труба» не має сенсу.

 

Українсько-польський інтерконектор є ще одним ключовим проектом після «Балтійської труби», який може нанести удар по позиціях російського Газпрому. Саме тому він попав під «приціл» інформаційної діяльності з боку РФ. Нова «перемичка» (стара має занадто низьку пропускну здатність) між газотранспортними системами  України та Польщі може змінити регіональні реалії, трансформуючи обидва ринки. У Києві сьогодні наголошують у зацікавленості в постачаннях з польського терміналу СПГ або «Балтійської труби» і пропонують польській стороні можливість використання сховищ біля Львова для будівництва регіонального газового вузла. Росія розгорнула інформаційну кампанію, метою якої є довести, що у будівництві нового українсько-польського інтерконектора немає жодної потреби.

Серед основних наративів можна назвати такі:

російський газ є найдешевшим, тому Україна не повинна будувати «перемичку» для отримання газу через західні країни (такі твердження не мають нічого спільного з дійсністю, беручи до уваги політику «Газпрому», який у своїх відносинах з Україною неодноразово вдавався до так званих «газових воєн», а ціну узалежнював від політичних поступок. За таких обставин президент Віктор Янукович продовжив росіянам оренду військово-морської бази у Севастополі в обмін на цінову знижку на газ;

не буде збуту газу з Польщі, а новий інтерконектор стоятиме пустий (насправді, обсяг продажів ПНГК в Україну систематично зростає, і його обмежує тільки низька пропускна здатність старої «перемички»);

порівнюється проект будівництва нового інтерконектора з польсько-українським нафтопроводом Одеса-Броди, що має довести його збитковість (схоже на порівняння груш і кавунів. Газовий і нафтовий сектори регулюються окремими законами, тому російські тези є необґрунтованими).

«Ямал-2» — проект, який ніколи не був реалізований до кінця. Це мала бути друга гілка газопроводу «Ямал», який, проходячи через територію Польщі, постачає російський газ до Німеччини. Інвестиції в цей проект можна було б визнати корисними для Польщі. Він дозволив би обговорити питання щодо збільшення транзитних зборів з боку «Газпрому» на користь «Europol Gaz», власника «Ямалу». Крім того, збільшення обсягу російської сировини, що поставляється Польщею до Німеччини, зміцнило б енергетичну безпеку РП. «Ямал-2» є прикладом однієї з найбільш агресивних дезінформаційних кампаній, яку росіяни розгорнули проти Варшави.

Серед домінуючих наративів, що використовуються Кремлем, можна згадати такі:

формування громадської думки, що проект «Ямал-2» був відкинутий Польщею, а це змусило росіян будувати газопровід «Північний потік». Це – очевидна неправда, тому що Москва не висувала пропозицій щодо розширення газопроводу «Ямал» на ділянці від східного до західного кордону РП;

«Газпром» офіційно використав назву «Ямал-2» для свого іншого запланованого газопроводу (тобто «перемички»), який має бути південною гілкою газопроводу «Ямал» у напрямку Словаччини. Як легко здогадатися, його спорудження не призведе до зміцнення енергетичної безпеки РП, тому що нові потужності служитимуть для постачання сировини не до Німеччини, а до Словаччини. Це збільшить її залежність від поставок з Росії і дозволить «Газпрому» зменшити транзит через Україну.

 

Кількість інструментів, які має у своєму арсеналі РФ для боротьби за вплив у польському енергетичному секторі, вражає. За оцінками експертів, росіяни використовують широку мережу Інтернет-тролів та ботів, які створюють та поширюють в інформаційному просторі матеріали в інтересах Кремля. Їхня діяльність підтримується дипломатами та підконтрольними російській владі ЗМІ (наприклад, «Russia Today» або «Спутник»), які фактично співпрацюють з такими організаціями, як «WikiLeaks». Цей російський пропагандистський «симбіоз» може створити будь-яку інформацію чи історію та зробити так, щоб вона стала доступною до тієї частини населення, на яку найлегше впливати через «Facebook», «Twitter» та інші соціальні мережі. Виглядає так, що дезінформаційна машина РФ здатна теж «проштовхувати» такі матеріали до ЗМІ, які потім будуть брати інтерв’ю у неіснуючих експертів, підробляти документи, фотографії та відеозаписи. Той, хто публічно насмілиться вказати на брехню, сам стане об’єктом онлайн-атаки.

Володимир Паливода,

головний консультант 

                                     відділу проблем національної безпеки

                                      Національного інституту стратегічних досліджень