ПРОБЛЕМА СУЇЦИДНОГО ТЕРОРИЗМУ В СВІТІ ТА ЇЇ АКТУАЛЬНІСТЬ ДЛЯ УКРАЇНИ

Псевдомінування ветераном АТО Олексієм Бельком мосту Метро в Києві 18 вересня 2019 р. хоч і не підтвердило початкової версії про терористичний акт, проте актуалізувало для України важливу тему суїцидного або «жертовного» тероризму, відмінною рисою якого є готовність пожертвувати своїм життям на користь досягнення певної політичної мети. Дії Белька пізніше були кваліфіковані як «хуліганство», однак українське суспільство не застраховане від того, що його приклад не може бути наслідуваний, у тому числі й у формі справжнього суїцидного терористичного акту.

Суїцидний тероризм відрізняється дуже високою воєнною ефективністю. За критерієм «вартість-ефективність» він не має собі рівних серед всіх методів ведення бойових дій, за винятком застосування зброї масового ураження. У випадку, якщо теракт успішний, терорист ціною власного життя  може знищити десятки, а то й сотні людей, пошкодити інфраструктуру тощо, а широке розповсюдження інформації в ЗМІ — призвести до ще більшого психологічного ефекту в суспільстві.

Нині існує близько десяти релігійних і світських терористичних груп, здатних використовувати суїцидний тероризм як тактичний прийом в боротьбі проти свого або іноземного уряду. До таких груп відносяться: Ісламський рух опору ХАМАС і «Палестинський ісламський джихад» на окупованих Ізраїлем територіях; «Хізбаллах» в Лівані; «Єгипетський ісламський джихад» і «Гамайя ісламія» в Єгипті; «Озброєна ісламська група» в Алжирі; міжнародна група «Барбар Халса» в Індії; «Тигри визволення Таміл-Іламу» в Шрі-Ланці; Робоча партія Курдистану в Туреччині) «Соколи свободи Курдистану»; мережа осередків терористичної організації «Ісламська держава».

Цей метод проведення терактів розглядається як один з найбільш ефективних інструментів досягнення поставленої мети. Так, наприклад, «Тигри визволення Таміл-Іламу» використовували жінок-самовбивць приблизно в 70 % своїх атак. У 1999 р. Шаміль Басаєв створив так званий батальйон смертників. Теракти, що були вчинені за цим з використанням водіїв-смертників, довели реальність загроз фанатиків. Надалі в тактиці чеченських терористів до начинених вибухівкою вантажівок додалися так звані «чорні вдови» з поясами шахідів.

Прикладом суїцидного тероризму можуть служити відомі трагічні події, що відбулися в Нью-Йорку, Вашингтоні і Пенсильванії (США) 11 вересня 2001 р., коли пасажирські літаки, захоплені терористами-смертниками, були скеровані на життєво важливі об’єкти, внаслідок чого загинуло (більшість з них поки вважається зниклими без вісті) майже 7 тисяч осіб. З них: 266 — загинули в захоплених літаках, більше 200 – у Вашингтоні, 6 333 – у Нью-Йорку.

Вартість підготовки теракту з використанням смертника відносно невисока: наприклад, вартість «поясу шахіда» не перевищує 150 доларів. Фактично цієї суми виявляється достатньо, щоб убити і поранити декілька десятків чоловік. З погляду організаторів терористичних акцій, терорист-смертник – найдешевша, але в той же час вельми дієва зброя в їх арсеналі. Найбільші витрати пов’язані з його доставкою в те або інше місце і виплатою грошової компенсації сім’ї.

Слід зазначити, що останнім часом спостерігається тенденція до збільшення серед терористів-смертників числа жінок. Якщо раніше типовим терористом-смертником був чоловік, то с середини 1990-х рр. приблизно 40 % з них складали жінки. У період з 1985 по 2006 рр. смертницями стали більше 220 жінок, на частку яких припало близько 15 % від загального числа терактів із застосуванням вибухів. Більш того, зростання числа терористок відбувалося за рахунок як світських, так і релігійних організацій, хоча спочатку на подібному використанні жінок наполягали релігійні групи.

Першою була 17-річна ліванська дівчина, яка підірвала себе біля ізраїльської автоколони в 1985 р. У вересні 2005 р. в м. Тал-Афар на північному заході Іраку терористка-смертниця здійснила вибух, в результаті якого загинули вісім новобранців іракської армії, а 30 чоловік одержали поранення. 9 листопада 2005 р. бельгійка Мюріель Дегок, що прийняла іслам і долучилася до діяльності однієї з його радикальних течій, підірвала себе в автомобілі в Іраку. У грудні того ж року дві жінки підірвали себе в аудиторії поліцейської академії в Багдаді, убивши 27 чоловік. В результаті теракту, вчиненого в лютому 2007 р. жінкою в університеті Аль-Мустансірія, другому за величиною у Багдаді, загинули 42 людини, а 51 – одержала поранення.

Жінки-смертниці, як правило, молоді. Ставка в цьому випадку часто робиться на низький рівень інстинкту самозбереження і об’єм соціальних обов’язків. У багатьох випадках ними рухає бажання підвищити особистий або сімейний статус (згідно з трактуванням ісламу, вживаного радикальними богословами, жінка-смертниця  користуватиметься більшою прихильністю Аллаха).

Як показує аналіз результатів розслідування справ про теракти з використанням смертників, їх вербуванню сприяли наступні умови:

– жорстка стратифікація суспільства, закритість ієрархічних груп, наявність образу ворога;

– культ вибраності – кожен ієрархічний ступінь, кожна каста повинна мати своє власне «високе призначення». У цій структурі каста смертників звичайно суб’єктивно позиціонується вельми високо;

– спекуляції на канонах ісламу, цілеспрямованому спотворенні його окремих положень, що в першу чергу стосуються джихаду.

Проте і тут, як свідчить аналіз конкретних фактів, готовність людини встати на шлях смертника підсилюють соціально-економічні причини – бідність і навіть убогість, відсутність перспектив у житті, а також прагнення до помсти через загибель рідних і близьких, особисті драми. Тому в окремих випадках релігійна основа істотної ролі не грає. До речі, багаторічні дослідження показують, що суїцидні схильності зустрічаються серед терористів-смертників не частіше, ніж серед інших людей, що живуть в тих же місцях.

У щорічній Доповіді про тероризм Національного контртерористичного центру США повідомлялось, шо в 2010 р. вибухи, здійснювані смертниками, залишились найбільш смертоносним типом терористичних актів, що викликали майже 13,5 % всіх смертей, пов’язаних з тероризмом. Однак, загалом кількість терактів, що здійснюються смертниками, зменшувалась другий рік поспіль – з 299 у 2009 р. до 263 у 2010 р., що склало у 2010 р. трохи менше 2 % від усіх терористичних актів.

Аналіз і оцінка терористичних актів, здійснених у світі і в Україні за останні роки, дозволяє дослідникам виділити шість найбільш поширених типів терористів-смертників: «зомбі», «месники», «патріоти», терористи за гроші, терористи «мимоволі», «маніяки».

  1. Терорист «зомбі». Зомбування (психічне перепрограмування) означає таку психічну обробку людини (зазвичай з використанням гіпнозу і психотропних речовин), при якій він отримує неусвідомлювану ним самим «установку» на конкретну дію або вчинок (в даному випадку він програмується на здійснення терористичного акту).

Таким чином, терористичний акт здійснюється людиною, яка не усвідомлює, що вона робить; її поведінкою управляє інша людина. При цьому зомбуванню можуть піддатися як психічно здорові особи, так і особи з різним ступенем психічних розладів.

Відмітні ознаки терориста «зомбі»: байдужа (бездушна, нежива) особа і відчужений (скляний) погляд; рухи одноманітні; жестикуляція невиразна; контакти з іншими людьми відсутні або випадкові. При розмові з такою людиною можна спостерігати мляву мову і інтонацію в голосі.

При виникненні незапрограмованої перешкоди (затримання співробітниками поліції) вона розгублюється, шукає нібито підтримки «з боку», у нього з’являються безпричинні зміни в емоційному стані (відчуття невпевненості, занепокоєння і тривоги). Необхідно пам’ятати, що вона, можливо, запрограмована на «самоліквідацію» при виникненні такої ситуації. Залежно від того, якій формі психічного перепрограмування («жорсткої» або «м’якої») піддавалася людина, проявлятимуться і відмітні ознаки зовнішнього вигляду і поведінки такого «зомбі». При «жорсткій» формі зомбування ці ознаки можуть спостерігатися виразно, при «м’якій» формі — бути відсутніми.

  1. Терорист «месник». Серед таких терористів багато жінок, які втратили чоловіків, дітей, близьких родичів. Відірвані від сім’ї і звичного кола спілкування, піддані потужній ідеологічній і психотропній обробці, вони складають кістяк «шахідок» («чорні вдови», «наречені Аллаха»). Помста може бути спрямована на об’єкти державної влади або тільки органи безпеки і правоохоронні органи, на конкретну особу. Такого терориста спостережливий правоохоронець може визначити за проявами емоційної холодності (або навіть негативними емоціями відносно оточення) і високого самоконтролю. Якщо його зупинити для «бесіди», у нього відзначається неадекватне емоційне реагування, зростання тривожного і агресивного стану, особливо у жінок. При цьому терорист не бажає відповідати на запитання (і не розуміє цих запитань), прагне до негайного відходу від виниклої на шляху до мети «перешкоди». Таким чином, його поведінка ніяк не відповідає поведінці звичайної людини, що потрапила в подібну ситуацію. Необхідно враховувати, що деякі терористи з помсти також можуть бути підготовлені до здійснення терактів шляхом «зомбування».
  2. Терорист «патріот» («бойовик за віру»). Це найпоширеніший тип терориста. Під впливом досвідчених інструкторів у нього формується фанатичне переконання у своїй вірі, ідеях і образ ворога у вигляді представників іншої віри, іншої національності. Здійснення терористичного акту він сприймає як «джихад» проти «невірних», як подвиг за віру або звільнення свого народу. Він усвідомлює, що здійснює терористичний акт, вбиває людей і знищує майно, і він бажає виникнення таких наслідків. Таким чином, він йде на злочин з прямим наміром, з переконанням у своїй правоті.

Такий терорист фанатично (до несамовитості) відданий своїй релігії, ідеям, украй підозрілий, холоднокровний, упевнений у своїх силах, перебуває в постійній готовності до здійснення теракту. До оточення відноситься підозріло, при випадковому контакті з людьми запальний, агресивний. Відзначається також зарозуміле і зневажливе відношення до людей, які оточують його. Іноді можна помітити, як такий терорист-смертник тихо вимовляє молитву (особливо перед здійсненням теракту).

При зупинці такого терориста для перевірки документів або «бесіди» можна помітити зростання стану емоційної напруженості і ворожості, про що можуть свідчити похмурий і загрозливий погляд, щільно стислі губи, скрипіння зубами, звужені зіниці очей, прискорене дихання, стислі в кулак руки. На питання відповідає різко після короткої паузи, у відповідях виразно звучить грубість. При невмілій спробі знешкодити такого терориста, наслідки можуть бути непередбачувані. Тому такого терориста необхідно знешкоджувати до виникнення у нього «агресивного спалаху».

  1. Терорист «за гроші». Він йде на здійснення теракту через корисливі мотиви (виконуючи завдання тих, від кого знаходиться в повній фінансовій залежності, або, знаходячись в крайній нужді і намагаючись матеріально забезпечити сім’ю). Такий терорист характеризується відсутністю ідейних мотивів і байдужістю до оточення.

Психоемоційний стан терориста «за гроші» характеризується внутрішньою напругою (нервозністю), яка різко зростає при виникненні на його шляху якої-небудь перешкоди (наприклад, поста поліції). Зовнішні прояви його стану: метушливість; озирання по сторонах; часта зміна пози; нервове перебирання частин одягу, ручки або ремінця сумки (пакету, рюкзака). При його затриманні для бесіди у нього можуть спостерігатися наступні ознаки: зміна кольору обличчя (збліднення; почервоніння, покриття плямами); потовиділення; часте моргання, покашлювання; сіпання окремих м’язів; посилена міміка рота; часте облизування губ або глитання слини. Голос такого терориста частіше високий, мова швидка або переривчаста. Можуть спостерігатися голосові спазми. Надмірний стан тривожності і занепокоєння може призвести його до нервового зриву.

  1. Терорист «мимоволі». До здійснення теракту можуть підштовхнути людину і шляхом шантажу (узяття в заручники членів його сім’ї, загроза оприлюдненню яких-небудь відомостей, що дискредитують цю людину тощо) або за рішенням шаріатського суду за скоєні злочини (глибоко віруючу людину примушують таким чином спокутувати провину перед Богом). Обличчя у такого терориста похмуре, бліде, хворобливе, настрій знижений, рухи уповільнені, жестикуляція невиразна. Він мовчазний, занурений у власні думки, байдужий до навколишніх людей і до подій, що відбуваються. При розмові він не дивиться співрозмовникові в обличчя, уникає контакту очей. Голос у такого терориста зазвичай приглушений, тихий, мова уповільнена. Перед відповіддю на поставлене питання можуть спостерігатися тривалі паузи.
  2. Терорист «маніяк». Частіше це терорист – «одиночка», який страждає різними видами психічних відхилень (наслідків черепно-мозкової травми, хвороби головного мозку, вживання алкоголю, наркотиків тощо). Через свої психопатологічні особливості і нав’язливі ідеї він за всяку ціну жадає слави («манія величі»), знищити «ворогів», які його переслідують («манія переслідування») або бажає перевлаштувати країну (світ, Всесвіт). Особливо небезпечний такий терорист, якщо його свідомістю уміло маніпулює терористична організація або спецслужба. Відмітні ознаки цього терориста – замкнутість, неврівноваженість і різкі зміни настрою, дратівливість і агресивність, істеричність, метушливість в рухах або в словах. Нерідко можуть спостерігатися ознаки сварливості, образливості, а також прагнення справити враження, себелюбство. При спробі затримання він зазвичай не чинить запеклого опору.

У наш час особливе місце відводиться дослідженню феномену жіночого суїцидного тероризму. Науковий дискурс пропонує різні концепції, що пояснюють причини тероризму жінок-смертниць:

 

  1. Концепція національного звільнення. Вибір жінками самогубного тероризму мотивований прагненням брати участь в боротьбі за національне звільнення. Вона завжди надихала людей до такої міри, що деякі приносили своє життя на вівтар свободи. Якщо це правильно, то в тероризмі жінок-смертниць немає ніяких нових рис, які відрізняли б його від вже відомих форм поведінки. Завжди в усіх культурах індивіди – чоловіки або жінки, що жертвували собою в ім’я захисту вітчизни, рідного вогнища, сім’ї, етносу або нації, героїзувались і пропонувалися як модель поведінки.

 

  1. Концепція помсти. Вибір жінок-смертниць, обумовлений бажанням помститися за кохану людину, загиблу в ході збройного конфлікту. Жінки більше схильні до такої помсти через свою більшу чуйність, через те, що в подібних ситуаціях природа їх статі примушує їх більшою мірою відчувати страждання.

 

  1. Концепція рівноправ’я. Тероризм жінок-смертниць – спроба мусульманок вирватися зі сфери особистої і увійти до сфери громадського життя. Мусульманка-смертниця претендує на рівноправ’я і отримання цивільного статусу.

 

  1. Концепція спокутування. Самогубні терористичні акції здійснюються головним чином тими жінками, які зробили невибачну провину, жорстоко карану шаріатом. З цієї точки зору вибір ролі смертниці — це лише зміна статусу зганьбленої жінки на високо цінований статус мучениці.

 

  1. Концепція примусу. Прийняття ролі смертниці-терористки — результат дії наркотиків, маніпуляції або індоктринації. Вибір зроблений не на основі вільного волевиявлення, а під явним або прихованим примусом.

 

  1. Концепція компенсації. Тероризм смертниць, мотивований економічно, оскільки їх сім’ї отримують компенсацію за смерть матері, доньки, дружини або сестри.

 

Остання концепція навряд чи має самостійне значення. У кращому разі можна рахувати компенсацію допоміжним, але аж ніяк таким, що не визначає вибір мотивом.

 

Декілька слів слід сказати і про неповнолітніх терористів-смертників.  Вони здебільшого жертвують собою не за гроші, а за національну або релігійну ідею. Вони добровільно йдуть на самопожертвування через насаджені (методичним навіюванням, дією наркотиків) дорослими помилкові почуття ненависті і помсти до невірних, до ворогів свого народу.

Незважаючи на різноманіття типів терористів-смертників, у них багато спільного: знаходження в постійному психоемоційному стресі, викликаному суїцидними думками і страхом потрапити живим в руки спецслужб, тривожний стан (загострюються почуття занепокоєння, підозрілості і недовіри до людей, що оточують їх). Досвідченому фахівцеві нескладно визначити в натовпі суб’єкта з такими зовнішніми проявами в його поведінці (у терориста – «зомбі» такий стрес відсутній, його зовнішні поведінкові ознаки описані вище). При несподіваній зустрічі із співробітниками правоохоронних органів (служби охорони об’єкту), у підозрюваного спостережлива людина може уловити ознаки безпричинного замішання, розгубленості або недуги.

Необхідно відмітити, що сильний страх перед затриманням рідко означає, що терорист-смертник боїться викриття і покарання. Він боїться того, що його затримання не дозволить реалізувати задуманий терористичний акт. Зовнішніми проявами такого страху є бліде (чи дуже почервоніле) обличчя, похмурий погляд, пітливість (особливо руки), тремтіння пальців рук, скуті рухи. Перед просуванням вперед він спостерігає за діями інших людей, при знаходженні попереду співробітників поліції прагне змінити напрям руху і обійти їх.

Терорист-смертник, як було сказано вище, зазвичай ні зовнішнім виглядом, ні манерою поведінки не виділяється з натовпу. Він прагне максимально розчинитися в натовпі. В той же час, можуть бути винятки. Приміром, зовнішніми відмітними ознаками терориста-ваххабіта можуть бути: у чоловіка – наявність бороди (частіше нестриженої) і головного убору (зазвичай тюбетейка без візерунків і вишивки), відсутність вусів; у жінок – хустка, довга сукня (чи спідниця), штани, туфлі. Хустка закриває шию і вуха. Сукня (спідниця) однотонна, частіше без малюнків, завдовжки нижче за коліна або ж майже до землі, рукави сукні довгі, навіть в спекотливу погоду жінка-ваххабітка може бути одягнена в куртку або в плащ. І у чоловіка, і у жінки, якщо вони одягнені в куртки, плащі або пальто, зазвичай ґудзики (блискавки) наглухо застебнуті. Наявність у підозрюваної особи темних окулярів, що приховують від оточення невербальні сигнали її очей, також може свідчити про негативні наміри.

Терорист-смертник характеризується тривожним і емоційно нестійким станом, відсутністю позитивних емоцій, нерозумінням гумору. Так, якщо при бесіді висловити підозрюваній особі жарт, вона залишиться байдужою, емоційно холодною. На запитання відповідатиме неохоче, монотонно, часто з тривалими паузами для обдумування, іноді плутано, непослідовно. Окремі запитання можуть залишитися без відповіді.

Такого терориста особливо збивають з пантелику запитання, що стосуються майбутніх планів. У нього немає майбутнього, тому він прагне про це не думати. У зв’язку з цим зазвичай у нього немає і зворотних проїзних квитків (залізничних, авіаційних) додому. Він також не може виразно відповісти на запитання, що стосуються часу і мети приїзду, адреси проживання, сімейного стану, роду занять і на інші запитання, що не викликають у звичайних людей утруднень з відповіддю. У терориста-смертника відсутні які-небудь пристрасті, інтереси, потреби в чомусь. Ці особливості необхідно враховувати при підготовці запитань підозрюваній особі.

Людина може і не знати про те, що йому уготована роль «живої бомби». Вона виконує завдання терористичної організації, наприклад, за певну винагороду встановити або залишити в конкретному місці вибуховий пристрій. Також випадкову людину можуть попросити занести і передати згорток, пакет, сумку, букет квітів тощо. Проте, коли така людина наближається до місця закладки, дистанційно (з використанням стільникового, пейджингового або іншого зв’язку) здійснюють підривання разом з нею. Таким шляхом вирішуються дві проблеми: здійснюється терористичний акт; ліквідовується виконавець, що утрудняє розкриття цього злочину і встановлення організаторів теракту.

Водночас, слід зазначити, що останнім часом фахівці також фіксують появу так званих «псевдосуїцидних» терористичних актів – появу смертників, зокрема, жінок слов’янської зовнішності, підлітків і дітей, котрих використовують «всліпу», коли їх наймають нібито для перевезення вибухових речовин або пристроїв, не пояснюючи, що пристрій обладнано радіокерованим детонатором. За пересуванням «живих бомб» слідкують організатори теракту, які приводять у дію вибуховий пристрій у потрібний момент – поблизу об’єкту посягань, або у місці найбільшого скупчення людей.

Суїцидний тероризм у майбутньому, за висновками фахівців, буде відігравати у тактиці терористичної діяльності провідну роль, з огляду на такі обставини:

— висока доступність вибухового пристрою відносно об’єкта впливу і вірогідності його ураження;

— відносно низька вартість підготовки терористичного акту і його виконавця (немає необхідності підготовки прикриття, шляхів відходу виконавців, їх наступного переховування тощо), невисока вартість і доступність самого саморобного вибухового пристрою;

— великий суспільний резонанс і нагнітання атмосфери страху і паніки;

— значний пропагандистський ефект, котрий сприяє вербуванню нових добровольців, які готові прийняти мученицьку смерть.

Роль ЗМІ в інформаційній боротьбі з тероризмом важко переоцінити, але, на жаль, не завжди вони є засобами, що діють на користь державі. Нерідко через непрофесійне висвітлення терористичної діяльності важко мінімізувати наслідки терактів і найголовніше запобігти поширенню цього явища в країні.

Для організаторів терактів використання смертників є привабливим через поєднання можливості нанесення суттєвої шкоди з тим, що виконавець теракту не розраховує залишитися живим і не потребує шляхів відходу. Останнє є особливо важливою «перевагою» для організаторів, коли мішенню є цивільне населення, а метою теракту – залякування.

Подібні теракти чинять великий психологічний вплив на суспільство. Публічне самовбивство покликане стати свідченням того, що терористів неможливо залякати акціями помсти у відповідь. Відповідно цивільне населення і політичні опоненти переконуються, що кількість терактів буде зростати і єдиний вихід полягає в тому, щоб піти на поступки терористам.

Наразі спостерігається стійка тенденція до комерціалізації підготовки і використання смертників з числа малозабезпечених прошарків населення, неповнолітніх, родичів загиблих бойовиків, а також надання матеріальної допомоги родичам «шахідів», що дозволяє їм вирішити частину власних економічних проблем.

Сучасний терорист – носій специфічної субкультури смерті, яка і є його найсильнішою зброєю. Крім цього, ореол мучеництва робить акцію одночасно привабливою для виконавця і легітимною для його спільноти. Наразі експерти притримуються думки, що неможливо з абсолютною точністю підрахувати кількість груп, котрі використовують тероризм смертників. Двадцять років тому він розглядався як чисто близькосхідний феномен, а потім поширився по всьому світу, вийшовши за межі традиційних районів напруженості і конфліктів, перетворився в той глобальний інструмент, який дозволяє терористичним організаціям, що використовують його, а інколи і спецслужбам під їх прикриттям, паразитувати на глобальній уразливості демократичного світу [2].

Складність боротьби з суїцидним тероризмом полягає в тому, що дуже важко, хоча і можливо, виявити і відстежити організаторів та виконавців терористичних актів, особливо на стадії їх підготовки. А головне, практично майже неможливо завадити терористу-виконавцю на завершальній стадії підірвати у місці масового скупчення людей «пекельну машину».

Тому, оцінюючи рівень загроз, що пов’язані з явищем суїцидного тероризму, слід наголосити на необхідності об’єктивного підходу до оцінки причин виникнення та успішного функціонування терористичної мережі, як обов’язкової передумови успішного вирішення проблеми. Суттєві зусилля повинні бути спрямовані як на виявлення потенційних терористів-смертників, так і на масштабні соціальні програми, що можуть змінити ставлення до тероризму в зазначених групах суспільства.

До 2014 р. Україну зараховували до країн з найменшим ризиком у цій сфері, а тероризм як соціальне явище в нашій державі тоді мав вияви, характерні для початкової стадії його розвитку. Проте з початком російської агресії та анексії Криму, а також безпосередньої участі збройних формувань РФ у терористичній діяльності, прямому керівництві незаконними збройними формуваннями на Донбасі, масштабному озброєнні й підготовці терористів, ситуація в Україні докорінно змінилася. Підтвердженням цьому можуть слугувати численні повідомлення ЗМІ про вибухи та вбивства з використанням вогнепальної зброї, що трапилися в зоні ООС, Києві, Донецькій, Одеській, Харківській та інших областях України, а також про виявлені на території нашої держави сховища (так звані «закладки») з вибухівкою, зброєю та боєприпасами.

Наразі в Україні є зовнішні й внутрішні чинники, які посилюють загрозу терористичних виявів.

До зовнішніх чинників належать:

– геополітичне становище України на стику сфер впливу Росії, Заходу, США, Туреччини і країн мусульманського світу;

– терористична діяльність російсько-терористичних найманців і диверсійно-розвідувальних груп Збройних сил РФ у зоні ООС та прилеглих до неї областях України;

– масштабні незаконні постачання з РФ майже всіх видів зброї до деяких окупованих нею районів Донецької і Луганської областей;

– потужна інформаційна війна РФ проти України, використання всіх засобів спецпропаганди (несилових інструментів розв’язання політичних і воєнних завдань) з метою цілеспрямованого інформаційно-психологічного впливу на населення нашої держави;

– участь України в міжнародних миротворчих і антитерористичних операціях;

– ухвалення Україною рішень із чутливих питань міжнародної політики, які можуть суперечити позиції країн мусульманського світу;

– існування міграційних потоків через Україну з терористично небезпечних регіонів, зокрема Іраку, Сирії, Лівії, Афганістану, Пакистану, Таджикистану, Індії та інших.

Серед внутрішніх чинників терогенності слід виокремити:

– криміналізацію та корумпованість усіх галузей суспільства;

– поєднання кримінальної та терористичної діяльності, що виявляється в залученні представників криміналітету як виконавців терактів та найманців під час військової агресії РФ;

– поширення незаконного обігу зброї в Україні з початку 2014 р.;

– соціально-економічне розшарування та соціальне невдоволення частини населення держави, яке перебуває за межею прожиткового мінімуму;

– неефективність правоохоронної та судової систем влади;

– внутрішньополітичну нестабільність, розігрівання «сепаратистських настроїв»;

– високу ймовірність поповнення соціальної бази тероризму за рахунок деяких колишніх учасників воєнних конфліктів і бойових дій, які перебувають у стані «посттравматичного синдрому» тощо.

На нашу думку, з метою реалізації антитерористичної політики наша держава повинна:

– надалі активно підтримувати заходи світової спільноти в боротьбі з цим явищем, дотримуватися взятих на себе зобов’язань, сприяти тісній співпраці спеціальних органів з подібними структурами інших країн, уніфікувати законодавчу базу на основі міжнародних норм, обрати принципову позицію засудження будь-яких форм тероризму, навіть якщо є виправдувальні мотиви;

– посилити інформаційний обмін та співпрацю вітчизняних силових відомств (МО України, СБУ, СЗРУ, МВС України, Генеральної прокуратури, АДПСУ та ін.), що беруть участь у боротьбі з тероризмом, для підвищення ефективності їхньої взаємодії та координації під час проведення спільних контр- і антитерористичних операцій;

 

– особливу увагу доцільно приділяти профілактичній роботі, яка повинна відбуватися на різних рівнях:

  • політичному – нейтралізація передумов, що посилюють загрозу тероризму, коригування, відповідно до ситуації, політико-правового поля;
  • економічному – розроблення механізмів реалізації затверджених економічних програм, фінансування спеціальних програм боротьби зі злочинністю, підвищення життєвого рівня населення, організація і контроль за реалізацією заходів з унеможливлення фінансування тероризму;
  • соціальному – формування в суспільстві об’єктивних і точних уявлень про реальні можливості тероризму, віри в принципову непоступливість держави щодо шантажу з боку терористів, запровадження сучасних освітніх програм і педагогічних технологій, спрямованих на виховання дітей і молоді України на засадах національної свідомості, міжнаціональної толерантності, правового світогляду та нетерпимості до тероризму;
  • індивідуальному – адресний профілактичний вплив, що містить у собі правовий, ідеологічний, інтернаціональний, патріотичний аспекти.

Серед першочергових системних заходів також можна визначити:

– мінімізацію соціально-економічних та корупційних чинників терогенного характеру;

– розвиток системи соціально-психологічної реабілітації та адаптації осіб, які потерпають від «повоєнного посттравматичного синдрому»;

– упровадження системи захисту об’єктів, вразливих з диверсійно-терористичного погляду;

– посилення антикримінального складника протидії терористичній та сепаратистській діяльності;

– реформування системи аналітичного забезпечення антитерористичної діяльності, упровадження європейських моделей підготовки кадрів у цій сфері;

– розроблення й упровадження на державному рівні системи професійної та ефективної протидії спецпропаганді РФ проти України;

– удосконалення системи міжнародного співробітництва, інтеграцію української безпекової системи з європейським простором безпеки та юстиції тощо.

Для України зростає актуальність викликів і потенційних загроз, спричинених міжнародним тероризмом, що зумовлено терористичною діяльністю російсько-терористичних найманців та диверсійно-розвідувальних груп Збройних сил РФ у зоні ООС та прилеглих до неї областях України, розширенням політичних, економічних, гуманітарних та культурних зв’язків України з країнами світу, де тривають збройні конфлікти, участю українського військового контингенту в миротворчих операціях, нестабільністю соціально-політичної ситуації в державі тощо.

Потрібно надалі розвивати систему забезпечення антитерористичної безпеки, яка б відповідала б стандартам провідних держав світу, а також створити дієвий механізм запобігання, реагування та протидії терористичним загрозам, життю і здоров’ю громадян України, установам і об’єктам державної власності України за її межами.

У державі має працювати збалансована система дієздатних, високопрофесійних, з чітким розподілом функцій та завдань і водночас з ефективною координацією і управлінням спеціальних служб та правоохоронних  органів, кожний з яких здобуватиме, ретельно перевірятиме та незалежно надаватиме визначеним законодавством споживачам інформацію щодо виявлених реальних та потенційних терористичних загроз. Така інформація має надходити з різних, незалежних і перевірених джерел. Важливими і надзвичайно відповідальними є завдання координуючого органу – Ради національної безпеки та оборони України, яка, опрацьовуючи матеріали розвідувальних та правоохоронних органів, повинна ставити перед ними  чіткі завдання і готувати виважені пропозиції політичному керівництву держави.

Від того наскільки ефективно побудована та функціонує загальнодержавна система забезпечення національної безпеки, зокрема в секторі безпеки, буде залежати стабільність та розвиток держави в цілому.

Володимир Ткач,

кандидат політичних наук,

доктор філософії в галузі

міжнародних відносин,

старший науковий співробітник