ДАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ РАКЕТИ ПОВИННА ХОЧА Б БУТИ НА 1.5 ТИСЯЧІ КІЛОМЕТРІВ – АКАДЕМІК ГОРБУЛІН

Володимир Горбулін, директор Національного інституту стратегічних досліджень, віце-президент Національної академії наук України, академік

(Виступ під час міжнародної спеціалізованої науково-практичної конференції «Законодавче забезпечення парламентського контролю в оборонно-промисловому комплексі України» 14 березня, організованої ЦДАКР, DCAF та Інститутом законодавства ВРУ)

Мене відверто образив виступ шановного Володимира Путіна перед зборами в Москві. Він порівняв «Сармат», якого ще поки що не існує з нашою «Сатаною/Воєводою» (Р36М2). Цей ракетний комплекс почав надходити на озброєння в Радянському Союзі, починаючи з 1985 року. Всього було виготовлено 308 ракет. Вони не стояли на бойовому чергуванні в Україні, а були розташовані на території Російської Федерації та Казахстану. Гарантійний строк їх бойового чергування було визначено 15 років. Але ракети мали гарні показники та гарантійне обслуговування дозволило подовжити гарантійний строк. Починаючи з 2005 року, Путін звертався до керівництва України щодо продовження цих строків заводом «Південмаш». Сьогодні РФ має 42 МБР, і з них 27 ракет практично вже вийшли на абсолютно новий строк бойового чергування. Росія відмовилася від продовження гарантійних строків «Південмашем», і перенесла це на Центр Макєєва («Державний ракетний центр імені академіка В.П. Макєєва» — ЦДАКР). Він не збирається знімати з бойового чергування ці 42 ракети, бо краще цих ракетних комплексів у світі немає. Це оцінка Пентагона і Агентства з протиракетної оборони США. На сьогодні ракета «Сармат» пройшла лише одні випробування, а досвід показує від першого випробування до здачі такого комплексу на чергування необхідно 4-5 років і треба ще провести льотно-контрольні випробування, щоб можна було її приймати.

На жаль, великий потенціал, який був у нашої країни, ми не змогли перевести в незалежну Україну. Для цього існують і об’єктивні, і суб’єктивні причини. Головне в тому, що до таких масштабних замовлень, які були до цього у Радянському Союзі, Україна не змогла б дійти. Наші підприємства працювали за широким профілем, від ракетобудування, танкобудування, до створення двигунів для гелікоптерів, і вони вижили, але, на жаль, вони перейшли на фактично незнаний до того у світовому досвіді режим «експортного напрямку».

Безумовно, експорт зброї це плюс для будь-якої країни, тому що дає змогу торгувати високотехнологічним озброєнням. Це дозволяє підтримувати науково-технічний потенціал країни. Я гадаю, було б великою помилкою і надалі орієнтуватись тільки на цей потенціал.

Виникнення можливості створення спільних підприємств є також дуже важливим фактором для розвитку ОПК. Тепер треба вирішити питання законодавчого рівня, відносно того, як приватні підприємства привабити до роботи в оборонному комплексі. Вони і на сьогодні працюють, але це поки що, не набуло широкого досвіду. Ми досягли важливого результату: сьогодні державне оборонне замовлення створюється не на один рік, а на три роки. І якщо ми зараз вийдемо на те, щоб державне оборонне замовлення містило проведення дослідно-конструкторських робіт, це може стати основою для створення дійсно нових видів озброєння.

Між іншим, наша активність у експорті озброєнь натикається на протистояння деяких наших союзників із країн, які практично нас дуже сильно підтримують, але все ж до цієї пори ми практично не отримали жодного виду озброєння (летального — ЦДАКР). Хоча прийнято рішення в США про надання Україні протитанкових комплексів (ПТРК Javelin — ЦДАКР).

Україна була вимушена працювати з багатьма країнами і використовувати свій науково-технічний потенціал. Ми працюємо з такими країнами, як Туреччина, але це викликає з боку західних держав посилання на те, що ми якимось чином порушуємо Режим контролю за ракетними технологіями (РКРТ). В 1997 році в Раді нацбезпеки і оборони ми два тижня проводили з американцями погодження практично з кожної позиції відносно того, що може виробляти Україна, а чого не може, і що ми можемо робити з іноземними партнерами, а чого не можемо. І коли нам кажуть, що максимальна дальність української ракети для замовника 280 кілометрів, а для наших оборонних потреб 500 кілометрів, це нас не влаштовує. Нині дальність української ракети повинна хоча б бути 1.5 тисячі кілометрів – це кордон для зброї середньої дальності, і така наша позиція викликає у наших західних партнерів нерозуміння. Я вважаю, з боку парламенту було б дуже важливо відпрацювати в межах парламентських зав’язків, перш за все, в межах Парламентської асамблеї Європи, це питання. Ми знаходимося 4 роки у стані війни, ми перед собою маємо країну, яка за рахунок Радянського Союзу фактично утримала ядерний потенціал. Я гадаю, що нам потрібно розповідати, що коли ми пішли на ядерне роззброєння,  ми не порушили жодної угоди. Це стосується  і Бушерського контракту з поставок турбін в Іран, ми припинили поставки зброї у Македонію, коли були зроблені відповідні заяви, і свого часу навіть відмовилися від поставок зброї в Грузію. Україна має моральне право ставити перед усім світом питання про необхідність зміни умов, навіть, не тільки у ракетних технологіях, а й з огляду майбутнього утворення зразків озброєння.