ЗАХИСТ ДЕРЖАВНИХ ТАЄМНИЦЬ ЧИ КОРУПЦІЙНИХ ПРОЯВІВ?

Згідно з п.1 статті 7 3акону України «Про державне оборонне замовлення» укладення державних контрактів з оборонного замовлення здійснюється державними замовниками з урахуванням затверджених основних показників оборонного замовлення шляхом визначення на конкурентних засадах виконавців серед суб’єктів господарської діяльності, якщо інше не передбачено законами України «Про публічні закупівлі» та «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони» та цим Законом.

Водночас, п.З цього Закону визначено, що «у разі якщо закупівля продукції, робіт і послуг за оборонним замовленням становить державну таємницю, такі продукція, роботи і послуги закуповуються у суб’єктів господарювання, що зареєстровані як виробники продукції, робіт і послуг оборонного призначення, закупівлі яких становлять державну таємницю, без застосування конкурентних процедур. Тобто мова йде лише про випадки, коли інтереси держави вимагають захистити інформацію про «чутливі» закупівлі товарів та послуг для потреб оборони.

В теорії, положення чинного законодавства відповідають міжнародній практиці, хіба що не враховують, як у деяких країнах, обов’язковість застосування «закритих» конкурентних процедур з обмеженим колом учасників, якщо йдеться про «таємні» закупівлі.

На практиці ж в Україні майже 95 відсотків закупівель у рамках державного оборонного замовлення здійснюється не на конкурентній основі. При цьому, ані від СБУ, ані від військової прокуратури чомусь не чути про розслідування фактів порушення законодавства в частині безпідставного надання грифу таємності закупівлям, інформація про які масово поширюється через ЗМІ, у тому числі й посадовцями державних замовників та вищих органів державної влади. Водночас відсутня інформація про порушення кримінальних справ за фактами поширення такої (засекреченої у держоборонзамовленні) інформації.

Таким чином, створюються ризики використання окремими посадовцями (за участі державних експертів, що надають не завжди обґрунтовано відповідний гриф таємності) чинного механізму захисту державних таємниць для забезпечення реалізації «непрозорих» закупівель, на що чомусь закривають очі правоохоронні органи.

Особливо яскраво це демонструється на прикладах закупівель майже однакових за призначенням зразків броньованих автомобілів різними силовими структурами та верстатного обладнання для оборонних підприємств у рамках реалізації Держпрограми реформування та розвитку ОПК.

Задля усунення корупційних ризиків та недопущення марнотратства під час використання коштів державного бюджету правоохоронні органи мали б звернути увагу на дотримання процедур віднесення закупівель, що здійснюються у рамках ДОЗ, до «таємних». І для цього зовсім не обов’язково чекати прийняття нового закону про ДОЗ, а можливо, посилити відповідальність як державних замовників, так і центрального органу виконавчої влади, що відповідає за координацію ДОЗ – Мінекономрозвитку і торгівлі.

І навряд чи сьогодні мають право на існування, за виключенням окремих випадків, аргументи державних замовників щодо недосконалості законодавства про державні закупівлі, яке до-речі, враховує особливості таких закупівель в інтересах оборони держави з метою мінімізації ризиків їх затягування чи скасування без поважних причин.

А відсутність досконалої методики організації тендерів та сталої практики як раз і є одним із критеріїв готовності (бажання) структур сектору безпеки і оборони втілювати на практиці найкращі стандарти НАТО у закупівельну діяльність.

Сергій Петров,

експерт з питань національної безпеки,

член Експертної ради при ЦДАКР