ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБОРОНИ ТА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ. ЧАСТИНА 2

Напрями подальшого розвитку ОВТ в Україні

На основі фахового аналізу стану справ у сфері технічного оснащення ЗСУ можна сформулювати кілька висновків.

1) З огляду на те, що зараз на оснащенні ЗСУ перебувають фізично і морально застарілі зразки озброєння радянських часів, по-дальший розвиток ОВТ має ґрунтуватися насамперед на результатах фундаментальних і прикладних досліджень за всім спектром науково-технічних напрямів. При цьому потрібно приділити особливу увагу створенню нового фундаментального доробку, який може стати основою новітніх вітчизняних технологій як спеціального, так і по-двійного призначення. Як один з таких напрямів можна розглядати наукове обґрунтування процесу створення та використання ракетно-космічного щита України, космічна компонента якого може застосовуватися для вирішення завдань як в оборонній, так і в цивільній сфері.

Нині можна навести багато прикладів, коли наявний науковий потенціал не використовується в оборонній сфері, хоча й добре відомо, що впровадження інновацій у розроблення та виробництво нового озброєння можливе лише за умови ефективної взаємодії науки, замовників, розробників та виробників ОВТ. Показовим є приклад залучення до створення нових ОВТ наукових установ НАН України. Так, у зв’язку з подія-ми 2014 р. Академія терміново провела інвентаризацію своїх науково-дослідних робіт з метою уточнення, які установи могли б взяти участь і бути корисними у створенні інноваційних технологій подвійного призначення в інтересах ОПК України. За підсумками інвентаризації НАН України поінформувала вище керівництво держави про свої можливості та стан готовності окремих розробок і запропонувала передбачити, починаючи з 2015 р., додаткове фінансування для започаткування комплексу робіт з проблем розвитку ОПК. Однак ці пропозиції не було враховано. Тому НАН України з власної ініціативи і без цільового фінансування сформувала цільову науково-технічну програму «Дослідження і розробки з проблем підвищення обороноздатності і безпеки держави» за рахунок скорочення інших конкурсних програм Академії та зменшення фонду заробітної плати інститутів. За цією програмою у 2015–2019 рр. установами НАН України було виконано 107 проектів та роз-почато кілька нових.

Втім, через відсутність інтересу з боку держави та мізерне фінансування науковий потенціал НАН України має тенденцію до ослаблення і згодом може так статися, що складні завдання з розроблення новітніх технологій, потрібних для забезпечення обороноздатності держави, виконувати буде нікому.

2) Для впровадження наукових розробок і доведення їх до практичного промислово-го застосування у військових цілях потрібен також належний промислово-технологічний потенціал. На сьогодні українська оборонна промисловість здатна виробляти для потреб ЗСУ військову продукцію за такими напрямами:

  • військово-транспортна авіація;
  • ракетне озброєння авіаційної та бро-нетанкової техніки;
  • високоточне озброєння;
  • танки та бойові броньовані машини;
  • радіолокаційні станції, системи супутникової навігації та електронної протидії;
  • танкове та авіаційне двигунобудування;
  • військові кораблі та патрульні катери.

Є також багато напрацювань теоретичного і практичного плану і для початку робіт із створення ракетно-космічного щита України.

Визначення пріоритетів розвитку перспективних видів ОВТ в Україні повинне відбуватися на основі використання вимог нормативних документів з питань національної безпеки України у воєнній сфері. Основ-ним посилом при цьому має бути те, що генеральна спрямованість воєнної політики України лежить в оборонній сфері, зокрема у забезпечені гарантованого захисту країни від воєнних зазіхань на незалежність і територіальну цілісність, для чого необхідно мати потужні ЗС, оснащені високоефективними зразками ОВТ, здатними виконувати такі основні групи завдань:

1) постійний моніторинг та аналіз складу ЗС імовірного противника та стану і можливостей його ОВТ;

2) своєчасне виявлення намірів противника щодо збройного конфлікту (нападу на Україну);

3) можливість ефективного реагування на збройну агресію.

Для реалізації першої групи завдань використовують всі можливі відкриті джерела та дані агентурної розвідки, другої групи —наземні, підводні, повітряні та космічні, ро-зміщені, в тому числі, на штучних супутниках Землі, засоби спостереження й виявлення розташування та переміщення об’єктів воєнного призначення як углибині території ймовірного противника, так і по-близу кордонів України.

Важливим напрямом реалізації цього завдання може стати поглиблення двосторонньої співпраці з США і НАТО у спільному виробництві ОВТ, а також розвиток в Україні національної Системи контролю та аналізу космічної обстановки (СКАКО). Після анексії Криму її було відновлено завдяки створенню сучасного Центру контролю космічного простору (ККП), модернізації у м. Мукачево колишньої радіолокаційної станції системи попередження про ракетний напад 5Н86 («Дніпро»), виготовлення та впровадження сучасної пересувної РЛС ККП, побудованої на основі використання цифрових антенних ґраток. Надалі потрібно забезпечити інтеграцією національної СКАКО у міжнародну Європейську систему контролю космічного простору та систему протиракетної оброни країн НАТО.

Реалізація третього завдання має здійснюватися із застосуванням всіх можливих ефективних засобів знищення живої сили та ОВТ противника у повітрі, воді, під водою та на суші. Одним з пріоритетних напрямів є впровадження інновацій нового технологічного циклу в окремих сегментах ОПК України на базі державного замовлення із замкненим циклом виробництва. За наявним науково-технологічним та виробничим потенціалом, ресурсними можливостями та за співвідношенням «ефективність-вартість», оптимальною відповіддю на ці виклики є створення оперативно-тактичних ракетних комплексів (ОТРК) з використанням сучасних космічних технологій навігації та розвідки цілей.

Частково реалізацію другого і третього завдань може бути покладено на ракетно-космічний щит України (якщо він буде створений).

На реалізацію наведених вище завдань і мають бути спрямовані зусилля воєнної та академічної науки у тісній взаємодії з промисловістю України та науковими і промисловими установами розвинених країн світу. При цьому, слід підтримувати у боєздатному стані наявні зразки ОВТ, здійснювати заходи з підвищення їх бойових і експлуатаційних можливостей на основі технологій п’ятого технологічного укладу, працювати над створенням ефективних новітніх зразків ОВТ, з використанням при цьому окремих технологій шостого технологічного укладу.

Потенційні передумови створення ракетно-космічного щита України. У цьому зв’язку постає закономірне питання: що відбувається у сфері розвитку новітніх технологій, які можуть бути застосовані для створення новітніх видів озброєнь в Україні, необхідних для ведення сучасних війн, зокрема, що пропонується стосовно ракетно-космічного щита?

Для розроблення і серійного виробництва новітніх зразків зброї потрібні досвідчені фахівці (вчені, конструктори, технологи, працівники різних робітничих професій тощо), технологічно досконала наукова та промислово-виробнича база, а також практичний досвід створення і серійного виробництві потрібних видів зброї. За результатами аналізу щодо можливості реалізації завдань зі створення ракетно-космічного щита України можна стверджувати, що на окремих підприємствах ОПК поки що є потрібна інфраструктура і кадровий потенціал.

У сегменті протиповітряної оборони розпочато розроблення зенітного ракетного комплексу середньої дальності (ЗРК СД), в якому задіяна група підприємств під керівництвом ДКБ «Луч»; триває модернізація ЗРК С-125 «Печора» (ТОО «Радіонікс» і ДКБ «Луч»); на 2021–2022 рр. заплановано модернізацію ЗРК окремих модифікацій серій С-200 та С-300 та ракет до них.

У сегменті реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) на ДКБ «Луч» проведено модернізацію радянської РСЗВ «Смерч» з новою керованою ракетою калібром 300 мм і дальністю польоту до 120 км (прийняття на озброєння цієї системи заплановано на жовтень 2019 р.). Заплановано також до кінця цього року розпочати постачання у ЗСУ модернізованої версії РСЗВ «Вільха-М» з даль-ністю дії до 130 км та «Вільха-Р» з касетною бойовою частиною. Під керівництвом КБ «Південне» виконуються роботи із створення нових реактивних снарядів до реактивних систем типу «Град» та «Ураган».

У сегменті ракетних комплексів проводяться роботи з модернізації наявних та створення перспективних зразків озброєння, а саме: модернізація тактичного ракет-ного комплексу «Точка», роботи з якої роз-почато у 2019 р. (КБ «Південне»); здійснюється розробка ОТРК «Сапсан» у рамках створення для інозамовника ОТРК «Грім-2»  (КБ «Південне» під головуванням ДКА України), вже успішно пройшли випробування ракетних двигунів, а сам комплекс підготовлено до проведення перших польових випробувань; у КБ «Південне» здійсню-ється проектування оснащення ОТРК «Грім-2» крилатими ракетами «Коршун-2», які за своєю конструктивною побудовою є аналогом американської ракети «Toмагавк» і російської «Калібр», але дальність польоту КР «Коршун-2» (280–300 км) обмежена необхідністю виконання Україною вимог Режиму контролю за ракетними технологіями.

У сегменті крилатих ракет розроблено береговий протикорабельний ракетний комплекс (БПРК) «Нептун» для ВМС України, який можна віднесений до зразків озброєння п’ятого покоління (ДКБ «Луч»). Цей комплекс призначено для забезпечення контролю територіальних вод, захисту військо-морських баз, берегових об’єктів та інфраструктури узбережжя, зриву проведення морських десантних операцій противника. Комплекс забезпечує розподіл об’єктів ураження, взяття їх на супроводження та видачу команд на пуск ракети. Ракета розрахована на ураження цілей на дальності до 290 км. Разом з тим, сьогодні у ЗСУ практично відсутня морська авіація, зокрема немає літаків дальнього радіолокаційного спостереження типу «Хокай», БПЛА, спроможних вести радіолокаційну розвідку в акваторії Чорного та Азовського морів, власних розвідувальних супутників, що ускладнює використання БПРК «Неп-тун» у найближчій перспективі. Також предбачається початок робіт з розроблення на базі БПРК «Нептун» протикорабельного ракетного комплексу корабельного базування.

Що стосується сегменту космічних засобів, то в Україні, крім розвідувальних органів, є структура, спроможна забезпечити необхідною інформацією застосування ракетних комплексів різного класу, — Національний центр управління та випробувань космічних засобів ДКА України (НЦУВКЗ). Він має необхідні апаратно-програмні засоби (наземні станції прийому інформації з борту супутників дистанційного зондування Землі (ДЗЗ), станції управління супутниками, центри обробки спеціальної інформації тощо), а також підготовлений персонал. НЦУВКЗ вже зараз виконує такі завдання:

  • здійснює прийом даних ДЗЗ про місцезнаходження наземних та морських об’єктів з комерційних космічних апаратів (КА) на свої наземні приймальні станції;
  • надає державним споживачам супутникові знімки через 15–30 хв. після прийняття їх із КА на національні приймальні станції;
  • проводить тематичну обробку супутникових знімків;
  • планує використання бортового ресурсу КА ДЗЗ для моніторингу площадних та малорозмірних об’єктів;
  • здійснює координатно-часове та навігаційне забезпечення України.

У найближчій перспективі НЦУВКЗ планує запуск перспективних вітчизняних су-путників ДЗЗ із розрізненістю у 7,8 та 2,5 м. Тому поєднання можливостей НЦУВКЗ з розвідувальними органами України щодо отримання видових даних ДЗЗ вже зараз певного мірою зможе забезпечити застосування ракетного озброєння в інтересах ЗСУ.

Необхідність вирішення питання щодо належного фінансування потреб ЗСУ. Отже, в установах та на підприємствах українського ОПК є можливості для модернізації і ремонту практично всієї номенклатури ОВТ, що знаходяться на озброєнні ЗСУ, а також для розроблення окремих новітніх зразків ОВТ. Проте у створенні і виробництві зразків ОВТ для застосування у складі ракетно-космічного щита України застосовуються більш нові технології, і з цим все на-багато складніше. Причини тому є такі: 1) технологічні можливості українського ОПК не повністю відповідають потребам ЗСУ; 2) недостатня увага протягом багатьох років з боку держави до стану та розвитку ОПК і наукової бази; 3) незадовільне бюджетне фінансування державних оборонних програм, яке заважає своєчасному ре-формуванню й розвитку ОПК України у на-прямі його здатності до випуску зразків ОВТ, потрібних для ЗС, хоча б на передових технологіях четвертого та п’ятого технологічних укладів. Це є головною причиною того, що вітчизняне виробництво ОВТ для потреб ЗС, інших військових формувань та правоохоронних органів України до недавнього часу складало лише 5-8% від потенційних можливостей оборонних підприємств.

Для розвитку ж інновацій та їх втілення у конкретні справи потрібні інвестиції. Наука, тим більше військова – справа не прибуткова, принаймні, для приватного капіталу, який зараз намагаються активно залучати для розвитку технічного оснащення ЗС України. У цих умовах значну роль у вирішенні питань розвитку науки та втілення її досягнень у військову справу, особливо – з точки зору їх фінансування, має відігравати держава. Її роль повинна бути головною задля того, щоб вирішити проблему переходу країни та її ЗС до нового технологічного укладу. Без цього сподіватися на забезпечення високого рівня воєнної безпеки у ринкових умовах достатньо важко.

Доцільність та можливі напрями переходу в Україні до створення ОВТ, побудованих на технологіях п’ятого та на-ступного шостого технологічних укладів. Одночасно з удосконаленням існуючих та розробкою нових видів ОВТ, призначених для ведення війн у недалекому майбутньому, слід готуватися до війн більш віддаленого майбутнього. Передбачити їх характер, можливі напрями створення нових видів зброї та способи її застосування – до-волі важко, й, може бути – неможливо. «Успіхи» у цій справі мають тільки фантасти. Але практика свідчить, що доволі часто де-що з того, про що пишуть фантасти, потім, на протязі часу, втілюється у життя й застосовується у практиці створення нових видів техніки, призначеної, у тому числі, й для застосування у воєнній справі.

Перехід на інші принципи нанесення противнику ураження можливий тільки за умови появи технологій, у рамках яких можлива реалізація таких принципів. Але вимагати «народження» технологій неможливо. Вони з’являються тільки на підґрунті фундаментального вивчення матерії, пі-знання її властивостей та визначення можливості застосування цих властивостей у складних технічних пристроях, якими є сучасні зразки озброєння.

У деякому ступеню спрогнозувати на-прями розвитку окремих новітніх озброєнь та способів їхнього застосування у війнах віддаленого майбутнього можливо, якщо здійснити ретроспективний аналіз та ви-явити взаємозв’язок між розвитком у мину-лому тодішніх технологій, зброї, створеної з їх використанням, та способів її застосування.

Даний взаємозв’язок знайшов своє відображення у теорії довгострокового техніко-економічного розвитку. У цей теорії було введено в обіходь поняття «технологічний уклад», яким зараз користуються вчені у великій кількості країн світу («уклад» означає облаштування, встановлений порядок чого-небудь). Це поняття відіграє визначений інтерес й для вивчення закономірностей розвитку ОВТ, у тому числі – для прогнозування зміни їхніх поколінь. Технологічний уклад характеризується єдиним технічним рівнем виробництв, пов’язаних вертикальними та горизонталь-ними потоками однорідних ресурсів, що базуються на спільних ресурсах робочої сили та спільному науково-технічному потенціалі.

Усього з 1770-1785 років і до 2020-2035 років вчені розрізняють п’ять технологічних укладів (п’ятий – умовно 1980 – 2020-2035 рр.).

Зараз передові країни світу вступають у наступний – шостий технологічний уклад, ключовим фактором якого вчені бачать нанотехнології, клітинні технології та методи генної інженерії, виникнення альтернативної енергетики (воднева енергетика, використання енергії вітру, сонця тощо).

Поки що не повністю визначені характер війн та облік армій, які будуть характерні для шостого технологічного укладу. Однак, обрис окремих зразків ОВТ та систем ОВТ з використанням новітніх технологій вже розпочав визначатися. Наприклад, до най-більш перспективних напрямів використання нанотехнологій, наноматеріалів і продукції на їх основі для забезпечення оборони та безпеки держави, військові вчені відносять такі:

  1. Конструкційні матеріали, які дозволять суттєво розширити показники надій-ності та експлуатаційний діапазон сучасних і перспективних зразків ОВТ.
  2. Засоби зниження помітності ОВТ різ-ного цільового призначення.
  3. Бойове екіпірування військовослужбовців, яке суттєво підвищить захищеність, автономність та ефективність їх дій.
  4. Енергетичні системи (матеріали) для ОВТ, у першу чергу – для боєприпасів різного призначення.
  5. Компактна та енергоефективна електронна компонентна база військового при-значення.
  6. Засоби радіаційного, хімічного та біологічно захисту і розвідки тощо.

У той же час, слід підкреслити, що жодна передова воєнна думка не здатна з високою достовірністю передбачити характер майбутньої війни до тих пір, поки не будуть створені нові базові технології, вивчені їхні властивості, створені на їх основі та ви пробувані озброєння, та не будуть визначені їх місце і роль у структурі збройних сил та на полі бою.

У багатьох випадках військові дослідники прогнозують, що так звані війни шостого покоління поки що носитимуть характер війн із застосування зброї, створеної на ос-нові технологій п’ятого технологічного укладу. Але це зброя, яка вже досягла (або досягає) піку (правильніше мовити – межі) своєї можливої ефективності у рамках базових технологій, що містять-ся у її основі, з яких практично «вижате» все можливе. Відповідно до філософського закону «заперечення заперечення» таке озброєння має бути у найближчій перспективі замінено новим, створеним на основі технологій шостого технологічного укладу. Це, знову ж таки, ще раз підтверджує думку про те, що первинну роль у розвитку армій і теорії війн усе ж таки відіграють технології.

У червні 2018 р. ДК «Укроборонпром» підписав Генеральний договір про партнерство між НТУУ “КПІ” та ГС “Ліга оборонних підприємств України” щодо створення розширених можливостей з розробки та впровадження інноваційних науково-технічних ідей, передових конструкторських і техно-логічних рішень у сфері розробки і виробництва озброєння для забезпечення обороноздатності України. На думку спеціалістів, дані напрямки містять окремі елементи шостого технологічного укладу. Однак для їх опрацювання та реалізації потрібні не тільки просте бажання України, а й фінансові вкладення з її боку, з чим справа поки що незадовільна.

Негаразди та труднощі у розвитку вітчизняного ОПК, що негативно впливають на стан та якість технічного оснащення ЗС України за рахунок власних потужностей й можливостей, об’єктивно підштовхують Україну на шлях, яким вже давно користуються інші держави світу, навіть самі заможні – вирішення цього питання з використанням взаємовигідного військово-технічного співробітництва (ВТС). В Україні цей шлях відомий та вона його вже дав-но використовує. Однак, до 2014 р. ВТС розвивалося, в основному, з країнами-членами СНД, у першу чергу – з РФ. Після подій 2014 року цей шлях практично припинив своє існування, й Україна змушена звернути більш щільну увагу у сфері ВТС на країни Заходу.

Щодо доцільності розгортання розширеного ВТС України з країнами Заходу йшлося вже давно, але рішучих кроків щодо цього було зроблено явно недостатнє. Й ось тепер це питання постало на порядок денний з новою силою й більшою гостротою. Здається, саме за допомогою ВТС Україна може вирішити питання із створення окремих елементів для цієї системи наземного базування (наземної зброї), а головне – для створення її космічної складової у складі угруповання з 3-4 штучних супутників Землі подвійного використання (в оборонній та у цивільній сферах). При цьому, за рахунок ВТС необхідно буде створити ці супутники (або їх окремі елементи), та вивести їх на потрібні навколоземні орбіти.

Західні спеціалісти зауважують, що для успішного розвитку взаємовигідного ВТС їхніх країн з Україною, промисловість й законодавство України мають бути привабливими для залучення іноземних інвестицій в оборонну сферу. Стратегічними показниками оцінки при цьому, на їх дум-ку, є: безпечне та захищене розміщення об’єктів інфраструктури промисловості; системний аналіз наявного стану оборонної промисловості; потужний науково-дослідний потенціал; прозора система постачання, стратегія експортної та ринкової політики; реалістична офсетна політика. З точки зору бізнесу вплив мають стандарти, які застосовуються, обґрунтована методологія навчання та моделювання, а також  прозорі процеси закупівлі, відкриті конку-рентні процедури, умови конкурентних інвестицій тощо.

На завершення, доцільно ще раз підкреслити: для реалізації виваженої та ефективної військово-технічної та військово-промислової політик України слід вже зараз звернути щільну увагу на необхідність розвитку базових технологій наступного шостого технологічного укладу, й на їх основі – працювати над створенням новітніх високоефективних зразків ОВТ.

При цьому слід узяти до уваги такий факт. Дослідження свідчать, що у періоди глобальних технологічних зсувів передовим країнам важко зберегти лідерство, так як на хвилі росту нового технологічного укладу вперед вириваються країни, що розвиваються, які мають напрацювання у підготовці передумов його становлення. На відміну від передових країн, які зіштовхуються із кризою перенакопичення капіталу у застарілих виробництвах, у них є можливість запобігти масового знецінювання капіталу та сконцентрувати його на прорив-них напрямках зростання. Виходячи з цього, мусимо вважати: у України є шанс. Ним треба скористатися й його треба не проґавити!

Висновки. Проведений аналіз стану, проблем та завдань підприємств ОПК України, а також здійснюваних ними за останній період розробок дозволяє зро-бити наступні висновки.

  1. У сучасній геополітичній ситуації ЗС України залишаються одним з ключових інструментів реалізації безпекової та воєнної політики держави, яка перебуває у стані гібридної війни з Російською Федерацією.
  2. Ситуація, що склалася та існує в ОПК України ускладнена критичним станом виробничо-технологічної бази її оборонних підприємств, більшість яких залишились на технологічному рівні виготовлення та модернізації ОВТ другого та третього поколінь.
  3. В інтересах підвищення обороноздатності держави, забезпечення стримування та відсічі агресії, необхідно спрямувати існую-чий науково-виробничій потенціал ОПК України на дослідження і впровадження сучасних технологій для створення зразків ОВТ наступних поколінь, у першу чергу, ракетного озброєння. Поєднання виробничо-технологічних потужностей таких підприємств як Київське ДКБ «Луч», ДКБ «Південне» та Науково-виробниче об’єднання «Південмаш» можуть забезпечити суттєве підвищення рівня обороноздатності України та створити необхідне підґрунтя для формування ефективного ракетно-космічного щита України.
  4. Ракетні програми зі створення БПРК «Нептун», ОТРК «Грім-2», «Сапсан» та РСЗВ «Вільха» мають бути віднесені до середньо-строкових державних програм, а не довго-строкових. Головною їхньою перевагою є те, що вони можуть бути виконані підприємствами ОПК України протягом 3-5 років самостійно, без залучення іноземних партнерів. Виконання цих програм (за умов їх належного фінансування) дозволить згада-ним підприємствам не тільки зберегти інфраструктуру та кадровий потенціал, а й здійснити їх розширення та технологічний розвиток.
  5. Призупинення дії Договору про РСМД, суттєві зміни та подальше загострення воєнно-політичної обстановки у Європі ставить на порядок денний питання про необхідність перегляду обмежень, які були ви-значені для України при її приєднанні до Режиму контролю за ракетними технологіями. Зокрема це стосується надання Україні можливості здійснювати розробку та виробництво ракет з дальністю польоту до 1000-1500 км, замість ракет з дальністю польоту лише до 300 км, що передбачено згаданими обмеженнями. Зрозуміло, що у цьому питанні Україні не обійтись без міжнародної політичної підтримки, насамперед з боку США.
  6. Існуючі в Україні полігони (Яворівський, Деснянський, Бердянський та інші) не придатні для проведення повноцінних полігонних випробувань ракетних комплексів, навіть з дальністю дії 200-500 км, а тим більше для комплексів середньої та меншої дальності. У зв’язку з цим, новому керівництву Міністерства закордонних справ та Міністерства оборони України потрібно буде вирішувати питання щодо можливості здійснювати випробування на полігонах іноземних держав, наприклад, у країнах Північної Африки.
  7. Економічна ситуація в Україні імовірніше за все не дозволить найближчим часом здійснити запуски власних супутників Землі. Тому необхідно шукати шляхи для входження до кооперації з іншими державами для розробки вітчизняних супутників ДЗЗ або спільного використання супутників. До запуску національних супутників ДЗЗ варто продовжувати закупівлю бортового ресурсу іноземних комерційних супутників для задоволення потреб національного сектору безпеки і оборони.

Крім того, необхідно провести модернізацію та розвиток наземної інфраструктури космічної компоненти держави: наземних станції прийому, станції управління КА, центрів обробки інформації та елементів системи контролю та аналізу космічної обстановки, а також опрацювати питання що-до їх інтеграції з системами управління ракетної та іншої зброї ЗС України.

Володимир Горбулін  —

академік НАН України, перший віце-президент НАН України

Матеріал опубліковано журналом «НАУКА І СУСПІЛЬСТВО», вересень 2019