ЕКОНОМІЧНЕ ШПИГУНСТВО: МАСШТАБИ І АГРЕСИВНІТЬ ЗРОСТАЮТЬ. Частина 1

Економічне шпигунство є одним із  супутників ринкової економіки, причому внаслідок посилення конкурентної боротьби як на національних, так і міжнародних ринках,  його масштаби значно  зростають.

Експерти американського Національного контррозвідувального центру (структурного підрозділу ФБР) щорічно за завданням Конгресу готують   аналітичну доповідь з проблем економічного шпигунства в США. На їхню думку, економічне шпигунство є зростаючою загрозою національній безпеці країни, послаблює її лідируючі позиції в науково-технічній сфері [1].

За даними американської контррозвідки, з початку 90-х років минулого століття все чіткіше стала виявлятися переорієнтація іноземних спецслужб, які працюють проти США, на добування секретної інформації про новітні американські розробки в області критичних технологій.

Інтелектуальна власність (ІВ) — це не тільки правова, але також і складна економічна категорія. Вона бере участь у створенні доданої вартості, особливо у високотехнологічних галузях, вносить свій внесок у вартість сукупних активів господарюючих суб’єктів і збільшує ринкову капіталізацію бізнесу. Виключні майнові права на результати інтелектуальної діяльності є «четвертим кошиком» у світовій торгівлі, поряд з товарами, роботами і послугами. Нова роль ІВ, як самостійного товару, на ринку почала даватися взнаки в кінці 20 століття. У країнах, де сформований цивілізований ринок ІВ, обсяги торгівлі правами досить значні. Продаж ІВ у світовій торгівлі в рамках СОТ становить до 10% ВВП країн, що входять до СОТ [2,с.55].

Інститут ІВ є системоутворюючим ядром ​​сучасної глобальної економіки. Поява нових результатів інтелектуальної, творчої діяльності, їх правова охорона на зовнішніх ринках передують матеріальному руху товарів і послуг. Самі об’єкти права також є товаром — ринок ІВ зростає темпами, що перевищують темпи зростання «матеріальних» ринків, — більше 10% в рік (Китай — 23%, США — 5%, Франція — 2%, Росія — 5%).  Від того, які результати інтелектуальної діяльності залучені в економічний оборот, яка їхня вартість і швидкість обороту, залежить динаміка зростання ВВП і глобальних індексів конкурентоспроможності національних економік.

На горизонті 2025 р.  роль ІВ  та цифрової інфраструктури обороту прав ІВ  стане ключовим чинником, що визначатиме зростання національних економік і, як наслідок, впливу країни в світі. Передумови для цього створені розвитком глобальних цифрових мереж, понад 70% трафіку яких становить рух об’єктів ІВ [3,с.7].  .

В процесі розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва з промислово розвиненими країнами питання, пов’язані з купівлею-продажем технології, що включає передачу знань, науково-технічного, комерційного та управлінського досвіду (ноу-хау), набувають особливої ​​актуальності і вимагають комплексного врегулювання, перш за все на національному рівні. Тому необхідний ефективний захист майнових інтересів власників комерційної таємниці, ноу-хау не тільки в процесі співробітництва із зарубіжними країнами, а й усередині країни, оскільки ліцензійні договори, договори про передачу ноу-хау між партнерами стають тим реальним інструментом, на основі якого будуються відносини в області обміну науково-технічними досягненнями.

Тому економічне та промислове шпигунство є  найбільшою загрозою науково-технічній діяльності та інноваційному розвитку держав.

Проте, воно ведеться на всіх рівнях, їм займаються держави, міжнародні організації, спеціалізовані установи і окремі особи. Основне призначення економічного шпигунства — економія коштів та часу, які необхідно затратити, щоб наздогнати конкурента, що займає лідируюче положення, або не допустити в майбутньому відставання від нього, якщо той розробив або розробляє нову перспективну технологію, а також щоб вийти на нові для підприємства і держави ринки. Це справедливо і щодо міждержавної конкуренції, де до питань економічної конкурентоспроможності додаються і питання національної безпеки.

Економічне шпигунство перетворилося на важливий фактор науково-технічного прогресу і політики багатьох розвинених держав, таких як Китай, Росія, Японія, Німеччина, Індія, Іран, Бразилія, Аргентина. Наприклад, зростання індустріальної потужності Країни Сонячного Сходу  пов’язують зі збільшенням числа промислових шпигунів до значної цифри — 10 тисяч.  Як зазначають автори дослідження «Китайське промислове шпигунство: придбання технологій і військова модернізація» Китайська Народна Республіка (КНР) реалізує «навмисний проект, фінансований державою, щоб обійти витрати на дослідження, подолати культурні недоліки і «перескочити» на перший план, використовуючи креативність інших народів», тим самим досягаючи «найбільшою передачі багатство в історії» [4].

Аналіз наукових публікацій  та в ЗМІ  свідчить про зростаючу увагу керівництва держав, міжнародних організацій, спеціалізованих установ, корпорацій,  науковців і практиків до питань, пов’язаних з протидією економічному і промисловому шпигунству. Серед іноземних фахівців, які досліджували проблеми економічного, промислового шпигунства та захисту комерційної таємниці в процесі міжнародного науково-технічного співробітництва і трансферу технологій, можна назвати таких, як: Ж. Бержье, Ю. Бобилов, Р. Гасанов, К. Лайтон, К .Мелтон, Д. Найт,  Д.Пулі, Ф. Рустман, Г. Штумпф, В.Черняк, Г.Яковлев, В.Ярочкін тощо. В Україні цю проблематику вивчають Г.Андрощук, І.Дахно, І.Галиця, Я. Жаліло, А.Жарінова, І.Ревак, Ю.Капіца, Т.Лічман, Б.Малицький, Ю. Макогон, А. Марущак, С.Мосов, В.Мунтіян, І.Мігус, В.Соловйов, В.Сідак, А. Сухоруков, Л.Федулова, Ю.Якубівська та інші науковці.

Проте, багатогранність та комплексний, міждисциплінарний характер проблематики, динамічність змін, що відбуваються у світі цій сфері, зокрема в США, вимагають подальших наукових досліджень.

Метою даного аналізу є економіко-правовий аналіз стану та тенденцій розвитку економічного шпигунства та захисту об’єктів ІВ, зокрема, комерційної таємниці в процесі міжнародного науково-технічного співробітництва та  трансферу технологій, визначення (на прикладі США) ролі держави, спецслужб і керівництва підприємств у протидії економічному шпигунству, виявлення існуючих проблем та вироблення пропозицій щодо їх вирішення.

США — найпотужніша країна, їх ВВП становить чверть від світового. Показник вкладу доданої вартості, яка утворюється від обороту ІВ, становить 12%. США є найбільшим власником результатів ІВ. Вже багато років США отримує за різні відрахування від використання прав на неї величезні кошти: відповідні показники перевищують доходи від експорту сільськогосподарської продукції. Окреме питання — експорт, а також дотримання прав і законних інтересів правовласників за кордоном: найбільше джерело доходу в американському бюджеті — це надходження від експорту ІВ: ліцензій на використання, авторських прав, товарних знаків, винаходів і ін.

Предметом обговорення на державному, регіональному та міжнародному  рівнях все частіше  стають конкурентна, комерційна, ділова, корпоративна і бізнес-розвідка та властиві їм методи недобросовісної конкуренції. Замість терміна «розвідка», як синонім або антонім, іноді використовується термін «шпигунство». Намагаючись зрозуміти сутність публікацій, виникають сумніви, а чи однаковий зміст вкладають автори в зазначені терміни. Практично усі, хто пише на цю тему, згодні з тим, що термін «шпигунство» (часто в поєднанні з прикметниками: «промислове», «економічне», «комерційне», «корпоративне», «науково-технічне») означає в загальному вигляді активні протиправні дії, спрямовані на збір або розкрадання цінної інформації, закритої для доступу сторонніх осіб. Проте далі спектр трактування терміна, використовуваного з цими прикметниками, досить широкий: від твердження, що практично це тотожні поняття, до — вибудовування ієрархічної схеми взаємозв’язку даних понять (типу «економічне шпигунство ширше поняття, яке охоплює і такі його підвиди, як промислове, виробниче, науково-технічне, комерційне шпигунство і т.п.).

Відзначимо, що в США і ряді інших держав, ці поняття визначені  законодавчо. Так, відповідно до прийнятого в США в 1996 р. Закону про економічне шпигунство (The Economic Espionage Act, EEA) і коментарів до нього під економічним шпигунством (Economic espionage) розуміють здійснення суб’єктом зловмисних дій, пов’язаних з: (1) крадіжкою, незаконним присвоєнням, а також отриманням шляхом обману або шахрайства інформації, що становить комерційну таємницю (секрет виробництва); (2) копіюванням, відтворенням, знищенням, скачуванням і передачею (в тому числі по мережі) інформації, що становить комерційну таємницю (секрет виробництва); (3) отриманням інформації, що становить комерційну таємницю (секрет виробництва) з усвідомленням того, що вона була присвоєна або перетворена без відповідного на те дозволу, з метою надання вигоди (переваги) іноземному уряду, державному органові чи агенту.

Відповідно під промисловим шпигунством (Industrial espionage or Theft of trade secrets) розуміють ті ж дії, але з метою нанесення шкоди власникові інформації, що становить комерційну таємницю, пов’язаної з виробництвом продукту, що поставляється на внутрішній і міжнародний ринок шляхом надання економічної вигоди суб’єкту, яка не є власником інформації , що становить комерційну таємницю.

 І в залежності від того, чи мало місце економічне (крадіжка промислових секретів на користь іноземних держав), або промислове шпигунство (крадіжка промислових секретів в комерційних цілях), законодавством США визначено відповідні міри покарання.

Отже, це не тотожні поняття. Якщо мова йде про діяльність спецслужб і державних структур на зовнішньому ринку — це економічна розвідка. Коли крадіжкою технологій за кордоном займаються приватні фірми — це промислове шпигунство. А в разі, коли крадуть один у одного компанії однієї країни, прийнято говорити про ділову (конкурентну) розвідку, яка може використовувати як незаконні способи промислового шпигунства, так і легальні методи конкурентної розвідки.

Шпигуном може бути громадянин, що перебуває на службі в розвідці іншої держави, або особа, просто завербована вороже налаштованої країною для отримання необхідних даних, які доступні йому в силу виконання своїх службових обов’язків або заняття певної посади. У цього злочину є різні види, які відрізняються за своїм об’єкту правопорушення.

Так, у Кримінальному кодексі РФ існує декілька статей за шпигунство. В науці кримінального права Росії розрізняють такі види: 1) шпигунство як відокремлений злочин (ст. 276); 2) шпигунство як один з видів державної зради (ст. 275); 3) промислове шпигунство (ст. 183). Різниця між двома першими досить значна, незважаючи на те, що вони здаються схожими за своєю суттю. У першому випадку несуть відповідальність тільки іноземні громадяни або особи без будь-якого громадянства, тобто громадяни РФ не можуть відповідати за цією статтею. Вони будуть відповідати вже за ст. 275, оскільки вважається, що вони зрадили свою країну.

Промислове (або економічне) шпигунство представляє собою зовсім інший різновид подібного правопорушення. Воно характеризується тим, що тут відправляються дані, які не становлять державної таємниці, але які можуть використовуватися в якості отримання економічних переваг. Цим видом шпигунства можуть займатися як приватні, так і державні організації. Важливо довести саме протиправність дій, щоб класифікувати їх як правопорушення, інакше мова буде йти про конкурентну розвідку. Якщо комерційне шпигунство — це злочин, спрямований на відомості, що становлять інтерес в комерційних цілях, то шпигунство — в цілях передачі даних щодо державної таємниці або іншої інформації, яка може навіть перебувати в необмеженому доступі.

У статті 276 КК РФ йдеться про те, що будь-які дії з обробки або відправлення даних, які можуть загрожувати безпеці РФ, караються позбавленням волі на строк від 10 до 20 років. Також уточнюється обов’язкова умова для застосування цієї статті: вчинити правопорушення повинна людина з громадянством іншої країни або взагалі без нього.

Варто зазначити, що у в законодавстві нашого сусіда — Білорусі також існує таке поняття як «комерційне шпигунство». Під цим терміном розуміється викрадення або збирання незаконним способом відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою їх розголошення або незаконного використання. КК  Республіки Біларусь (ст. 254) передбачено санкції у вигляді штрафу або арешту.

У законодавстві України до 2004 р. також існувало поняття «комерційне шпигунство». Згідно зі статтею 231 КК України, присвяченій захисту комерційної таємниці, комерційне шпигунство розумілось, як «умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення, або іншого використання цих відомостей». Однак, після внесення змін до статті від 16.12.2004 р. в зв’язку з розширенням складу злочину, до якого крім комерційної таємниці  стала відноситись і банківська таємниця, законодавець вилучив поняття «комерційного шпигунства».  А як казали  древні китайці: «те що не названо, того не існує».

Зазначимо, що в більшості пострадянських країнах вже давно зроблені кроки до становлення та розвитку інституту комерційної таємниці. Спеціальні закони про охорону комерційної таємниці діють сьогодні в Молдові (1994 р.), Киргизстані (1998 р), Туркменістані (2000 р.), Азербайджані (2001 р.), Російській Федерації (2004 р.), Таджикистані (2008 р), Біларусі (2013 р.). В Україні спеціального закону про охорону комерційної таємниці і досі не має.

Слід наголосити про зростання ролі спецслужб.  Із завершенням холодної війни протиборство систем  не закінчилось. Воно перейшло з політичної площини в економічну.  Тепер виникають вже не політичні війни за панування тієї чи іншої системи, а суто економічні.  Вони перейшли від зернових,  сталевих, автомобільних, нафтових  до  інтелектуальних — спроб заволодіти критичними технологіями четвертої промислової революції. В сучасних умовах воюють вже  не корпорації а держави. Це добре продемонстровано фразою «Що добре для Боїнга — добре для Америки».

Президент США Дж. Буш-ст. ще у 1990 р. оголосив економічну розвідку новим пріоритетом у діяльності спецслужб. Адміністрація Клінтона також підтримувала ідею посилення економічного напряму в роботі розвідки [5]. У Стратегії національної безпеки зазначалося, що «збір та аналіз розвідувальної інформації, що стосується економічного розвитку, буде відігравати все більш важливу роль для розуміння світових економічних тенденцій, допоможе підвищити конкурентоспроможність американської економіки, виявивши загрози національним компаніям з боку іноземних розвідок і нечесної торгової практики» [6].

Відповідно до досліджень, проведених Американським товариством промислової безпеки, найчастіше викривають у промисловому шпигунстві громадян Великобританії, Індії, Канади, Китаю, Мексики, Росії, Сінгапуру, Тайваню, Швеції та США. На державному рівні лідерами економічної розвідки проти США були Ізраїль, Китай, Росія і Тайвань (країни вказані в алфавітному порядку) [5].

Директор ЦРУ Роберт М. Гейтс відзначав, що запити на економічні матеріали з ЦРУ за кількістю перевищують всі інші. Майже половина всіх завдань розвідці, що надходять  від 20 головних державних установ, «економічні за своїм характером».  Варто зазначити, що видатки на державну економічну розвідку в США складають  майже 40% видатків спецслужб.

У 1980-і роки економічною розвідкою крім ЦРУ активно почали займатися й інші відомства – Федеральна резервна система, а також міністерства фінансів і торгівлі США, які створили у себе структури, що займаються збиранням інформації і аналізом розвитку окремих держав, порушивши тим самим монополію ЦРУ на ведення цього виду діяльності. У підсумку, до початку 1990-х рр. в американській економічній розвідці сформувались такі рівні:

1) макроекономічна розвідка, закріплена наказом президента США Р. Рейгана № 12333 «Про розвідувальну діяльність Сполучених Штатів» від 4 грудня 1981 р): діяльність зі збору розвідувальної інформації про тенденції розвитку економіки іноземних держав, включаючи відомості про сировинні ресурси, розвиток критичних технологій, фінансові системи, а також міжнародних валютних, сировинних ринках та ін .;

2) економічна контррозвідка: діяльність з припинення спроб іноземних конкурентів і спецслужб з одержання торрговельно-економічної, наукової і технологічної інформації американського бізнесу;

3)мікроекономічна розвідка: збирання комерційних і промислових секретів іноземних конкурентів. Мікроекономічне шпигунство в рамках роботи спецслужб в багатьох випадках було і залишається непідконтрольним керівництву в умовах ієрархічної структури відомств. Майже неможливо відслідковувати, на користь кого повсякденно працює конкретний оперативний співробітник.

Варто підкреслити, що зміна адміністрації Білого дому, нові кадрові призначення як в розвідтоваристві, так і в дипломатичному відомстві, зроблені Б. Обамою в 2009 р, нічого принципово не змінили в контексті розглянутих проблем і тенденцій. Єднання розвідки і бізнесу — об’єктивний процес, зупинити який не владна ніяка адміністрація.

Значно більш прозорою була і є економічна контррозвідка і розвідка на макроекономічному рівні. Контррозвідка в економічній сфері є важливим пріоритетом забезпечення національної безпеки. У Стратегії національної контррозвідки США йдеться про необхідність захисту економічних переваг країни, комерційних таємниць і ноу-хау від спроб проникнення суперника. Вперше в доктринальних документах, присвячених діяльності державних спецслужб, відкрито говориться про тісну взаємодію розвідки і бізнесу

Згідно досліджень, проведених Американським товариством промислової безпеки, найвищу автивність у сфері економічного шпигунства проти США виявляють Ізраїль, Китай, Росія і Тайвань [1].

В серпні 2017 року адміністрація Трампа відкрила офіційне розслідування порушення прав ІВ США і їхніх союзників. Тільки в США збитки були оцінені на 600 млрд. доларів на рік.

Для економічного шпигунства, яким займаються державні служби увага приділяється не окремому продукту, а загальній картині економіки держави-конкурента.  Якою структурою характеризується її  господарство, в яких галузях має перевагу («ключові технології»), що і де можна використовувати для власних досліджень і розробок, яким шляхом можна перейняти сучасні технологічні процеси виробництва. Після отримання таких основних даних конкурент розвиває свою стратегію, щоб цілеспрямовано «орієнтуватися» на окремі продукти. Всі країни світу, за малим винятком, мають у своєму розпорядженні спецслужби, які «секретним шляхом» отримують за кордоном інформацію і аналізують її в інтересах своїх країн. Чим вагоміша геополітична роль держави, тим більше сила і обсяг її розвідувальних відомств.

ДАЛІ БУДЕ…

Геннадій Андрощук,

завідувач лабораторії правового забезпечення розвитку науки і технологій НДІ інтелектуальної власності НАПрН України,

консультант Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти